Здавалка
Главная | Обратная связь

Економічний і політичний розвиток Алжирської Народно-Демократичної Республіки в 60-80-х роках XX ст.



Після завоювання незалежності в країні розгорнулась гостра боротьба за владу між «історичними вождями». А. Бен Белла, що повернувся з еміграції з Франції, уклав політичний союз з X. Бумед'єном. У вересні 1962 р. в Алжирі відбулися перші парламентські вибори. 26 вересня 1962 р. була проголошена Алжирська Народно-Демократична Республіка. А. Бен Белла очолив її уряд. X. Бумед'єн зайняв посаду військового міністра. У 1963 р. була прийнята перша конституція. Відповідно до її положення фронт національного визволення набував статусу «єдиної авангардної партії в Алжирі», яка «здійснює завдання народної демократичної революції і будує соціалізм». Главою держави і виконавчої влади став лідер ФНВ президент А. Бен Белла. Почалися радикальні соціально-економічні перетворення в дусі «алжирського соціалізму» як різновиду арабського і мусульманського соціалізму. Водночас вивчались і запозичувались елементи радянської, югославської і кубинської моделей соціалізму. Перші кроки нового алжирського режиму були високо оцінені радянським керівництвом. Алжир розглядався як «африканська Куба». Президент А. Бен Белла був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (1964).

У 1965 р. армія, очолювана міністром оборони X. Бумед'єном, здійснила державний переворот. А. Бен Белла був усунутий з постів. Влада перейшла до рук Революційної ради під керівництвом X. Бумед'єна. Загальна концепція розвитку країни не змінилася.

Алжирський режим націоналізував банки, страхові компанії, транспорт, нафтогазову промисловість, енергетику. Була введена

містила ,!(1|Ж^ вимоги: створення незалежної демократичної рес-публ1|^йр0ведення аграрних реформ, націоналізація основних звйИВІв виробництва, винесення проблеми алжирської незалеж-"в&сті на розгляд світового співтовариства, переговори з французьким урядом. Бойові загони ФНВ на початку визвольної війни налічували лише 3 тис. чол. Згодом вони дістали назву Армії національного визволення. Арабські країни, СРСР надали їм зброю. В 1958 р. в регулярних частинах АНВ воювало вже 60 тис. чол., а в допоміжних частинах - 70 тис. Після проведення певних операцій бійці допоміжних частин розходились по домівках. Військові дії доповнювались ненасильницькими акціями протесту в містах, страйками, мітингами, демонстраціями. Одним із дієвих методів боротьби, як проти урядових сил, так і проти європейців, алжирські повстанці вважали терор. У 1958 р. був створений тимчасовий уряд Алжирської республіки.

В національно-визвольному русі сформувалась група лідерів - «історичні вожді алжирської революції». Серед них були відомі громадські діячі (А. Вен Белла, М. Будіаф), бойові командири (X. Бумед'єн), керівники військових зон. Визнаючи головною метою здобуття незалежності, вони по-різному уявляли подальші перспективи розвитку своєї країни.

У 1957-1958 рр. в Алжирі перебувало 800 тис. регулярних французьких військ, оснащених танками, артилерією, авіацією. Місцеві європейські ультраколоністи за підтримки військових створювали свої організації, проводили терористичні акти і в Алжирі, і у Франції. Активізація правих сил привела до падіння IV республіки. До влади прийшов президент ПІ. де Голль, який запропонував вирішити проблему Алжиру шляхом надання йому внутрішньої автономії. Франція мала зберегти контроль над його зовнішньою політикою, обороною, економікою і фінансами. ФНВ відхилив пропозицію Шарля де Голля. Реакційні французькі генерали здійснили спробу встановити в Алжирі свою диктатуру. Після розгрому путчу ОАС пішла у підпілля і розгорнула кампанію терору проти алжирців і проти співчуваючих їм французів.

Міжнародна громадськість, ліві сили Франції підтримували справедливу боротьбу алжирського народу. Арабські країни неодноразово вносили питання про деколонізацію Алжиру до порядку денного сесій 00Н. У грудні 1960 р. Генеральна Асамблея 00Н прийняла резолюцію про визнання права Алжиру на самовизначення і створення незалежної держави. В 1961-1962 рр. в Евіані відбулися переговори між делегаціями французького уряду і тимчасового уряду Алжирської республіки. Правлячі кола Франції намагалися отримати особливі права в майбутньому незалежному Алжирі (збереження французької адміністрації в

. сод

яя

державна монополія на зовнішню торгівлю. Національний пі ватний капітал залишався у внутрішній торгівлі, легкій промі ловрсті, будівництві, сфері послуг, ремеслі. Іноземний капії зберігся лише як пайовик змішаних підприємств з переваж ням держави. Проводилась індустріалізація країни, значну помогу в здійсненні якої надав Радянський Союз. Уряд отриї вигідні позики від СРСР (550 млн. дол.), Китаю (250 млн. до. Югославії (100 млн. дол.). д|

Почались перетворення в сільському господарстві. На і ціоналізованих земельних володіннях колишніх колонізаторі пов'язаних з ними великих феодалів організовувались кол< тивні ферми. В 1971 р. набрав чинності закон про аграрну реї люцію. Земля вилучалась у поміщиків і багатих селян за викі їм залишалися ділянки, які їхні сім'ї могли обробляти власни] силами, без найманої праці. Гарантувалось право власності землю дрібних і середніх господарств. Вилучені землі розпод лялись між сільськогосподарськими робітниками, учасника» національно-визвольної війни 1954-1962 рр., дітьми загиблих] цій війні, багатодітними сім'ями. Обов'язковою умовою одержаї ня ділянки був вступ до кооперативу. Всього було розподіле^ 1,4 млн. га землі, яку отримали 97 тис. селян. Було створеї 6 тис. кооперативів. У приватній власності 1,3 млн. селян зал шилось 60% оброблюваних земель. У 80-х роках ефективне колоніальних часів сільське господарство Алжиру задовольа ло потреби населення в продовольстві лише на 30%.

Паралельно з економічними перетвореннями формувала^ політична система. На виборах різного рівня зі списку кан датів виключались особи, чия лояльність режиму ставилась сумнів, а їх особисті інтереси, з точки зору відповідних структ суперечили «інтересам революції і народу». Діяльність бу^ якої опозиції заборонялась. В 1976 р. був прийнятий прогр ний документ алжирської революції - Національна хартія. Ві підтверджувала соціалістичну орієнтацію Алжиру. На підсі хартії була введена в дію нова конституція. Главою держаї виконавчої влади оголошувався президент, який обирався я років за пропозицією правлячої і єдиної партії ФНВ. Закої давчу владу здійснювали Національні народні збори, що оби| лись на 5 років. У грудні 1978 р. помер X. Бумед'єн - лУ ФНВ, президент, глава уряду. З січня 1979 р. вищі держави партійні посади в Алжирі зайняв Ш. Бенджедід. '.^

На початку 80-х років Алжир вступив у смугу значних Є» немічних труднощів. Надмірний контроль держави над госв дарством, обмеження приватного підприємства завадили ефя тивному розвитку. Протягом 80-х років зменшувались прибі ки від експорту нафти, оскільки ціни на неї на світовому рі

знизились майже в 4 рази. Третина валютних надходжень витрачалась на закупку продовольства. Наблизились терміни погашення зовнішніх боргів. Держава мусила скоротити видатки на соціальні програми, імпорт необхідних товарів, на внутрішні капіталовкладення. Відповідно до нових умов режим дещо змінив економічну політику. Була надана господарська самостійність держпідприємствам, введена свобода приватного підприємництва. В 1982-1983 рр. приватний сектор отримав пільги у сфері податків, кредитування, зовнішньої торгівлі, купівлі обладнання і виробничих приміщень. Приватні особи дістали право купувати землі з державного фонду в степових і пустельних районах, землі нерентабельних кооперативів. У 1986 р. були внесені зміни в Національну хартію. Все ще підтверджувалась соціалістична орієнтація країни. Одночасно визнавалась рівність усіх форм власності, включаючи приватну. Алжирська революція визначалась як «народна і національна за своєю суттю, ісламська за духом, арабська за культурою, сучасна і соціалістична за спрямованістю». Підкреслювалась роль ісламських цінностей.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.