 |
|
Зовнішня політика КНР
У зовнішній політиці Китайської Народної Республіки можна виділити декілька періодів. До 60-х років комуністичний Китай перебував у міжнародній ізоляції. Його виникнення було вороже зустрінуте головними капіталістичними державами, які втратили значні економічні можливості й не хотіли рахуватись з новим співвідношенням сил у регіоні. Лідери КПК постійно виступали з погрозами на адресу міжнародного імперіалізму і його головної сили - США, які мають бути знищені.
В головних питаннях міжнародного життя китайське керівництво орієнтувалось на СРСР, звідки одержувало економічну і військову допомогу. Проте через нетривалий час почали проявлятися й розбіжності в розумінні певних проблем. Мао Цзедун негативно сприйняв рішення XX з'їзду КПРС і критику культу особи Й.В. Сталіна, бо вони нібито «дали козирі в руки реакційних сил і внесли смуту і розгубленість у ряди комуністів». На початку 60-х років почалася гостра полеміка між керівництвом КІЇРС і КПК з питань війни і миру, впливу на міжнародний комуністичний рух, шляхи будівництва «соціалізму» і наявність радянських «закономірностей», обов'язкових для всіх, та китайської «специфіки». В1960 р. М,С. Хрущов, прагнучи натиснути на Китай, наказав відкликати звідти радянських спеціалістів. Китайська сторона висунула до СРСР територіальні претензії. Розпочалися прикордонні сутички, які в період «культурної революції» постійно загрожували перерости у військові дії.
Змінився характер офіційної китайської пропаганди. Радянський Союз оголошувався «ворогом № І», більш небезпечним, ніж американський імперіалізм. Маоїсти розпочали боротьбу з СРСР за лідерство в комуністичному русі країн, що розвиваються. їм вдалося в ряді комуністичних партій створити
опозиційні групи, які знаходились під впливом їх ідеології і стояли на екстремістських позиціях. «Ідеї Мао Цзедуна» сприйняла компартія Індонезії.
КНР прагнула впливати на державну політику країн Азії та Африки, надала військову допомогу різним угрупованням у громадянських війнах і збройних конфліктах в Афганістані, Шрі-Ланці, Судані, Сомалі й т.д.
На рубежі 60-70-х років китайське керівництво почало шукати можливості для виходу з міжнародної ізоляції. КНР вимагала визнати її права як єдиного законного представника китайського народу в 00Н, зокрема в Раді Безпеки. На засіданні Генеральної Асамблеї 00Н 1971 р. 80 країн підтримали її позицію, визначивши лінію США і їх союзників як «політичну змову» проти великої суверенної держави. Китайська Народна Республіка була прийнята в члени 00Н, одночасно представники гомінданівського Тайваню усувались із цієї організації та усіх її органів.
Розпочалися контакти з СІЛА і Японією, вяких попередньою умовою нормалізації відносин і дипломатичного визнання китайська сторона висувала розрив офіційних зв'язків з Тайванем. Китай відвідала японська делегація, президенти США Р. Ніксон, Дж. Форд, Р. Рейган. Після довгих дебатів попередня умова була прийнята. В 1972 р. встановлювались дипломатичні відносини КНР з Японією, в 1978 р. вони підписали мирний договір, який остаточно підводив підсумки Другій світовій війні і відкривав можливості для співробітництва на новій основі. 1 січня 1979 р. були встановлені дипломатичні відносини між КНР і США.
В той же час політика конфронтації з СРСР продовжувалася. Китай зайняв непримиренну позицію, наполягаючи на задоволенні всіх своїх претензій. Він відмовився продовжити договір про дружбу з СРСР, термін якого закінчився в 1980 р. На початку 80-х років були сформульовані «три великі перепони» з радянського боку, які, з точки зору китайської сторони, заважали нормалізації стосунків. «Перепонами» були: 1) підтримка В'єтнаму і його політики в Камбоджі, зокрема, присутності там в'єтнамських збройних формувань; 2) присутність радянських військ в Афганістані; 3) велика концентрація радянських військ на території вздовж китайського кордону і радянська присутність у Монголії. Усунення «перепон», які в принципі не стосувалися двосторонніх відносин, китайське керівництво вважало обов'язковою умовою для вирішення будь-яких інших питань. СРСР і КНР багато разів робили офіційні заяви про необхідність іти на взаємні поступки, але це не дало ніяких практичних результатів. Після розпаду Радянського Союзу КНР пішла на нормалізацію відносин з Росією. Були врегульовані прикордонні питання,
підписано кілька десятків угод про економічне, науково-технічне, культурне співробітництво.
Важливим питанням зовнішньої політики КНР є проблема
одночасного існування Китайської Народної Республіки і Китайської Республіки на о. Тайвань. Ден Сяопін висунув концепцію: «одна держава - дві суспільні системи». На її основі було вирішене питання про англійську колонію Гонконг (Сянган) і португальську колонію Макао (Аоминь). Вони увійшли до складу КНР (Гонконг у 1997 р., Макао у 1999 р.), але упродовж 50 років зберігатимуть нинішню економічну систему і спосіб життя. Таким же чином пропонується приєднати до КНР і Тайвань. Проте, незважаючи, на заклики, погрози, демонстрацію військової сили з боку континентального Китаю, Тайвань ідею об'єднання з КНР
рішуче відкидає.