Главная | Обратная связь

Кризові явища кінця 70-х — початку 80-х років XX ст. Політика реформ

В кінці 70-х років у Сирії загострились внутрішні суперечності. Національна буржуазія була незадоволена втручанням держави в ціноутворення, наявністю необгрунтованих пільг і субсидій для деяких видів виробництва, підтримкою нерентабельних державних підприємств, жорстким контролем над зовнішньою торгівлею. Погіршувалось становище широких народних мас. Основні продукти харчування (рис, олія, цукор» чай, кава) продавались за картками, інші - за високими ринковими цінами.

Виразником загального невдоволення політикою ПАСВ стала асоціація «Врати-мусульмани», яка ставила мету скинути правлячий баасистський режим і побудувати в Сирії ісламську державу. Мусульманські фундаменталісти вимагали відміни законів про аграрну реформу, проведення денаціоналізації, вільної торгівлі. Для обґрунтування своєї антидержавної діяльності «Брати-мусульмани» використали конфесійний аспект. Президент X. Асад, аначна частина діячів правлячої партії, вищих урядовців і офіцерів належали до шиїтської общини алавітів, до якої входило дищбі 12% населення країни, тоді як дві третини сирійців були сунітами.

Ісламська пропаганда звинувачувала режим ПАСВ у «єретизмі» і небажанні, вести політику в інтересах сунітської більщості населення. З середини 70-х років у країні розпочався ісламській терор, який досяг свою апогею в 1979-1980 рр. Най-жорстокішою акцією «Братів-мусульман» було вбивство в червні 1979 р. більш щ^с 6і0 ^курсантів військового училища в Халебі.

ПАСВ змогла оволодіти ситуацією і організувати суспільство на боротьбу з уасильством. Важливу роль у цьому процесі відіграв Національний прогресивний фронт. Пройшла мобілізація в робітничі, селянські, студентські загони самооборони, які отримали військкору підготовку в спеціальних таборах. За участю армії, сил безпеки і воєнізованих антитерористичних загонів у 1980-1981 рр. власті провели масштабні операції, спрямовані на виявлення, д,, ліквідацію фундаментадістського підпілля. Запеклі боІ міїй^ озброєними заколотниками і урядовими військами іззйст^уаа^^іям танків і артилерії, жертвами яких стали тисячі людей, дід^улися в міста Хома. У 1983 р. боротьба проти релігійна,Єі?дтремісті'в завершилась перемогою ПАСВ. Розпочалася,.траа(Сформащя баасистського режиму. Стратегічним завданням державного розвитку визначений «курс на багатоукладність в економіці, і багатопартійність у політиці». Відповідні зміни внесли в програму НПФ.

Економічні реформи створювали умови для багатоукладного господарства, де рівні права мали державний, приватний, кооперативний, змішаний і іноземний сектор. Приватний капітал переважає в сільському господарстві, внутрішній торгівлі, сфері послуг, посередницьких операціях, туризмі. Державний сектор контролює банки, енергетику, авіацію, транспорт, зв'язок, видобувну і обробну промисловість, 50% будівництва і зовнішньої торгівлі. Заохочується приватне підприємство. Створюються змішані підприємства, в яких державі має належати не менше 25% капіталу. Безпеку сирійських і іноземних інвестицій, вкладених в такі підприємства, страхує Кувейтська міжнародна корпорація по гарантіях капіталовкладень. За допомогою міжнародних нафтових компаній «Пектен», «Демінекс», «Оксідентал», «Тотал» відкриті нові родовища нафти. Особливі умови господарської діяльності надані вільним економічним зонам. У сільському господарстві перед товаровиробниками всіх форм власності ставилось завдання збільшити обсяги продукції. Землі Сирії були розбиті на п'ять зон за рівнем родючості і кількість опадів і серед них спеціально виділені «зони сільськогосподарської стабілізації», де можна було зібрати 2-3 врожаї зернових на рік. Саме туди в першу чергу спрямовувались державні і приватні інвестиції. За короткий час Сирія змогла забезпечити себе продовольством.

Відбувається швидке формування нового прошарку національної буржуазії шляхом збагачення баасистської партійної і військової еліти. Однак політична активність національної буржуазії поки що обмежується і знаходиться під контролем режиму.В 1990 р. опозиційні угруповання різних напрямків (мусульманські фундаменталісти, прихильники іракської Баас і по-передйіх сирійських керівників, усунутих від влади, арабські націоаалісти) зробили спробу створити свою організацію.

У 2000 р. помер президент Сирії Хафез Асад. За ЗО років перебування на посту глави держави йому вдалося вирішити ряд складних внутрішніх проблем, подолати ісламський екстремізм, забезпечити стабільність суспільства, помітно посилити військово-політичні позиції Сирії в регіоні. На знак поваги до заслуг видатного державного діяча перед сирійським народом і арабським світом був оголошений 40-денний траур у Сирії та Йорданії і триденний траур в усіх інших арабських країнах. Керівництво ПАСВ прийняло рішення передати посаду президента сину X. Асада - Башару, який заявив про незмінність ос-, новних принципів внутрішньої і зовнішньої політики Сирії. Й'І республіканській державі посада президента перейшла' до на^ | ступника на засадах спадковості, '"і

35, ІРАК . ;:..,.,зду

^! • • -Аі»,-Монархічний режим. Революція 1958 р. ^-зд»

Ірак став незалежною державою в 1932 р., проте він і надЙІІ залишався під англійським контролем за умовами двосторонньої угоди 1930 р. У роки Другої світової війни Великобритаіі|^ використовувала територію країни як важливий стратегічний плацдарм на Середньому Сході. Шсля закінчення війни вона в6 поспішала виводити свої війська. Почалася так звана «друга англійська окупація». Лише після підписання нової угоди 1947 р., де підтверджувались її особливі інтереси, військовий контингент Великобританії був виведений з території Іраку.

Ірак залишався монархією з обмеженою конституцією. Король Фейсал та його оточення були нездатні виробити ефективну політику в загальнонаціональних інтересах, яка знайшла б підтримку в суспільстві. У другий половині 40-х років загострились внутрішні проблеми Іраку. Нестабільна ситуація склалася в Курдистані, де курдська національна меншййа, до якої належало 15-17% населення,боролася за визнання'її громадянських прав. У релігійному плані найбільшою конфесією Іраку були мусуль-мани-ппгіти (55-60% населення), проте їх допуск у державні установи і армій Обмежувався. У перші повоєнні роки монархічний режим дозволив деяку демократизацію суспільного життя. Виник ряд' політичних партій, в т.ч. ліві Комуністична партія Іраку і Партія арабського соціалістичного відродження. Настрої національної буржуазії і ліберальних поміщиків виражали Національно-демократична партія і Партія незалежності. Народна партія захищала інтереси середнього класу, дрібної буржуазії, інтелігенції» селянства. Так і не вийшла з підпілля Демократична партія Курдистану. З 1948 р. розпочався наступ на демократичні сиди, які своєю діяльністю нібито підривали єдність нації. ^ ;

Монархічний режим не збирався вирішувати проблеми .суспільства - не лише шляхом реформ, але навіть частковдпі: росту,-пок; Будь-які прояви незадоволення, критика дій правдйої верхівки супроводжувались репресіями проти всіх напрамЗДК ОД⁰" зиції. Політичних в'язнів у тюрмах піддавали тортурам, ^туїхчу-вали без суду і слідства. Так, у 1953 р. в тюрмі 6агдЙДі(ох6ро,ною було розстріляно 20 чол. в камерах, понад 100чол. поранено. Неодноразово вводився військовий стан і приймались надзвичайні закони. Через військово-поліцейські репре'ейЬяі методи управління іракська влада Дістала назву «чорного режиму».

Зовнішня політика Іраку мала прозахідний, характер і майже не враховувала національні і загальдоарабські інтереси. В 1950-1954 рр. було укладено кілька угод із СІЛА про надання економічної, технічної, військової допомоги. У 1955 р. між Іраком

і Великобританією замість договору 1930 р. була підписана спеціальна угода, яка передбачала співробітництво сторін у захисті Іраку від зовнішньої агресії і зобов'язання Великобританії щодо підтримання іракської армії в стані повної бойової готовності. Військовий блок Багдадський пакт (1955) об'єднав Великобританію, Ірак і неарабські мусульманські країни Іран, Пакистан, Туреччину. Визнавалось допустимим використання іракської армії в антиарабських акціях. Підписання Пакту було зустрінуте в арабському світі різко негативно.

Монархічний режим повністю дискредитував себе всередині країни. В 1956 р. в іракській армії виникла організація «Вільні офіцери» за єгипетським зразком на чолі з Абдель Карімом Ка-семом. Найважливіші політичні партії і організації (ІКП, ПАСВ, Національно-демократична партія, Партія незалежності) створили Фронт національної єдності. Його програма передбачала повалення «чорного режиму», вихід Іраку з Багдадського пакту, проведення'політики позитивного нейтралітету, відміну надзвичайних законів, введення демократичних свобод, звільнення політв'язнів.

14 липня 1958 р. війська під командуванням членів організації «Вільні офіцери» здійснили державний переворот у Багдаді. Король Фейсал, наступник престолу принц Абул Іллах, прем'єр-міністр Нурі ас-Саїд були вбиті. У країні перемогла антимонархічна революція. Ірак проголошувався республікою. Новий уряд, куди ввійшли військові з організації «Вільні офіцери» і представники ФНЄ, очолив А.К. Касем. Безпосередньо після повалення монархії були проведені демократичні перетворення. Звільнялись з тюрем політв'язні та учасники курдського національного руху. Легалізувались політичні парти. Була прийнята тимчасова конституція. В 1959 р. країна вийшла з Багдадського пакту і ліквідувала іноземні військові бази на своїй території. Проте подальше реформування призупинилось через особисте суперництво за владу. А.К. Касем претендував на диктаторські повноваження. Відбулося кілька заколотів і змов, організованих його ворогами. У зв'язку з черговим загостренням ситуації в Курдистані уряд запропонував винагороду в розмірі 100 тис. динарів (250 тис. дол.) тому, хто доставить у Багдад лідера курдського національного руху Мустафу Барзані живим чи мертвим. Розпочалися невдалі бойові дії регулярних військ проти повстанців.