 |
|
Встановлення тоталітарного режиму С. Хусейна, його політика
Після репресивних заходів другої половини 70-х років Ірак став країною з однопартійною системою, монополією ПАСВ на владу, відсутністю опозиції, тотальним контролем над суспільством. 17 липня 1979 р. генерал А.Х. аль-Бакр був усунутий з усіх постів і взятий під домашній арешт, а за офіційною версією пішов у відставку за станом здоров'я. Саддам Хусейн зайняв посади президента, прем'єр-міністра, верховного головнокомандувача армії, секретаря іракської ПАСВ, голови Ради революційного командування. Своє оточення він створив за принципом особистої відданості. У момент офіційного утвердження при владі він дав наказ знищити всіх неугодних лідерів попереднього періоду. Саддамівський режим має тоталітарний характер і спирається на армію, спепслужби, організації ПАСВ. Внутрішня політика Іраку залишалась без змін. С. Хусейн значно активізував зовнішню політику, поставивши мету перетворити Ірак у наймогутнішу державу регіону, лідера арабського світу.
У 1980-1988 рр. тривала ірано-іракська війна, причинами якої були ідеологічні, національні, релігійні, територіальні суперечності.
містила такі вимоги: створення незалежної демократичної республіки, проведення аграрних реформ, націоналізація основних засобів виробництва, винесення проблеми алжирської незалежності на розгляд світового співтовариства, переговори з французьким урядом. Бойові загони ФНВ на початку визвольної війни налічували лише 3 тис. чол. Згодом вони дістали назву Армії національного визволення. Арабські країни, СРСР надали їм зброю. В 1958 р. в регулярних частинах АНВ воювало вже 60 тис. чол., а в допоміжних частинах - 70 тис. Після проведення певних операцій бійці допоміжних частин розходились по домівках. Військові дії доповнювались ненасильницькими акціями протесту в містах, страйками, мітингами, демонстраціями. Одним із дієвих методів боротьби, як проти урядових сил, так і проти європейців, алжирські повстанці вважали терор. У 1958 р. був створений тимчасовий уряд Алжирської республіки.
В національно-визвольному русі сформувалась група лідерів - «історичні вожді алжирської революції». Серед них були відомі громадські діячі (А. Бен Белла, М. Будіаф), бойові командири (X. Бумед'єн), керівники військових зон. Визнаючи головною метою здобуття незалежності, вони по-різному уявляли подальші перспективи розвитку своєї країни.
У 1957-1958 рр. в Алжирі перебувало 800 тис. регулярних французьких військ, оснащених танками, артилерією, авіацією. Місцеві європейські ультраколоністи за підтримки військових створювали свої організації, проводили терористичні акти і в Алжирі, і у Франції. Активізація правих сил привела до падіння IV республіки. До влади прийшов президент Ш. де Голль, який запропонував вирішити проблему Алжиру шляхом надання йому внутрішньої автономії. Франція мала зберегти контроль над його зовнішньою політикою, обороною, економікою і фінансами. ФНВ відхилив пропозицію Щарля де Голля. Реакційні французькі генерали здійснили спробу встановити в Алжирі свою диктатуру. Після розгрому путчу ОАС пішла у підпілля і розгорнула кампанію терору проти алжирців і проти співчуваючих їм французів.
Міжнародна громадськість, ліві сили Франції підтримували справедливу боротьбу алжирського народу. Арабські країни неодноразово вносили питання про деколонізацію Алжиру до порядку денного сесій 00Н. У грудні 1960 р. Генеральна Асамблея 00Н прийняла резолюцію про визнання права Алжиру на самовизначення і створення незалежної держави. В 1961-1962 рр. в Евіалі відбулися переговори між делегаціями французького уряду і тимчасового уряду Алжирської республіки. Правлячі кола Франції намагалися отримати особливі права в майбутньому незалежному Алжирі (збереження французької адміністрації в
230
ряді приморських районів, відторгнення частини Сахарв, збереження військових баз). Алжирська сторона пішла на деякі поступки. 18 березня 1962 р. були підписані Евіанські угоди, за якими Франція визнавала незалежність Алжиру, його право обирати політичний і соціальний режим. Протягом наступних шести місяців намічалося провести референдум з питання про незалежність. Передбачалось встановлення трирічного перехідного періоду, протягом якого в Алжирі залишалися французькі війська. Колоністам надавалося подвійне громадянство, яке вони мали право змінити надалі на алжирське або французьке. Франція виділяла кошти для відбудови зруйнованого війною господарства Алжиру. 1 липня 1962 р. всенародний референдум абсолютною більшістю голосів підтвердив прагнення алжирського народу мати незалежну державу.