Главная | Обратная связь

Економічний і політичний розвиток Тайваню в 50-90-х роках

Після розгрому в другій китайській громадянській війні (1946-1949) гомінданівські власті і залишки армії перебралися на о. Тайвань. Туди ж були перевезені видатні культурні цінності, партійні й урядові архіви. Всього на Тайвань переїхало 2 млн.

чол. (при населенні острова 6 млн. чол.)

КНР мала всі об'єктивні можливості повністю розгромити Чан Кайші. Проте після початку корейської війни (1950-1953) США надали йому свою підтримку і військово-політичні гарантії. Всю другу половину XX ст. Тайвань розвивався під американським захистом.

Тайванський режим залишив за собою назву Китайська Республіка. І КНР, і КР визнавали єдність і цілісність Китаю. Проте кожна сторона трактувала цей принцип на свою користь. Керівники КНР вважали Тайвань складовою частиною материкової держави, що тимчасово відділилася і яку слід приєднати. Лідери Тайваню Чан Кайші, Цзян Цзинго підкреслювали узурпаторський, незаконний характер комуністичного режиму на континенті і претендували на відновлення своєї влади над усім Китаєм. За

допомогою провідних західних держав на чолі із США Китайська Республіка зберегла міжнародні пріоритети. Саме вона представляла Китай в 00Н, зокрема в Раді Безпеки, та в інших міжнародних організаціях. Під впливом і з допомогою США та СРСР сторони почали активно озброюватись. Військова доктрина КНР того періоду виходила з неминучості нової світової війни, а Тайвань розглядався як база агресії світового імперіалізму проти континентального Китаю. Збройне протистояння створило небезпечну ситуацію в Азіатсько-тихоокеанському регіоні.

На Тайвані зберігалася диктатура Гоміндану. Партія зробила переоцінку минулої діяльності, проаналізувала допущені помилки і вела пошук шляхів створення стійкої державності. Вона розглядала себе як революційно-демократичну організацію, що базується на «трьох принципах Сунь Ятсена», прагне до звільнення батьківщини і бореться проти світового комунізму. Відповідно до конституції 1946 р. острів вважався республікою на чолі з президентом. Його вищий представницький орган - Національні збори - вирішував конституційні питання і обирав президента і віце-президента. Адміністрація Тайваню складалась із б палат-юанів: Законодавчого (однопалатного парламенту), Виконавчого (уряду). Контрольного (контроль за роботою виконавчих органів), Судового (розробка нових законів і доповнень до конституції). Екзаменаційний юань організовував проведення екзаменів для чиновників при вступі в урядові установи і просуванні по службі. Парламент не обирався. Він складався з незмінних депутатів, обраних ще в кінці 40-х років на континенті, і мав функціонувати «до повернення на материк». Його робота тривала 40 років. Суспільно-політичне життя регламентував прийнятий в 1949 р. «Тимчасовий закон про надзвичайний стан», який передбачав «мобілізацію сил на придушення комуністичного повстання» і проіснував 38 років. Заборонялась діяльність будь-яких угруповань, об'єднань, гуртків, які могли б реорганізуватись у партії і створити опозицію Гоміндану. Чан Кайші, а потім його син Цзян ; Цзинго довічно займали посаду президента. У зовнішній політиці ^ тайванський режим орієнтувався на США, розглядаючи їх як v стратегічного партнера. В 1954 р. між КР і США був укладений

Договір про взаємну оборону, який мав захищати Тайвань від (^і можливої збройної агресії з боку комуністичного Китаю. В -ЇЛ97ІР. Генеральна Асамблея 00Н прийняла резолюцію про д .відновлення законних прав КНР в 00Н і виключення з усіх її ^органів тайванських представників. У світі офіційно почав визнаватися один Китай - Китайська Народна Республіка.

,?^ В економічній сфері на Тайвані під контролем держави при-йійкореними темпами формувались ринкові відносини. На початку і||реформ ВНП складав 137 дол. на душу населення. На першому

етапі реформ до кінця 60-х років СІЛА надавали Тайваню допомогу. За 15 років (1950-1965) Тайвань одержав 2,5 млрд. дол. на військові потреби і 1,5 млрд. дол. - на підтримку економіки. 80% економічної допомоги вкладено в розвиток інфраструктури, в сільське господарство і в підготовку кадрів, 20% - в промисловість. Держава надала великі пільги промисловим інвесторам (низькі податки, виділення земель під промислову забудову тощо)- За приватним сектором резервувались нові сучасні галузі виробництва (електроніка, нафтохімія та ін.). В 1959 р. для фінансування приватного підприємництва уряд заснував «Корпорацію розвитку Китаю». В 60-ті роки держава вклала в підтримку приватного сектора 1,8 млрд. дол. Дозволялось відкривати іноземні банки. Для іноземних інвесторів засновувались «зони експортного виробництва». Почався процес поступової приватизації державної власності. В 1951-1964 рр. кількість приватних підприємств у промисловості, торгівлі і сфері послуг збільшилась з 68 тис. до 227 тис., приватні капіталовкладення зросли на 1 млрд. 353 млн. дол., а державні інвестиції - на 1 млрд. 253 млн. дол. Великі приватні корпорації не створювались. Співіснували державні компанії (близько 300) і величезна кількість приватних, переважно сімейних фірм, що надавало виробництву гнучкості, можливості швидко реагувати на потреби споживача. Тайвань зайняв передові позиції у світі з виготовлення комп'ютерів, електронної побутової апаратури, одягу, взуття, спортивних яхт. Він постачав на експорт електронні компоненти, меблі, текстиль, продукцію металургії, хімії, точного машинобудування. Помітно зріс життєвий рівень народу.

На середину 80-х років Китайська Республіка мала вражаючі економічні успіхи, однак її політична система була тоталітарною, антидемократичною. В останні роки життя президент Цзян Цзинго (помер у 1988 р.) провів її реорганізацію. Було відмінено військовий стан, введено багатопартійність і свободу преси, деполітизовано армію. Новий лідер Гоміндану Лі Денхуей продовжив перетворення. Були прийняті закони про загальнонародні вибори парламенту і президента, про добровільну відставку попередніх членів парламенту, про громадські організації та ін. Виникло близько 80 партій. Головною опозиційною партією стала Демократична прогресивна партія. Вона вимагала відмови Гоміндану від монополії на владу, поділу партійних і державних структур і фінансових коштів, свободи критики і т.д. На виборах 1991 р. в Національні збори ДПП завоювала 23% голосів. Зі складу Гоміндану виділилась Нова партія (1993). XIV конгрес Гоміндану (1993) ввів обрання керівництва партії шляхом таємного голосування, а в програмних документах партія почала називатись не революційною, а демократичною. В 1996 р. голова Гоміндану Лі Денхуей

став першим президентом, обраним демократичним шляхом. На чергових виборах 2000 р. Гоміндан вперше зазнав поразки. Президентом був обраний представник Демократичної прогресивної партії Чень Шуньбянь, який після інаугурації оголосив про вихід з її рядів і свою позапартійність.

Після 1971 р. Тайвань не визнається світовимспівтоварис-твом як окрема держава і знаходиться в дипломатичній ізоляції. Незважаючи на специфіку такого становища, він має дипломатичні відносини з 30-ма країнами. Це невеликі держави Карибського басейну. Південної Америки, Африки. Неофіційні зв'язки він підтримує зі 120-ма країнами, в т.ч. з Україною.

В 1991 р. нове керівництво Тайваню зняло попередню установку щодо розколу Китаю. Режим більше не претендував на відновлення своєї юрисдикції на материку і визнавав, що з КНР потрібно співпрацювати і шукати шляхи для відновлення єдності Китаю. Можливість входження до складу КНР за концепцією «одна держава - дві суспільні системи» тайванські лідери поки що рішуче відхиляють, вважаючи цей варіант «поглинанням» з боку комуністичного Китаю. З їх точки зору, приклад Гонконгу і Аоминя неприйнятний для Тайваню, бо ці території були колоніями, тому їх доля вирішилась без участі народних мас, шляхом передачі юрисдикції держав-метрополій КНР. Тайванська сторона пропонує вести переговори за формулою «одна країна - два уряди, два рівні суверенні партнери»', які рівноправно здійснюють контроль над «відповідними-територіями». Між КНР і Тайванем розширюються економічні і гуманітарні відносини. Громадяни Тайваню здобули право відвідати родичів на материку, а також сімейні усипальниці на кладовищах; Так, усипальниці Чан Кайші і Цзян Цзинго в Тайбеї вважаються тимчасовими, бо за багатовіковими моральними законами ці діячі' мають бути поховані на родинному кладовищі в повіті Фенхуа провінції Чжецзянь в КНР. З 1992 р. тайванські організації Асоціація з розвитку відносин між двома сторонами протоки і Фонд обміну між берегами Тайванської протоки ведуть торгівлю і налаїоджують ділові контакти з материком. Переговори офіційних делегацій КНР і Тайваню відбуваються з перервами. Зближення позицій сторін поки що не спостерігається.

АвОНГОЛІЯ

«Будівництво соціалізму» в Монголії

В 1940-1960 рр. відповідно до концепції некапіталістичного розвитку в Монголії тривав «соціалістичний етап революції» і будувались «основи соціалізму». Велика увага радянським і

монгольським керівництвом надавалась індустріалізації. За і допомогою СРСР були введені в дію вугільні шахти в Налайха, ! аймачні електростанції, об'єкти гірничорудної галузі. З 1 січня ;

1956 р. почала працювати трансмонгольська залізниця, яка зв'язала Москву, Улан-Батор, Пекін. В 1959 р. була завершена суцільна колективізація сільського господарства, в ході якої усуспільнювалась худоба. Створювалось 390 сільськогосподарських об'єднань. В середньому в одне таке господарство входило 475 аратських дворів і 59 тис. голів худоби (43,4 тис. громадської, 15,6 тис. особистої). В 1959-1960 рр. розпочалось освоєння цілинних земель. Виникла нетрадиційна галузь сільського господарства - рослинництво. Держава почала вирощувати хліб.

З 1960 р. МНР приступила до будівництва «розвинутого соціалізму». Були створені такі галузі економіки, як паливно-енергетична, гірничовидобувна, будівельна, легка, харчова. У 80-х роках монгольська промисловість виготовляла продукцію 2 500 найменувань, в т.ч. 80 - на експорт. В порівнянні з 1960-м р. національний доход зріс у 8 рази, зовнішньоторговий оборот - у

7 разів, доходи населення - у 2 раая.

В економічній і політичній сферах нагромаджувались негативні явища. Склався культ особи X. Чойбалсана (1939-1952). В 50-60-х роках тривали репресивні кампанії, звинувачення тисяч членів МНРП і рядових громадян у різних антипартійних, антидержавних ухилах. Спеціальним рішенням Політбюро МНРП був засуджений відомий учений, основоположник сучасної монгольської художньої літератури, академік Ц. Дамдинсурен за видання російсько-монгольського словника (1968). Додана до нього хроніка історичних подій була оцінена як політичне шкідлива. З усіх своїх посад був знятий вчений-історик, перший президент Академії наук МНР, академік АН СРСР Б. Ширендиб за «націоналізм і антирадянські настрої». Вся влада зосередилась у руках Ю. Цеденбала, який 44 роки очолював МНРП (1940-1984), займав посади глави держави і глави уряду. Здійснювалась русифікація монгольського суспільства, не схвалювались і забувались національна специфіка, народні традиції. Головною умовою для висування на керівні посади було знання ;

російської мови. В більшості вузів російською мовою викладались навіть спеціальні предмети.

Наприкінці 80-х - у 90-х роках стали до ладу нові струк-| турні підрозділи флагмана монгольської індустрії - гірничозба-*| гачувального комбінату «Ерденет», два рудники плавиковогод шпату, Баганурський вугільний розріз, килимова фабрика в Ер»| денеті, трикотажна фабрика в Улан-Баторі та ін. На побудованиаД за радянського техніко-економічного сприяння підприємства

100

вироблялось 95% електроенергії, 92% вугілля, 70% будівельних матеріалів, 100% мідного і молібденового концентрату, митої вовни, пряжі, трикотажних виробів, комбікормів. Між СРСР і МНР була підписана програма економічного і науково-технічного співробітництва на 1985-2000 рр. На 1990 р. державний борг Монголії СРСР оцінювався в 10 млрд. руб. Радянська сторона сприяла появі в МНР висококваліфікованих кадрів з різних спеціальностей. У 1972 р. була заснована Асоціація випускників радянських навчальних закладів. У 80-х роках у 20-ти містах України навчалось півтори тисячі монгольських студентів у 84-х вузах і технікумах.

До кінця Другої світової війни міжнародно-правовий статус Монголії був невизначеним. Коли на Кримській конференції лідерів СРСР, США, Великобританії (лютий 1945 р.) виникло питання про вступ Радянського Союзу у війну проти Японії, Й.В. Сталін поставив умову збереження МНР як незалежної держави. В 1949 р. перед приходом КПК до влади Мао Цзедун поцікавився точкою зору Сталіна на приєднання Монгольської Народної Республіки до Китаю. Й.В. Сталін відповів, що «керівники Радянського Союзу не думають, що Монгольська Народна Республіка піде на відмову від своєї незалежності на користь автономії в складі Китайської держави, навіть якщо всі монгольські регіони будутьОб'єднані в автономну одиницю, а вирішальне слово в цій справі має належати самій МНР».

У зовнішній політиці МНР дотримувалась односторонньої орієнтації на Радянський Союз і залишалась у міжнародній ізоляції. Її визнавали на початку 60-х років тільки соціалістичні країни і близько 20 колишніх колоній і деяких непровідних капіталістичних держав. В 1946-1961 рр. Монголія 13 разів подавала заяву про вступ до 00Н, яка відхилялась США і представником Тайваню в Раді Безпеки. У 1961 р. МНР вдалося подолати їх право вето і вступити до світового співтовариства. Після цього її визнали Англія (1963), Франція (1965), Японія (1972). На початку 90-х років Монголія підтримувала дипломатичні зв'язки з 90-ма країнами світу.

Монгольська Народна Республіка, де утвердився прорадянсь-кий варіант «державного соціалізму», залишалась відсталою навіть у порівнянні з великою групою країн регіону, які звільнились від колоніалізму після Другої світової війни. Країна перебувала в стадії затяжної кризи. Керівництво МНРП не поспішало виробити національну концепцію реформ, за звичкою збираючись вводити деякі елементи радянської «перебудови». В МНР почали виникати опозиційні організації і партії, які вимагали активних дій щодо виводу країни з кризи.

101