Главная | Обратная связь

Соціально-економічний розвиток

Основою господарської моделі Ізраїлю е змішана економіка, що складається з державного, приватного і профспілково-кооперативного сектора. Кожен із них має свої функції і свою спеціалізацію. Держава централізувала матеріальні і грошові ресурси, необхідні для розселення і працевлаштування іммігрантів, розвитку інфраструктури. Державні компанії зайняли провідне становище у військовій, гірничовидобувній, хімічній промисловості, електро- і водопостачанні, на транспорті. Державі належить значна частина земельного фонду країни.

Профспілково-кооперативний сектор, або «робітнича економіка», функціонує під контролем Загальної федерації трудящих Ізраїлю. Керівництво профспілковими виробничими структурами здійснює Товариство робітників - головний холдинг, розпорядник акцій. Всі працюючі вважаються колективними власниками підприємств і одержують не лише зарплату, а й дивіденди. Сектор контролює металообробку, електронну, металургійну промисловість. Профспілки володіють третиною банківських активів країни, 1/4 страхового і. 1/6 будівельного бізнесу. До цього сектора належать сільські кооперативи - кібуци і мошави, які беруть землю в колективну оренду в держави і виробляють 4/5 сільськогосподарської продукції Ізраїлю. Рівень прибутків зайнятих у профспілково-кооперативному секторі помітно вищий, ніж в інших сферах економіки.

Формування приватного сектора відбувалось не в умовах вільної конкуренції, а під безпосереднім керівництвом держави і міжнародних сіоністських організацій. Поряд із сучасним великим виробництвом створювались і підтримувались дрібні приватні підприємства з кількістю працюючих до 20 чол., які в кінці 80-х років складали близько 80% усіх підприємств. Широко практикувався «сімейний бізнес». Така політика відповідала офіційній доктрині «соціальної держави», сприяла зайнятості населення, створювала умови для подальшої лібералізації економіки.

Протягом кількох десятиліть, до кінця 70-х років, господарство Ізраїлю розвивалось екстенсивним шляхом, споживання товарів і послуг значно переважало Вад їх виробництвом. Розрив між ними компенсувався грошовими і товарними потоками з-за кордону. Головним дестабілізуючим фактором стала гонка озброєнь, внаслідок якої підвищились податки на підприємництво і фінансову діяльність. Назріла необхідність реформ ринкового характеру. Структурну перебудову ізраїльської економіки взяли на себе правопентристські партії. Після приходу до влади в 1977 р. блок Лікуд проголосив курс на значне обмеження державного втручання в економіку, лібералізацію господарства. Була прове-» дена девальвація шекеля на 92% і введений його плаваючий курс. Послаблювався контроль над валютними операціями, відмінялись податки на імпорт і субсидії на експррт,, відпускались ціни на основні продукти харчування. Ці заходи викликали в Ізраїлі економічний хаос. Почалось неконтрольбване зростання пін. Інфляція переросла в гіперінфляцію. Зріс бюджетний дефіцит. Різко скоротились виробничі інвестиції. Спекуляції набули такого розмаху, що спричинили крах Тель-Авівської біржі (1983). Перша спроба економічних реформ в Ізраїлі виявилась невдалбю. Знову стало необхідним державне регулювання.

Протягом семи років політична інаукова еліта країни аналізувала допущені помилки і розробляла" йОву концепцію реформ. У 1985 р. урядовий блок соціал-демократичних і ліберальних партій прийняв масштабну програЗйу оздоровлення економіки на ринкових засадах, яка почалаусїЙщно виконуватись. У 90-х роках в Ізраїлі відбувалося економічне віднесення. Розпад СРСР викликав масову еміграцію радянських євреїв, що сприяло розширенню споживання, збільшенню будівництва, зростанню обсягів виробництва в легкій і харчовій промисловості. Приїзд великої кількості освічених фахівїцв дав поштовх розвитку на-укоємних і високотбхнологічнйх галузей. Іншим стимулом прогресу стали позитивні зрушення у врегулюванні близькосхідного конфлікту. Ізраїль також успішно включався у завоювання нових зовнішніх ринків "у Країнах Далекого Сходу, Латинської Америки, Центральної АзЙ, Східної Європи.

Держава виступай-гарантом соціального захисту населення. Введені в дію кілька проеКтів. Програма національного страхування передбачає виплати? по старості, інвалідності, безробіттю, а також допомоги працівникам підприємств, що збанкрутували, солдатам запасу під час' щорічних зборів, сім'ям з дітьми. Програми страхування за умовами трудових угод здійснюються профспілками, а кошти на них формуються з внесків роботодавців і працюючих. Бюджетні урядові асигнування йдуть на виплату пенсій державним службовцям, інвалідам ізраїльської армії,

особам, що постраждали в результаті сутичок у прикордонній смузі, жертвам нацизму. Програми соціальної допомоги адресовані людям, які не можуть забезпечити собі прожитковий мінімум і не мають джерел для існування. На соціальний захист в Ізраїлі в окремі періоди направлялось 25-28% видатків державного бюджету. Значна увага приділяється також медичному обслуговуванню населення. Середня тривалість життя громадян Ізраїлю на даний період складає для жінок 79,9 року, для чоловіків -76,3 року. Середньостатистична сім'я після сплати податків має місячний прибуток у сумі 8 000 шек. (близько 2,5 тис. дол.). 70% сімей володіють житлом, де на кожного члена припадає одна й більше кімнат.

Зовнішня політика

У момент створення держави Ізраїль основним принципом її зовнішньої політики проголошувався принцип «неідентифі-кації», тобто відмови від підтримки курсу будь-якої з великих держав. На початку б0-х років успішно закінчились складні переговори із Західною Німеччиною, яка визнала свою відповідальність за політику геноциду (голокосту) проти євреїв із боку фашистів. Була підписана угода про виплату репарацій державі Ізраїль і реституцій окремим громадянам як компенсацію за переслідування гітлерівськім режимом. З 1952 по 1984 рр. Ізраїль отримав від ФРН близько 7 млрд. дол. у вигляді грошових виплат і товарних поставок.

Головною проблемою зовнішньої політики Ізраїлю є конфронтація з арабськім світом, яка включає військове протистояння, необхідність повернення арабам окупованих територій, створення незалежної Палестинської держави. Ізраїль несе свою частину відповідальності за затяжний близькосхідний конфлікт, що триває понад 50 років. З середини 50 х рр. у зовнішній політиці Ізраїль почав орієнтуватися на країни Заходу, в першу чергу на СПІА. Розгорнулась його політична, економічна, військова інтеграція із західними партнерами. На початку 60-х років адміністрація президента Д. Кеннеді офіційно заявила про «особливі стосунки» з Ізраїлем, прагнучи використати співпрацю для вирішення своїх геополітичних поривань на Близькому Сході, За 1948-1984 рр., тобто в той час, коли відбулося 5 арабо-ізраїльсь-ких воєн, США надали Ізраїлю допомогу на 28,5 млрд. дол., 70% якої призначалося на закупку зброї. Одночасно США намагалися знайти політичні шляхи розблокування близькосхідної кризи. Вони виступали посередниками у двосторонньому врегулюванні між Ізраїлем і Єгиптом і підписанні Кемп-Девідських угод. У нових міжнародних умовах кінця 80-х - початку 90-х рр.

розпочалися мирні переговори між Ізраїлем і ОВП, на яких підписано кілька угод про поетапне створення незалежної арабської Палестинської держави.