Главная | Обратная связь

ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ КУРСУ «ЗАГАЛЬНА ЕТНОГРАФІЯ»

ТЕМА 1. Вступ до курсу «Загальна етнографія»

Термін „Загальна етнографія”, його співвідношення з іншими найменуваннями подібних досліджень, такими, як „етнографія”, „етнологія”, „культурна і соціальна антропологія”, „народознавство”. Етнос – об’єкт вивчення етнографії. Основні ознаки етносу. Типи етнічних спільностей: етнікос, субетнос, етносоціальний організм, національна меншість, національність, народ, етнічна група. Формування структури етносу. Сутність та типи націй. Предмет “Загальної етнографії” – характерні, традиційні риси повсякденної побутової культури народів.

Завдання навчального курсу: дослідження етнічного складу населення, походження народів та їхня взаємодія; вивчення традицій у сфері звичаїв, соціальної організації, культурних надбань, народного мистецтва; форми сучасних етнічних і етносоціальних процесів. Практичне значення “Загальної етнографії: використання результатів народознавчих досліджень у господарській, політичній, культурній і побутовій сферах сучасного суспільства. Врахування національних традицій при розгляді подальшого розвитку суспільства. Зв’язок курсу з іншими історичними, народознавчими, суспільними та природничими науками. Складові частини народознавства: етнографія, фольклор, етнолінгвістика, краєзнавство, етнопсихологія, географія, історія.

ТЕМА 2. Джерела, методи дослідження, етнічні процеси етнографічної науки

Джерела та методи дослідження “Загальної етнографії”. Польові матеріали. Писемні джерела: літописи, хроніки, описи і щоденники мандрівників (посольські звіти, державні акти). Архівні та музейні зібрання. Фольклор. Зображувальні джерела: малюнки, скульптури, дрібна пластика, народні орнаменти. Використання відомостей інших наук. Методи польових досліджень: безпосереднє спостереження (стаціонарне, експедиційне), опитування, анкетування, інтерв’ювання, картографічний, статистико-математичний, структурно-функціональний, порівняльний, типологічний, комплексний методи. Організація польових досліджень у школі. Створення кімнат і кутків народознавства.

Форми етнічних процесів: етноеволюційні, етнотрансформаційні, об’єднуючі (консолідація, асиміляція, міжетнічна інтеграція), роз’єднуючі (парціація, сепарація, дисперсизація).

Культура етносу, як сукупність національно-специфічних й інтернаціональних ознак. Поділ культури на матеріальну (виробничий досвід і матеріальні речі: знаряддя праці, засоби пересування, житло, одяг, їжа) і духовну (народні знання, звичаї, обряди, релігія, вірування, свята, фольклор та інше). Види первісних вірувань: тотемізм, магія, фетишизм, анімізм, шаманство, культ предків.

Шлюб як оформлений звичаєвим правом або законом союз чоловіка і жінки. Форми укладання шлюбу: викупний, умиканням, відпрацюванням, відвідуванням, ортокузенний, кроскузенний, сорорат, левірат, церковний, цивільний, “вільний союз”.

Сім’я – форма співжиття шлюбної пари. Форми сім’ї: парна, індивідуальна, моногамна, полігамна, поліандрична.

ТЕМА 3. Історія етнографічної науки

Історія етнографічної науки. Вивчення етнографії за кордоном у стародавні часи, в епоху середньовіччя. Формування етнографії як самостійної науки у середині ХІХ ст. Основні школи та напрямки народознавства. Еволюційна школа (Е.Тейлор, Г.Спенсер, Л.Морган); неоеволюційна (Д.Стюарт, Д.Мердок). Дифузійні концепції в етнографії: антропогеографія (Ф.Ратцель), школа „культурних кіл” (Ф.Гребнер), міфологічна школа (Грім, І.Котляревський). Психологічна школа (Р.Бенедікт, А.Кардінер), соціологічна школа (Е.Дюркгейм), структурно-функціональне направлення (Б.Малиновський). Історична школа (Ф.Боас, Кребнер). Школа культурного релятивізму (М.Херсковіц). Школа структуралізму (К.Леві-Стросс).

Нагромадження етнографічних знань у період Київської Русі. “Повість минулих літ“, А.Нікітін “Ходіння за три моря”. Колонізація Сибіру. Поява перших географічно-етнографічних описів Сибіру (Ремезов, Новицький, Крашенінніков, Татищев, Міллер, Зуєв). Популяризація етнографічних знань. Кругосвітні експедиції. Подорожі і вивчення Західної Європи, Середньої Азії, Кавказу, Китаю, Індії (Крузенштерн, Лазарєв, Белінсгаузен, Бічурін).

Утворення Російського географічного товариства (1845 р.). Стаціонарно-етнографічні і краєзнавчі дослідження російської етнографія у другій половині ХІХ ст. (М. Миклухо-Маклай, Д. Анучин, В. Богораз, М. Ковалевський, М.Пржевальський, Ю.Петрі, М.Зібер та інші).

Розвиток етнографії у радянський період. Популяризація етнографічних знань у 60-80-ті роки ХХ ст. Журнали – “Вокруг света”, “Советская этнография”, “Азия и Африка сегодня”. Регіональні дослідження, енциклопедії, довідники, монографії, науково-популярна література дослідників ( Ю.Бромлей, А.Байбурін, Р.Ітс, С.Токарєв, М.Чебоксаров, Г.Марков, П.Пучков, Е.Львова, Ю.Березкін та інші). Важливі узагальнюючі праці вітчизняного народознавства. Основні тенденції розвитку етнографії на початку ХХІ ст.

ТЕМА 4.Класифікація народів світу

Класифікація народів світу. Географічна класифікація. Виділення історико-географічних регіонів та історико-етнографічних областей. Антропологічна класифікація. Великі раси: європеоїдна, монголоїдна, негроїдна, австралоїдна. Малі раси. Антропологічні типи. Расові ознаки. Перехідні, контактні, змішані раси. Їхні особливості та основні області розселення. Етнолінгвістична класифікація. Мовні сім ї та групи. Господарсько-культурна класифікація. Господарсько-культурні типи: бродячі мисливці, збирачі, рибалки арктичної та тропічної зон; ручні мотичні землероби і скотарі; плужні землероби, кочові і напівкочові скотарі.