 |
|
Міжарабські відносини
Араби об'єднані спільними етнічними ознаками, мовою, релігією, культурою і, незважаючи на те, що живуть у різних державах, вважають себе єдиною нацією. Арабські країни будують відносини між собою і в міжнародному аспекті на принципах єдності і співробітництва. У 194$ р. виникла Ліга арабських держав, яку заснували Єгипет, Сирія, Ліван, Ірак, Йорданія, Саудівська Аравія і Ємен. Надалі її членами стали Лівія (1953), Судан (1956), Марокко, Туніс (1958), Кувейт (1961), Алжир (1962), Бахрейн, Катар, Оман (1971), ОАЕ (1972), Мавританія (1973), Сомалі (1974), Палестина
(1976), Джібуті (1977), Коморські острови (1993). Устав Ліги передбачає координацію діяльності її членів у політичній, військовій, економічній та інших сферах, забороняє використання сили при врегулюванні суперечностей між членами Ліги і вимагає визнання режимів, які знаходяться при владі в країнах-учасницях.
6 аравійських монархій об'єдналися для співпраці, інтеграції і координації дій в усіх областях, забезпечення обороноздатності в Раду співробітництва арабських держав Перської затоки (1981). Члени створеного в 1989 р. Союзу Арабського Магрибу - Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс - проводять спільну економічну політику, зокрема, на зовнішніх ринках. Нафтовий фактор відіграє надзвичайно важливу роль в економіці арабських країн, визначає їх місце у світовому господарстві. В Саудівській Аравії зосереджено 25% світових запасів нафти, в Іраку - 11%, в Кувейті і ОАЕ - по 10%. У 80-ті роки Саудівська Аравія, Ірак і Кувейт експортували близько половини нафти, яка надходила на міжнародний ринок. В країнах регіону зосереджено 40% світових запасів газу. Тут сходяться повітряні і сухопутні шляхи, які зв'язують Європу і Азію. Більшість арабських держав Перської затоки є також великими експортерами капіталу. Так, в 1997 р. зарубіжні авуари Кувейту становили 120 млрд. дол. Регіон є містким ринком збуту. В 1992 р. Саудівська Аравія ввезла товарів на 34 млрд. дол., а Кувейт - на 7 млрд. Нафтовидобувні держави виділяють субсидії тим арабським країнам, де нафти немає або ж її недостатньо для підтримки економіки і життєвих стандартів, наприклад, Мавританії, Марокко, Судану, Йорданії тощо. Із 12-ти членів Організації країн-експортерів нафти 7 е арабськими державами (Алжир, Ірак, Катар, Кувейт, Лівія, ОАЕ, Саудівська Аравія), що дозволяє їм суттєво впливати на регулювання світових цін і обсягів видобутку нафти, освоєння нових родовищ. Нині ОПЕК контролює третину видобутку нафти у світі.
Близький Схід, район Перської затоки є зоною суперництва держав, що мають тут свої інтереси. Арабські країни виробили єдину політику щодо близькосхідного конфлікту і проблеми створення Палестинської держави. Організація визволення Палестини отримувала велику фінансову, військову, політичну, моральну допомогу, особливо від монархій Аравійського півострова. У 1973 р. на знак протесту проти проізраїльської позиції Заходу в черговій арабо-ізраїльський війні арабські держави з метою здійснити тиск на західний світ припинили поставки нафти на світовий ринок, чим спричинили енергетичну кризу. Коли Єгипет підписав сепаратний мир з Ізраїлем (1979), він був виключений з Ліги арабських держав і зазнав загального бойкоту. Лише після зміни вищого керівництва Єгипет зміг поступово відновити втрачені позиції.
У 80-90-х роках XX ст. на Близькому Сході виникли ще два вогнища напруженості. Побоюючись поширення іранської ре-
волюції, країни регіону сприяли озброєнню Іраку, сподіваючись, що могутні іракські збройні сили забезпечать стабільність і здійснять позитивний вплив на врегулювання близькосхідного конфлікту та інші можливі потрясіння. Суперечності між Іраном і Іраком вилились у війну 1980-1988 рр. Після її закінчення конфронтація сторін тривала, вони продовжували озброюватись. В 1996 р. Іран мав військовий бюджет у розмірі 2,3 млрд. дол. В його збройних силах нараховувалось 513 тис. військовослужбовців, 1 555 танків, 950 БТР і БМП, 119 бойових кораблів, 295 літаків і Вертольотів. На своєму озброєнні 382-тисячна іракська армія мала 2 700 танків, 4 400 БТР і БМП. 22 військові кораблі, 483 літаки і вертольоти, а її військовий бюджет становив 2,7 млрд. дол. Протистояння між цими країнами триває й надалі.
Відчутним ударом по ідеї арабської єдності стала агресія Іраку проти Кувейту, однієї арабської держави проти іншої. Вона викликала гостру політичну кризу в арабському світі, оскільки Ірак підтримали Лівія і,ОВП. Після цього аравійські монархії припинили виплату субсидій палестинському руху, яка становила близько 6 млрд. дол. щорічно. Численна палестинська діаспора була витіснена з Кувейту. Іракська агресія,, поразка Кувейту поставили під сумнів попередню.концепцію національної безпеки, яка базувалася на принципі опори яа власні сили. Були підписані договори про військове співробітництво на 10 років Кувейту із США (1991), Великобританією і Францією (1992), з Росією (1993). У, Кувейті розміщені війська СІЛА. Аравійські монархії Виробили спільну оборонну доктрину і створили об'єднаний військовий контингент «Щит півострова», що використовується як сили швидкого реагування. Конфлікти і можливість бойових дій є причиною 'закупок арабськими країнами великої кількості найсучасніших озброєнь. Після краху СРСР 70% світового продажу зброї контролювали США. В 1993 р. вони продали військової техиікй і озброєнь на суму 22,3 млрд. дол., Росія - на 2,8 млрд. дол., Великобританія -на 2,3 млрд. дол. Загальні витрати арабських країн на закупку зброї в 1995 р. досягли 180 млрд. дол. . :,
32. БЛИЗЬКОСХІДНИЙ Кр^ФЛЇКТ