Главная | Обратная связь

Виникнення і розбудова держави

Держава Ізраїль створювалась на підставі резолюції 00Н № 181 від 29 листопада 1947 р. на частині території Палестини. Єврейські політичні угруповання заздалегідь готувались до цієї важливої події. У жовтні 1947 р. вони утворили об'єднану надзвичайну комісію, яка прийняла рішення про формування збройних сил, про місцеве самоврядування, виробила пропозиції щодо проекту конституції і кодексу законів майбутньої держави. 1 березня 1948 р. розпочала свою діяльність тимчасова державна рада із представників 12 політичних партій та організацій. До проголошення незалежності були створені армія і деякі державні структури.

14 травня 1948 р. була прийнята Декларація незалежності. держави Ізраїль і сформований Її тимчасовий уряд, який очолив лідер Робітничої партії Д. Бен-Гуріон. 15 травня 1948 р. Сім арабських держав оголосили Ізраїлю війну, з якої він вийшов переможцем. У ході Палестинської війни 1948-І949 рр. Ізраїль захопив більшу частину території, на якій мала створюватись арабська держава. Арабське населення з окупованих земель втекло в сусідні країни. Перемога в Палестинській війні, значне розширення території суттєво вплинули на подальшу розбудову єврейської держави.

У 1949 р. були проведені загальні вибори в Установчі збори.

які проголосили себе першим парламентом Ізраїлю. Вони прийняли «перехідний закон», що визначав республіканську форму

правління, функції парламенту, президента та уряду. Конституція прийнята не була. Це пояснювалось небажанням правлячої еліти офіційно вказати кордони держави і дати гарантії прав неєврейського населення. Замість конституції був прийнятий блок конституційних законів, що регулювали різні сторони життя суспільства. Одним із них е закон про повернення (1950), відповідно доякого ізраїльське громадянство надавалось будь-якій особі єврейського походження, яка побажає приїхати в країну. Це положвииязакріплене в законі про громадянство (1952), де сказано: «Держава Ізраїль існує, щоб надати притулок євреям усього світу». Одночасно він визнав громадянами країни лише тих арабів, які н«а8 листопада 1952 р. знаходились у тому місці, де<жилиз моменту народження. Що автоматично'йозбавило громадянства всіх біженців. ;

Важлива роя^ в ізраїльському суспільстві відводилась іудейській релігії. Раввини стежили за суворим дотриманням релігійних норм і свят. По'суботах заборонялось виконувати будь-яку роботу. Основи іудейської релігії викладались у школах. Вводилась релігійна¹ цензура. Справи, пов'язані з особистим статусом "громадян,¹почали розглядатися судами рабинату, які виносили рішення на підставі галахи ^стародайніх законів Талмуду'! Тори. Неевреї і жінки не мали права сві'.дчйти в цих судах.' ;Р!яд законодавчих актів стосувався анексії захоплених у 1948'Ї949 рр. територій і перерозподілу власності 'арабського населення: закон про покинуті райони (1948), закон про власність відсутніх господарів (1950), закон про придбання землі (19*53). Вони передавали в руки держави або приватних' оЬіб майно і землі арабів, змушених покинути свою власність і рятуватись від бойових дій і насильства. Відповідно до закону про термін давності (1958) арабські 'селяни мали пред'явити документи 20-річної давності, часів англійського мандату, які б підтвердили їх право на землю. Ділянки тих," хто не зміг довести свої права, конфісковувались і передавались-єврейськім колоністам. Результатом «євреїзації» арабської власності в цей період скористалася третина громадян Гз'раїЛю. Їм перейшло 25% усіх будівель у країні, 57,5 тис. квартир у містах, 10,7 тис. крамниць і майстерень. На землях, втрачених арабами, в 1948-1953 рр. було засновано 350 єврейських поселень.