Здавалка
Главная | Обратная связь

Перехід керівництва КНР до будівництва «соціалізму з китайською специфікою». Соціально-економічні експерименти кінця 50-х - пояатксу 60-х років XX ст.



На початку 50-х років КПК почала будівництво «основ соціалізму» за радянською схемою » сталінському варіанті. В 1952 р. ЦК КПК так сформулював свою генеральну лінію: «Протягом досить тривалого часу поступово Здійснити соціалістичну індустріалізацію Країни і поступово'провести соціалістичні перетворення сільського господарства; кустарної промисловості і капіталістичної промисловості і торгіЙіЯі». На вирішення цих завдань відводилось 15 років.

Важливим кроком у здійсненні генеральної лінії стало виконання першого 5-річного плану (1953-1957 рр.). Його метою була підготовка умов для індустріалізації. Ставка робилася на розвиток або створення галузей важкої промисловості -металургії, електроенергетики, автомобілебудування, на розвиток транспорту і розвідку корисних копалин. Успіхи КНР у першій п'ятирічці були досить вагомими. Всього було збудовано

694 великих підприємства. СРСР виділив Китаю нові позики, надав допомогу в будівництві і реконструкції 250 промислових об'єктів. В КНР було направлено 11 тис. кваліфікованих радянських спеціалістів. В СРСР одержали підготовку понад 20 тис. китайських робітників, інженерів, представників інших спеціальностей.

В 1956 р. китайське керівництво провело суцільну колективізацію. Тоді ж розпочався наступ на національну буржуазію і торговців. Приватні підприємства переходили під контроль держави. Їх власникам виплачувалось 5% від капіталу протягом 7 років. Ці заходи супроводжувались масовими репресіями проти незадоволених, а також тих членів КПК, які сумнівалися в правильності обраного курсу.

Мао Цзедун та деякі інші лідери КПК вирішили різко прискорити темпи будівництва «соціалізму», щоб обігнати СРСР і зайняти його місце у світовому комуністичному русі. Генеральна лінія партії тепер звучала так: «Напружуючи всі сили, прагнучи вперед, будувати соціалізм за принципом більше, швидше, краще, економніше». Новий курс здійснювався під гаслами «трьох червоних знамен». Це генеральна лінія в новому формулюванні,

«великий стрибок», народнікомуни.

Темпи розвитку китайської економіки оголошувалися занадто повільними. Планувалось збільшити випуск промислової продукції в 6,5 разів, сільськогосподарської - в 2,5 рази.

Протягом кількох мїряців у 1958 р. 720 тис. сільськогосподарських кооперативів були об'єднані в 26 тис. комун. В них усуспільнювались не лише праця і основні засоби виробництва. Комунам передавались присадибні ділянки і вся особиста власність селян. Ліквідувався принцип матеріальної зацікавленості. За роботу члени комуни одержували безплатно миску рису. Праця і побут воєнізувались. Нелюдські умови в комунах призвели до масових втеч і селянських заворушень. В кінці 1958 р. і в 1959 р. через дезорганізацію сільськогосподарського виробництва в Китаї почався голод.

84

Оголошувалася «всенародна битва за сталь» для того, щоб одним стрибком вивести Китай в число передових держав. У верхах було вирішено різко збільшити виплавку сталі - з 5,4 млн. т до 100 млн. т на рік. По всій країні - в міських кварталах, дворах установ, вузів, шкіл, лікарень, театрів - споруджувались сотні тисяч примітивних плавильних печей, які діяли цілодобово. Було витрачено 40 млн. т залізної руди, 80 млн. т вугілля і працю 100 тис. чол. В результаті одержаний метал виявився непридатним для використання. Матеріальні ресурси і трудова енергія народу пропали даремно.

«Великий стрибок» знайшов свій прояв і у сфері культури, науки, освіти. Надходили повідомлення, що студенти вузів, «зламавши сліпу віру В авторитети», за кілька днів, а іноді навіть за одну ніч, писали підручники та іншу наукову літературу, які раніше не вдавалось підготувати і за десятиріччя.

На пленумі ЦК КПКЇ959 р. з критикою політики «трьох червоних знамен» виступив один з ветеранів комуністичного руху, герой двох громадянських воєн, міністр оборони КНР Пен Деху-ай, який назвав маоцзедунівські методи побудови «соціалізму» дрібнобуржуазним фанатизмом. Його оголосили правим опортуністом, позбавили посади і вислали в глуху місцевість. У роки «великого стрибка» Обсяги сільськогосподарського виробництва щорічно скорочувались на 10%. Від голоду померло близько 10 млн. чол. Ця політика завдала КНР збитків на 70 млрд. дол., що складало третину ВНП країни.

В 1961 р. керівництво КПК мусило визнати провал «великого стрибка» і взяло напрямок на «врегулювання темпів розвитку». В першу чергу він включав перебудову комун за попереднім зразком. Селянам поверталися городи, особисте майно, дозволялося займатися промислами. 20 млн. громадян з міст насильно були переселені в сільську місцевість. Ціною неймовірних зусиль найбільш катастрофічні наслідки «великого стрибка» вдалося ліквідувати.

В країні розпочалася дискусія, в ході якої постало питання про те, як стали можливими такі жахливі соціально-економічні експерименти і хто повинен за них відповісти. При цьому не ставилась під сумнів сама ідея побудови соціалізму. Керівництво КПК звинувачувалось у некомпетентності, методи його діяльності засуджувались. Мао Цзедун'-і його оточення опинилися перед реальною загрозою втрати влади.

«•Культурна революція» (1966-1976)

Провал «великого стрибка» спричинив зростання суперечностей серед партійно-державної еліти. Лідером опозиції курсу Мао Цзедуна був Голова КНР Лю ПІаопи. Своє бачення перспектив

розвитку Китаю, відмінне від маоїстського, висловили Генеральний секретар ЦК КПК Ден Сяопін, провідний спеціаліст з економічних питань у керівництві КПК Чень Юнь, маршал Чжу Де, голова Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників Пень Чжень та ін.

У травні19615 р. в Китаї почалася так звана «культурна

революція» - кампанія розгрому партійних, державних і Громадських організацій. Була створена група в справах «культурної революції», яку очолили дружина Мао Цзедуна Цзян Цін і його колишній секретар Чень Бода. Опорою маоїстів стала учнівська і студентська молодь. Організовувались спеціальні загони хунвейбінів («червоних охоронців»), які розпочали терор проти інтелігенції. Партійних і громадських діячів. Їх виводили на «суд мас» нібито за ревізіонізм, а насправді - за самостійність мислення і реальну оцінку становища та комуністичних експериментів. Після тривалих знущань озвірілої молоді їх направляли

в спеціальні табори на «перевиховання».

Були розгромлені органи влади, парткоми, профспілки. В

кінці 1966 р. наряду з хунвейбінами стали створюватись загони цзаофанів («бунтівників») з некваліфікованих молодих робітників і дрібних службовців, які мали нести ідеї «культурної революції» на підприємства і в установи. В країні запанували хаос і безвладдя. Розпочалися криваві сутички між різними угрупованнями хунвейбінів і цзаофанів. Проти них було кинуто армію. Влітку 1967 р. в Китаї встановився військовий контроль. Молодь виконала свою руйнівну роль, вона стала не потрібна керівництву КПК. Сотні тисяч хунвейбінів і цзаофанів були заарештовані і вислані на «перевиховання» в безлюдні віддалені райони внутрішнього Китаю.

Лю Шаоци, «особа № 1, що йде капіталістичним шляхом», в

постанові Пленуму ЦК КЦК був названий «зрадником, провокатором, цепним собакою імперіалізму і гомінданівської реакції», який 40 років вів контрреволюційну діяльність. Глава держави помер у Кайфинеьвдй в'язниці від запалення легенів, бо йому відмовили в елементарній медичній допомозі. «Особою № 2, що йшла капіталістичним, шляхом», було визнано Ден Сяопіна. В 1967-1972 рр. він «перевиховувався» на Цзіньцзянському тракторному заводі, у досить поважному віці працюючи слюсарем. Маршал Пен Дехуай, що жив у засланні в провінції Сичуань після того, як він наважився критикувати «великий стрибок», був заарештований спеціальним хунвейбінівським «полком по затримці» і кинутий у тюрму в Пекіні. В антипартійній діяльності і «буржуазній військовій лінії» звинувачувався начальник Генерального штабу НВАК Хуан Кечен. У 1971 р. при загадкових обставинах над територією Монголії загинув міністр

оборони КНР Лінь Бяо, якого підозрювали в організації змови проти Мао Цзедуна. В ході розслідування «справи Лінь Бяо» було усунуто близько 34 тис. військових, в т.ч. начальника Генерального штабу НВАК Хуан Юншена, командувача ВПС У Фасяня.

В 1972 р. було реабілітовано Ден Сяопіна. Він знову почав відігравати помітну рольь у вищому керівництві КНР, займав посади заступника голови уряду, начальника Генерального штабу НВАК, став членом Політбюро ЦК КПК і заступником Голови КПК. 4 квітня 1976 р. в день Д6» Сяопін (праворуч)«поминання померлих» на центральній площі Пекіна

відбулися заворушення, учасники яких закликали до припинення політики репресій і притягнення до відповідальності їх організаторів. Ден Сяопіна було звинувачено в організації цих «контрреволюційних подій», знову знято з усіх постів, але залишено в партії, щоб він мав «можливість виправитись». Не чекаючи відправки на «перевиховання», він виїхав у Гуанчжоу, де його взяв під свій захист генерал Сюй Шию, командувач гуанчжоусь-кого військового округу.

За час «культурної революції» були затримані і знаходились під слідством 4 млн. 200 тис. чол. В різних збройних сутичках було вбито понад 237 тис. чол., а 730 тис. стало інвалідами. В 1966-1976 рр. репресій і переслідувань зазнали більше 21 млн. чол., постраждали в тій чи іншій формі 123 млн. чол.

Період «культурної революції» (1966-1976) - це режим особистої влади Мао Цзедуна, військово-бюрократична диктатура, яка спиралася на армію і партійний апарат. На з'їздах і пленумах КПК точилася боротьба за владу між трьома основними угрупованнями верхів. Це старі партійні кадри, група діячів, що зробила кар'єру на «культурній революції», і вищі військові. Одні з них займали високі посади, інші звинувачувались в антипартійній діяльності і були репресовані. Безперервно здійснювались чистки. Реальна влада на місцях знаходилась у руках армії. «Культурна революція» дорого обійшлась китайському народу. Вона дезорганізувала господарство, поставила його на

87

межу краху, значно погіршила і без того низький рівень життя, позбавила громадян будь-яких прав.

«Політика реформ і зовнішньої відкритості»

9 вересня 1976 р. на 83-му року життя помер Мао Цзедун. 6 жовтня 1976 р.були заарештовані чотири організатори «культурної революції» на чолі з Цзян Цін (так звана «банда чотирьох»), Ці подаЗ вважаються кінцем десятиріччя «культурної

революції»» ,^^^

Китайсь^ дверівництво почало негласно переглядати маоїстські устайіі^ій і вносити необхідні корективи. На пост неформального да^^а.КіЇК висунувся Ден Сяопін. Він сформулював програм'у''з^іій^ій, відому під назвою «чотирьох модернізацій» (в сільськ<Яі||А^(^дарстві, промисловості, науці й культурі, обороні). їх годоай^^іііййетою проголошувалася побудова «соціалізму з ки-тайеїДїоіжіїі^йцйфікою». Передбачались масштабні ринкові пере-

тврреі»"^(і>и йезмінніймонополії КПК на владу.

В грудні 1978 р. пленум ЦК КПК прийняв рішення про проведення аграрної реформи. Сільськогосподарські комуни розпускались. Вводилась підрядна система землекористування. Її основною формою став сімейний підряд. Сім'я на тривалий термін одержувала ділянку землі, розмір якої визначався за кількістю працюючих. Укладався контракт на виробництво певних видів сільськогосподарської продукції. Відповідно до його умов сім'я продавала державі за твердими цінами 40% урожаю, 3% вартості урожаю виплачувала як податок на землю і 7% урожаю грошима або натурою вносила у громадський фонд села для проведення гідромеліоративних і будівельних робіт, утримання соціальної сфери. 50% урожаю залишалось у розпорядженні сім'ї і вона мала право реалізувати його на ринку за вільними цінами. Значно підвищувалась матеріальна зацікавленість селянства в результатах своєї праці. Щоб стимулювати розвиток аграрного сектора, держава підняла закупівельні •ціни на 18 видів продукції. Селянам дозволялося купувати різноманітну техніку. Всі ті заходи дали вагомі наслідки. Середньорічне'виробництво зерна досягло 380-400 млн. т. Країна в основному забезпечила себе продовольством.

Нові методи стала впроваджуватись у промисловості, де здійснювались пошуки (оптимального співвідношення ринкового і планового начал. Вводилось так зване спрямовуюче планування, за якого державне замовлення складало 10-60% продукції підприємств, а решту виробник міг реалізувати на власний роз-суд. Запроваджувалась система постачання сировини і матеріалів через відповідні центри і оптові ринки. В таких умовах виявилось, що багато державних підприємств нерентабельні, випускають товари низької якості, які не знаходять збуту.

Поряд з державним сектором, якому належать провідні позиції в промисловості, розгорнули свою діяльність приватний і змішаний сектори. Створювались умови для залучення іноземних інвестицій. Були створені спеціальні зони «економіко-тех-нологічного розвитку» з особливими сприятливими умовами господарської діяльності. Зацікавленість у вкладанні тут своїх капіталів виявили СІЛА, Японія, країни АСЕАН, західноєвропейські держави. В цих зонах китайський державний капітал співробітничає з іноземним.'Ліцензії надаються на конкурсній основі з урахуванням національних інтересів.

Перебудова промисловості КНР відбувалась повільно. Держава підтримує численні збиткові підприємства, боячись втратити контроль над ситуацією.

Перетворення у виробничій сфері вимагали змін у галузі освіти, науки, культури. Виникла гостра потреба у кваліфікованих спеціалістах із ґрунтовними знаннями з економіки, маркетингу, іноземних мов тощо. Складним виробництвам було не достатньо просто грамотних робітників і службовців. Серйозною проблемою Стало подолання в суспільстві негативного ставлення до інтелігенції, яка, відповідно до ідеологічних установок попереднього періоду, хоч і давала певну користь, але була ворожою силою і не заслуговувала на довіру, бо не працюваларуками. Збільшувались державні видатки на освіту, розширялась мережа початкових і середніх шкіл, вищих навчальних закладів. Відкривались приватні школи, курси і навіть інститути. Молодь здобувала дефіцитні спеціальності за кордоном. У світлі нових вимог були розроблені державні перспективні програми наукових досліджень.

В 1997 р. в різних освітніх закладах КНР навчалось 320 млн. чол. Початкову школу відвідувало 140 млн. дітей. Понад мільйон молодших школярів щорічно кидало навчання, щоб працювати і допомагати своїм сім'ям матеріально. В середніх школах І ступеня навчалося 52,3 млн. чол., в середніх школах II ступеня - 8,5 млн. чол., в професійних середніх школах -10,9 млн. чол. 52% підлітків і молодих людей вважають більш раціональним здобувати середню освіту одночасно з професією і вчитися в аналогах наших ПТУ. В 1978 р. в КНР 23,5% населення було неписьменним, в 1997 р. таких залишилось 12%. Країна має 6,3 млн. студентів вузів. 250 вищих навчальних закладів об'єднані в комп'ютерну просвітницьку і науково-дослідну мережу. Всі ступені освіти в КНР платні.

За останні 20 років Китай співпрацював у галузі освіти і науки із 154-ма країнами, прийняв на навчання 250 тис. іноземних студентів, направив на здобуття освіти за кордоном 300 тис. чол., із яких повернулось на батьківщину 90 тис. чол. В

Академії інженерних наук Китаю 52% академіків вчились за кордоном і повернулись у країну в останні 10 років. За час існування КНР 55% академіків АН Китаю здобули базову освіту або

вчений ступінь за кордоном.

У складі Академії наук Китаю налічується понад 120 науково-дослідних .інститутів. Існують галузеві Академії наук:

Академія сільськогосподарських наук. Академія лісівництва, Академія традиційної китайської медицини. Розробляється 430 тис. наукових тем, 80% результатів наукових досліджень продаються виробництву через технологічні чи технічні ринки,

яких налічується близько 14 тис.

Модернізація армії почалася зі скорочення її чисельності

на 1 млн. чол. Зараз збройні сили КНР налічують 3-3,2 млн. чол. Створена система «армія - ополчення - запас», яка дає можливість у разі необхідності довести чисельність військовослужбовців до ЗО млн. чол. Армія переоснащується новими видами озброєнь на основі власних науково-технічних розробок. Значно підвищилися вимоги до офіцерськогота особового складу. Реорганізовано систему підготовки офіцерського корпусу. Витрати на утримання і переозброєння армії в 1990-1998 рр. збільшились утричі. За рахунок власних науково-технічних розробок і закупок за кордоном армія переоснащується найпередовішими видами зброї. За 1993-1997 рр. Китай закупив озброєння більш

ніж на 5 млрд. дол.

У 80-х роках китайське керівництво висунуло нову пер- І

елективну програму соціально-економічного розвитку. Вона кон- д статувала, що країна знаходиться на початковій стадії будівниц- | тва «соціалізму з китайською специфікою» і має здолати три | етапи соціалістичної модернізації, кожен з яких приурочений | до визначної історичної події. Перший етап розпочався у 50-х | роках, а закінчився у 2000 р. За цей період необхідно було знач- | но збільшити об'єм валової продукції промисловості і сільське- І го господарства і забезпечити заможне життя народу. Другий | етап триватиме з 20,00 цо 2021 роки (дата 100-ліття КПК), за цей | час необхідно підняти Китай до рівня середньорозвиненої дер-1 жави. На третьому етапі з 2021 по 2049 роки (дата 100-ліття | КНР) Китай повинен стати сучасною високорозвиненою соціа-Ц

лістичною державою. | Після успіхів 1979-1985 рр. темпи реформ у Китаї почаЛи||

знижуватися. Поряд з безсумнівними досягненнями стали прф"| являтися і їх негативні наслідки та суперечності (інфляція, коді| трабанда, корупція, зловживання владою, соціальна напруженісті| між багатими і бідними, особливо на селі, та ін.). Нинішня поК| ітико-адміністративна система і монополія на владу вже не відя<| відає інтересам економічного розвитку країни. В 1989 р. в КиЯЙІ

відбулися мирні студентські виступи під лозунгами демократизації країни і дотримання прав людини. Вони були придушені із застосуванням військової сили з жорстокістю, яка викликала подив і обурення в цивілізованому світі. Проблема політичних перетворень залишається головною в подальшому розвитку КНР.

За 20 років економічних реформ КНР досягла вражаючих успіхів. Середньорічний рівень приросту виробництва складав 9,8%. У 1998 р. її ВВП становив 7,96 трлн. юанів (961,9 млрд. дол.) і зріс у 6 разів у порівнянні з 1979 р. За загальними валовими обсягами виробництва Китай вийшов на сьоме місце у освіті. Він займав перше місце по кількості виробленого зерна, м'яса, бавовни, сталі, кам'яного вуплля, цементу, хімволокна, пряжі, тканин, одягу, телевізорів. ,3а рівнем виробництва електроенергії і хімдобрив він посідав друге місце, за видобутком нафти - п'яте. Китай зміг забезпечити продовольством своє населення, яке складає 22% всього населення Землі, маючи лише 7% орних земель планети. Повністю ліквідовано товарний дефіцит. У 1998 р. обсяг експортно-імпортної торгівлі становив 323,9 млрд. дол. Китай перейшов з 31-го місця у світовій торгівлі (1978) на 10-те (1998). З 1993 р. Китай перебуває на другому місці у світі за обсягами залучення іноземних інвестицій. В 1999 р. там діяло і будувалось 330 тис. господарських об'єктів з участю іноземного капіталу. 30% ВВП виробляють малі волосноселйппгі підприємства. Валютні резерви КНР зросли з 170 млн. дол. у 1978 р. до 150 млрд. дол. на кінець 90-х років. Підчас фінансово-економічної кризи в Швденно-Східній Азії 1997-1998 рр. Китай не лише не девальвував свою валюту, але й надав Міжнародному валютному фонду 4 млрд. дол. для стабілізації становища в цьому регіоні.

Помітно підвищився добробут китайців. У містах середній прибуток на душу населення зріс із 343,4 юаня (46,8 дол.) у 1978 р. до 5 160,3 юаня (622 дол.) у 1997 р. На селі середній дохід на жителя відповідно становив у 1978 і 1997 рр. 133,6 юаня (17,7 дол.) і 2 090,1 юаня (252 дол.). У кінці 90-х років на середньостатистичного мешканця КНР припадало 400 кг зерна, 43 кг м'яса, 28,8 кг риби і мОрепрбдуктів.

На початку реформ для звичайної сім'ї показником достатку вважалась наявність «трьох речей, що крутяться» (годинника, швейної машини і велосипеда), і «однієї речі, що розмовляє» (радіоприймача). Вартість кожного з цих предметів складала приблизно 100 юанів, а гроші на їх придбання потрібно було заощаджувати 5-6 років. У 80-х роках китайські сім'ї почали купувати холодильники, чорно-білі телевізори, пральні машини. Кожен з цих товарів коштував близько 1 000 юанів, а для накопичення такої суми достатньо було року роботи. На початку 90-х років зріс попит на Кольорові телевізори, кондиціонери,

відеотехніку, стільникові телефони, комп'ютери. Кожен з них у середньому коштує 5 000 юанів, проте в умовах стабільності цін на їх купівлю можна досить швидко заробити потрібну суму. В кінці 90-х років на 100 міських сімей в Китаї припадало 80 велосипедів, 90 пральних машин, 73 холодильники, 100 кольорових телевізорів, 166 вентиляторів, 34 фотокамери, 16 кондиціонерів, 3 комп'ютери. На селі в користуванні 100 сімей знаходилось 142 велосипеди, 64 швейні машини, 27 кольорових телевізорів, 22 пральні машини, 8 холодильників.

За статистичними даними, в країні налічується 3 млн. багатих людей, 1 млн. чол. володіє майном вартістю понад 1 млн. юанів. В кінці 90-х років межа бідності становила 1 671 юанів (22,3 дол.) на рік. Нижче цієї межі проживало 58 млн. чол. (в 1978 р. - 250 млн. чол.).







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.