 |
|
День XVI Допомога душам померлих — прояв нашої любові
"Люби ближнього твого, як себе самого". (Мт. 22, 39)
1. Усіх людей, як дітей однієї Божої родини, повинна об'єднувати взаємна любов. Та любов, що є проявом нашої природи, спонукає нас співчувати в недолі ближньому, поспішати йому на допомогу, чинити для нього те, що чинили б нам. Чим більша його недоля, тим більший наш обов'язок йому допомагати. Невже той, хто має людське серце, дозволить бідному померти з голоду, хоча може порятувати його милостинею; не спасе дитину, яка потрапила в палаючий вогонь?
А чи не було би проявом нелюдяності, якщо того бідного чи дитину можемо порятувати, не наражаючи себе ні на яку небезпеку: просто - дуже легко. Отже, нечувано великою є недоля душ у чистилищі. Нічим не можуть собі зарадити, а мають великі борги. Незмірне терпіння тих найбідніших душ, що потребують найбільшої помочі. А ми можемо їм допомогти дуже легко. Чи це для нас не цілком природно прийти з допомогою до тих душ? А якщо б я знаходився в такому сумному положенні і якби мене палив вогонь чистилища, чи хотів би я, щоб про мене забули і були байдужими до моїх терпінь? Чи не прагнув би допомоги як прояву обов'язку стосовно природної людської любові.
2. Релігія не розкриває природних зв'язків любові, а робить їх ще тіснішими. Божий Законотворець Нового Завіту ушляхетнив природний вияв любові Своєю Любов'ю, вивищив новими почуттями, освятив Своїм прикладом і зміцнив Своїм авторитетом. Любов до ближнього -ознака, за якою Ісус Христос пізнає Своїх: "З того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати" (Ів. 13, 35). Любов - новий закон, що його приніс на землю Ісус Христос, - є, передусім, Його заповіддю, яку підніс на ту саму висоту, що і заповідь любові до Бога: "А друга заповідь подібна до неї: "Люби ближнього твого, як себе самого" (Мт. 22, 39). Якою ж великою, якою святою, якою Божою в християнстві є заповідь любові до ближнього! Але любов не втрачається, не зникає і після смерті. Хоча на деякий час ми фізично розлучені, але духовно дальше поєднані як члени того самого тіла, головою якого є Ісус Христос. Любов'ю ми злучені як з тими, що вже спаслися і перебувають у небі, так і з душами, що терплять у чистилищі. Де була би наша християнська любов, якщо б не подали помічну руку душам у чистилищі? Чи могли б тоді ми стверджувати, що любимо ближнього, як себе самого? Де була би тоді наша віра у спілкування Святих?
3. Душі в чистилищі заслуговують на нашу християнську і природну любов тим більше, чим більше відчувають себе святими. Зійшли зі світу в ласці Божій -значить, є дітьми Божими. Господь не тільки закликав їх, але і вибрав: недаремно помер за них Ісус Христос, відбувають справедливу покуту, імена їхні раз і назавжди вписані в книгу вічного життя. Які високі привілеї! Чим краще пізнають Бога, тим більше люблять Його як своє найвище добро. Ця любов є причиною того, що так болісно відчувають запізніле з'єднання з Богом, з великою тугою жадаючи Господа. Люблять також і нас як братів і сестер у Христі, а люблять нас щораз більше, бо набагато більше пізнають причини любові.
Чи можемо знайти достойніших помочі, як ті душі, котрі тісно з'єднані почуттям любові з Богом і з нами, отже, гідні нашої любові й нашої дієвої помочі. Слушно зауважує Діонізій Картуз: "Направду, не має той ані крихти християнської чи братньої любові, хто через недбальство або лінивство допускає, аби душі померлих терпіли у вогні чистилища".
Молитва
О Господи Ісусе, що на землі допомагав опущеним, молюся до Тебе, особливо за ті душі у чистилищі, які найбільше опущені. Подивись, як ті душі глибоко зануренні в полум'ї, як жалісно просять помочі, проте нема нікого, хто почув би їхні прохання й змилувався над ними. З християнської любові, співчуваю їм і з такою ревністю молюся за них, якби хотів молитися за своїх найкращих друзів. Амінь.
П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>.
Приклад
Одна вдова знатного роду мала сина одинака, якого вбив її неприятель. Убивця боявся, щоб його не знайшли і довго переховувався. Але з часом довідалися про його місце перебування і повідомили про це вдову, основного обвинувачувача. Вже влада мала намір його впіймати, але та шляхетна пані, погамувавши в собі всяке бажання помсти, сказала тайно його повідомити, щоб негайно втікав. Мало того, що була настільки шляхетною, що наказала дати йому грошей, навіть коня вбитого сина, аби легше тому було втікати.
Тим часом не переставала молитися за свого улюбленого сина, доля якого над усе лежала їй на серці. Отож її благородний учинок був такий милий Господеві, що звільнив душу її сина з чистилища. Він з'явився їй у великій радості і славі, коли вступав до неба, мовивши, що Господь Бог, зворушений її милосердям, звільнив його з чистилища, де мав би ще дуже довго терпіти.
Ось так багато значить для Ісусового Серця лише один акт любові до ближнього!
День XVII
Допомагати душам у чистилищі — обов'язок справедливості
"Віддай, що винен" (Мт. 18, 28).
1. Душі в чистилищі терплять не лише задля переблагання Божої справедливості, але часто також як жертви несправедливості зі сторони людей, і то не раз таких, яким найбільше довіряли. Милосердя для нещасних - одне з найістотніших почуттів людського серця, яке схиляє нас до того, що охочіше обіцяємо і даємо таким усе, що лише в наших можливостях. Так чинимо особливо тоді, коли вмираючий у своїй великій муці надіється на наші молитви. Не можемо противитися такому проханню, коли охоче обіцяємо йому, що ніколи не забудемо про нього в своїх молитвах і постійно всілякими способами будемо йому допомагати. Але, на жаль, тільки стихнуть похоронні дзвони, ледве закінчиться відправа, а вже почуття наші слабшають, уже стаємо байдужими і забуваємо про молитву й поміч, яку обіцяли і до котрої маємо відчувати себе зобов'язаними.
2. Дуже часто зобов'язує нас не тільки дана обітниця, але суворий обов'язок справедливості. Трапляється це тоді, коли хтось отримує спадок, призначений для допомоги померлим. Недотримання такого заповіту - несправедливість стосовно Господа Бога і людей. Якщо, як пише св. Іван, "кожний, хто ненавидить брата свого - душогубець", то що можемо сказати про того, хто не тільки не любить померлих, але навіть відмовляє їм у тому, до чого зобов'язаний кожен згідно зі справедливістю. "Як то так, - говорить св. Іван Хризостом, - погани спалюють разом з тілами своїх улюблених померлих навіть те найцінніше, що належить їм, а християни привласнюють собі те, що повинні принести в жертві не через спалення, а через учинки відкуплення за померлих, аби виєднати їм вічне щастя! Погани спалюють скарби своїх померлих, щоб віддати намарну честь їхній пам'яті, а християни допускають спалення не тіл померлих, але їхніх душ, бо хочуть насліддям їхнім збагатитися". Яка то страшна відповідальність учікує недбалих у виконанні заповітів. Це ж позбавить допомоги душам у чистилищі, якої б вистачило, щоб багатьох з них врятувати, допомоги, результатом якої було б вічне щастя. Чи не заслуговують ці вчинки на те, щоб називати їх святотатством, а їх виконавців - катами бідних душ. І Божа і людська справедливість переслідує їх. Декілька соборів піддали такі вчинки анафемі.
3. Існує багато приписів щодо суворого виконання обов'язку справедливості. Хіба небагато знайдеться людей, які б не були боржниками однієї або кількох душ у чистилищі. Справедливість зобов'язує нас стосовно усіх, яким завдячуємо своїм становищем і майном, а також стосовно тих, кому ми щось винні або яких повинні винагородити за вчинену їм кривду. А оскільки винагорода за вчинену їм кривду належить померлим особам, то єдине, що можливе в такому випадку - допомогти їхнім душам. Якщо ми комусь зашкодили в доброчесності, якщо ми когось ненавиділи, якщо ми комусь подали поганий приклад і згіршення або відвернули від доброго, стараймося, в міру своїх сил, принести йому полегшення у вогні чистилища. Тим більше ми до цього зобов'язані, якщо привели когось до гріха. І якщо, з нашої провини, вони тепер терплять, то ми повинні з усіх сил дбати про їхнє визволення.
Молитва
Не допускай, о Господи, аби ми грішили своїми несправедливими вчинками стосовно душ померлих. Отож просимо Тебе особливо за тих, за яких обіцяли молитися, і за яких зобов'язані молитися. Вчини, ласкаво, щоб наші винагородження відповідали нашому обов'язку, як також їхнім боргам, з огляду на Твою справедливість, щоб так вони осягнули нагороду вічного щастя. Амінь.
П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>.
Приклад
У житті св. абата Рабана Маура був такий випадок. В одному монастирі віддавна дотримувалися звичаю, який ще і тепер існує в багатьох монастирях: щоб порятувати душі монахів, які померли протягом тридцяти днів, роздавали вбогим страви, котрі отримували б ті монахи, якби були при житті. Одного разу, внаслідок епідемії, померло дуже багато братів, і скупий розпорядник не виконав для них того доброго звичаю або відклав його на пізніший час. Та незабаром і він помер. Не дісталося йому нічого з того милосердя. За декілька днів з'явився абатові і сказав: "Ще перебуваю в тяжких терпіннях. Хоча молитва братів приносить мені велике полегшення, але не можу бути звільнений з чистилища, поки не будуть звільнені мої брати, які там затримані через мою скупість. Милостиню, яку роздають у моєму наміренні, з Божого розпорядження, не мені, а їм призначається. Дуже прошу подвоїти милостиню, бо, після відкуплення моїх братів, Господь Бог і мене визволить".
Так і сталося. Місяцем пізніше знову з'явився, але вже був спасенний.
День XVIII
Що найбільше спонукає нас допомагати душам у чистилищі?
"Змилуйтеся, змилуйтесь наді мною, мої друзі". (Іова 19, 21)
Крім загального обов'язку допомагати душам у чистилищі, до якого зобов'язує нас і закон природи, і закон Христовий, існують ще й інші молитви, які випливають з особистого ставлення до померлих. Перш за все - це вдячність.
1. Стосовно наших доброчинців.
Забути про добродійства - значить виявляти тим більшу невдячність, чим більшої вдячності прагне голос нашого сумління, чим глибші корені почуття вдячності стосовно доброчинців закладені в людському серці. Чи знайдеться хтось такий, хто б не мав своїх доброчинців, які перебувають у вогні чистилища? Може це вихователі, душпастирі, наставники, які нас учили й виховували. Прикладом своєї чистоти, добрими порадами, високими принципами вели нас до чистоти, утверджували на дорозі спасіння, засвідчували нам добродійства, а в наміренні Бога стали знаряддям нашого спасіння. Чи була б краща нагода їм віддячитись, як тепер, коли терплять в чистилищі? І коли більш потрібні були б їм докази нашої вдячності, як не тепер, коли перебувають у чистилищі?
2. Стосовно наших друзів.
Хто не відчув сили і сердечності приязні? Вона нерозлучно поєднує серця. Вона присутня в радості і смутку, щасті і нещасті. З двох сердець вона творить одне. Хоча розлука перериває зовнішні стосунки, але сердець не може розірвати. Вони поєднані побожними спогадами, молитвами й іншими проявами добродійства, котрі подає релігія. Отож, якщо правдива любов справжніх друзів є такою дієвою на землі, наскільки більшою вона повинна бути стосовно тих, які щирою і вірною любов'ю з'єднані з нами, а тепер терплять у чистилищі. Св. Амброзій, після смерті імператора Теодозія, з яким приятелював, висловлюється так: "Люблю тебе і буду твоїм товаришем до кінця життя, і не покину тебе, поки своїми молитвами й сльозами не допроваджу тебе туди, де ти повинен перебувати, з огляду на свої заслуги, - в небі, разом з Господом Богом".
3. Вдячність стосовно наших рідних.
Чисельні і могутні прояви любові поєднують нас з рідними по крові: з батьками, дітьми, родиною. Вони щиро любили нас на землі, задля нас йшли на великі жертви, для нас працювали, терпіли, заспокоювали наші тривоги, осушували сльози, лікували рани, а тепер, може, через нас терплять, а за що? за свою велику поблажливість до нас або через свої гріхи, до котрих ми причинилися. Давно б уже були спасенними, якщо 6 ми виконали те, що свято обіцяли в часі їхньої смерті, до чого, зрештою, суворо зобов'язує нас почуття любові, вдячності, справедливості. Від кого можуть чекати допомоги, як не від нас? Хто повинен їх визволити, як не ми? І якщо щось і може збільшити терпіння цих душ та погіршити і так сумну їхню долю, то тільки відчуття, що опустили їх навіть ті, які зобов'язані їм усім, що є в них найсвятіше, і через яких хіба ще більше мусять терпіти. Як можемо байдуже споглядати на те, що вони терплять таку недолю? Чи це не була би та жорстока невдячність, що взиває про помсту до неба? Справді, не може нас не вразити сильний біль бататьох при втраті своїх близьких, але якби ті могли говорити, то чи не сказали б: "Менше плачте, а проявіть більше милосердя до нас і спішіть порятувати нас своїми молитвами й добрими вчинками".
Молитва
Отче Небесний, змилуйся над моїми батьками, братами, сестрами, рідними, приятелями і доброчинцями, які відійшли швидше від мене з цього світу і змушені ще терпіти в чистилищі. Спасителю, вилий на них Твою Спасительну Кров! Духу Святий, росою ласки своєї зволь їх покріпити! О Боже, наймудріший у винагородженні всього доброго, зволь за мене нагородити їх за всі засвідчені мені добродійства і дозволь їм використати найщедріші заслуги, які здобув Ісус Христос, Пречиста Діва Марія і всі Святі, аби, звільнившись від своїх терпінь, удостоїтись прийняття вічної радості. Зволь, ласкаво і мені колись оглядати їх у щасті вічної слави. Амінь.
П'ять «Отче наш», п'ять «Богородице Діво» і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>.
Приклад
Один молодий чоловік зійшов на манівці гріха. Через це часто засмучував свою матір, яку, зрештою, дуже любив.
Проте знову, у котрий раз, піддався своїм захопленням і намовам нещасних товаришів. Невдовзі після цього мати захворіла і померла. І ось, при ложі померлої був її син в колі родини, яка навколішки молилася і плакала. Він теж хотів молитися, але хоча був вченим чоловіком, забув усі молитви. Отож, узяв до рук молитовник, але і в ньому не знайшов жодної молитви за померлих. Тоді обурився сам на себе і подумав: "Ах, нещасний! не вмієш навіть помолитися за померлу матір. Адже вона буде довго терпіти, бо мала такого сина! Зрештою, не поможуть нічого їй твої молитви, якщо будеш продовжувати такий самий спосіб життя. Ні, так дальше не може бути. Навчуся знову своєї релігії, піду до св. сповіді і пожертвую святе Причастя за душу моєї матері".
Негайно так учинив, витривав у доброму і став взірцевим християнином.
День XIX
Допомагати душам у чистилищі — корисно для нас самих
"Якою мірою міряєте, такою і вам відміряють".
(Мт. 7, 2)
1. Не підлягає сумніву, що ті слова Спасителя також слід взяти до уваги, коли йдеться про допомогу, яку ми повинні нести душам у чистилищі. Наскільки ми тепер милосердні стосовно тих бідних душ, настільки Господь Бог буде милосердний до нас в цьому і майбутньому житті. Св. Авґустин говорить: "Чи хочеш, чоловіче, щоб Господь змилувався над тобою? Прояви милосердя до своїх ближніх у чистилищі. Бо так Господь буде милосердитися над тобою, як ти милосердишся над ближніми". Господь особливо буде старатися, щоби в скорому часі віддати належне Його справедливості стосовно нас, і щоб ми спаслися від вогню чистилища. Учителі духовного життя обіцяють милосердним велику допомогу в чистилищі і вважають любов, яку ми виявляємо стосовно душ померлих, певним знаком, що приведе нас до неба. Св. Тома з Аквіну пише: "Правдою є те, що хто винагороджує за душі померлих, ще не винагороджує за себе самого; але є також правдою і те, що той заслуговує ще на більше, ніж на відпущення провин, - на життя вічне. Таку користь приносить милосердя стосовно душ у чистилищі. Отож, хто би не бажав стати милосердним щодо них?
2. Як милосердя стосовно душ у чистилищі само собі готує нагороду, так брак милосердя щодо них стягає сам на себе покарання. Іншими словами: якщо хтось холодний, скупий, немилосердний щодо душ у чистилищі, то й люди стосовно нього будуть холодними, скупими, немилосердними. Помре, і якщо все буде добре, дістанеться до чистилища. Але хто там заступиться за нього? Ті, яких міг би визволити, перебувають ще в чистилищі або не йому завдячують своїм визволенням, а через те не матимуть жодного обов'язку заступитися за нього. А, може, ті, що залишаться на землі, більше для нього чинитимуть? Хто забуває про інших, той не може скаржитись, що забувають про нього. Якщо, можливо, успадкував маєток своїх родичів, а не пам'ятає про їхні душі, то легко може статися, що і його спадкоємці не пам'ятатимуть про нього, а його нещасна душа буде страшно покутувати у вогні чистилища, поки не сплатить все, до останнього шага. Господь це допустить, щоб справедливо його покарати. "Якою мірою міряєте, такою і вам відміряють". У чистилищі немає милосердя для тих, хто сам не мав милосердя. О, як тоді буде жаліти душа за свою колишню байдужість до душ померлих і повторюватиме те, що між собою говорили брати Йосифа: "Направду провинилися ми супроти нашого брата, коли бачили, як боліла душа його, коли він благав ласки в нас, а ми не послухали" (Бут. 42, 21).
Молитва
До Тебе, о Господи, звертаємося в покірній молитві за душі Твоїх слуг і слугинь і гаряче благаємо пробачити їм, якщо за життя в чому-небудь помилилися, і зволь прийняти їх до щасливого грона Твоїх вибраних. Через Христа Господа нашого. Амінь.
П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>.
Приклад
Арханіла Панігарольо, настоятелька монастиря св. Марти в Мілані, відзнамалася надзвичайною ревністю в молитві за душі у чистилищі. Проте рідко згадувала про душу свого батька, хоча за життя його сердечно любила. Надзвичайний і дивний випадок усунув те забуття.
У поминальний день з'явився їй Ангел Хоронитель, узяв за руку і запровадив до чистилища. Там між терплячими душами побачила й впізнала свого батька. Коли ж і він її впізнав, сказав: "О, моя донечко, невже можливо, що так надовго забула про мене, твого нещасного батька, який так тяжко тут терпить. Адже стільки любові проявляєш до чужих душ. З твоєю допомогою багато з них уже визволено, а про мене забуваєш, адже я - твій батько, і багато чим завдячуєш мені". Арханіла дуже засмутилася тими докорами, бо досконало відчувала, що на них заслужила. Тому зі сльозами обіцяла батькові, що вчинить усе, аби йому допомогти.
Коли ж над цим роздумувала, не могла собі усвідомити, як то могло статися, що забувала молитися про свого батька, хоча часто збуджувала в собі цю постанову. Ангел Хоронитель промовив до неї: "Господь Бог допустив це на твого батька як покарання за те, що на землі так мало дбав про своє спасіння і мало допомагав душам у чистилищі". Від того часу Арханіла не мала спокою, поки не визволила улюбленого батька з чистилища молитвами, постами, умертвіннями. Невдовзі з'явився батько, весь в ясності, подякував за визволення, яким їй завдячує.
День XX
Яка велика вартість набоженства за душі померлих
"Чини добре праведному, і отримаєш велику нагороду".
(Прип. 12, 2)
Набоженство за душі померлих навчає про три побожні чесноти, ті надприродні джерела, які підтримують у нас духовне життя. Ними зміцнюється наша:
1. Віра, бо:
а) ми пізнаємо, що, після розпаду тіла в порох, душа з ним не вмирає, але переходить у безсмертя, щоб там отримати нагороду чи покарання відповідно до своїх учинків. Як благородний Юда Макавей визнав свою віру в життя майбутнє тим, що запропонував принести жертву за своїх воїнів, що полягли в бою, так і ми через набоженство за душі померлих визнаємо нашу віру у воскресіння й спільне перебування з тими, які з вірою померли;
б) повчає нас, якою великою є Божа святість, справедливість і милосердя; що найменший гріх не узгоджується з Його святістю, що мусимо віддавати належне Його справедливості, що вчинки милосердя є нашим відкупленням;
в) є визнання віри в чистилище і можливість нести допомогу душам, які там затримані;
г) постійно нагадує нам невичерпні заслуги, терпіння і смерть Ісуса Христа, бо без них наші відкуплення не мали б надприродної вартості;
ґ) є постійним визнанням віри в ефективність Служби Божої, святого Причастя і відпустів;
д) постійно пригадує, що Небо є нашою правдивою метою і тільки там можемо бути справді щасливими.
Отже, ця набожність поєднує в собі різні акти віри.
2. Надія. Християнська надія живиться вірністю Господа Бога в дотриманні даних обітниць. А що ж інше заохочує нас допомагати душам, як не те довір'я, що Господь сповнить усе, що обіцяв задля заслуг Ісуса Христа? Сповнить те, про що ми Його просимо для себе чи для інших, чи для душ у чистилищі. Чим іншим є жертва наших учинків відкуплення і відпустів, отриманих за душі у чистилищі, як не могутнім актом надії та довіри до Бога? Сподіваємося і для себе заслужити милосердя, адже щодо інших ми були милосердними.
3. Любов. Чи то не любов Божа, тобто наслідування тієї любові, якою Бог живить людей, якщо любимо тих, яких Бог любить. І любимо їх тому, що їх Бог любить, і для того, щоб помножити Його честь та хвалу? Чи то не любов Ісуса, якщо розширюється Його відкуплення, віддається честь Його заслугам, винагородження, почитається Його Найсвятіша Кров і заповнюється небо? Чи то не любов ближнього, коли стараємося порятувати його з найбільшої недолі, удостоїти його найбільшого щастя й уторувати йому дорогу до Царства Небесного? Чи то не розумна любов нас самих, якщо тепер чинимо те, чого би прагнули для себе в годині смерті і в чистилищі, щоб було нами виконане, аби таким чином найскоріше доступити милосердя і спасіння, і здобути чим більші заслуги і нагороди?
В який же різноманітний і піднесений спосіб сповняємо Божі чесноти в цій відправі! Яка вона корисна, і як ми повинні її цінувати, як вірно і ревно її відправляти! Як точно і з посвятою ми повинні поширювати це набоженство й до нього заохочувати!
Молитва
Вияви, просимо Тебе, Господи, Своє милосердя до всіх душ у чистилищі, щоб не понесли покарання, на які заслужили, адже завжди прагнули сповняти Твого волю. І як на землі через правдиву віру були поєднані зі заступництвом вірних, так щоб і в майбутньому житті прилучилися до Ангельських Хорів. Через Христа Господа нашого. Амінь.
П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>.
Приклад
Прикладом великої набожності за душі у чистилищі був о. Регм Т. І.3 Нераз повідомляв своїх співбратів, про смерть котрогось з них, хоча той знаходився в іншій країні і не було жодної відомості про його кончину. Одного разу, коли приготовлявся до відправи Служби Божої, несподівано попросив, щоб дали йому чорний фелон, бо мусить цю Службу Божу пожертвувати за померлого.
Просив, заодно, присутніх помолитися за отця, який, власне, помер у Монако. Коли запитували його брати-монахи, чи той отець, якого дуже поважали за його чесноти, знаходиться в чистилищі, отець Регм відповів, що так, і то через смачні двірцеві страви. Пізніше довідалися про смерть того отця, а також про те, що в часі довгої хвороби присилали йому смачні страви з двору князя, який був його приятелем.
Іншого разу з'явився йому один з його братів-монахів, о. Астенсіс, який помер в Диліндзі. Здивований, запитав, чого собі бажає. На це о. Астенсіс відповів, що помер. На запитання, чи знаходиться в чистилищі, ствердив: "Ні, знаходжуся в небі в нечуваних розкошах".
Відбулося це, власне, в день смерті о. Астенсіса.
(Більше подібних випадків описано в історії Товариства Ісуса Південної Німеччини, автор - о. Ксеворій Кропфа).