Главная | Обратная связь

ЗАСНОВНИКИ ОБ'ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН

• Засновниками політичних партій можуть бути громадяни України, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі.

• Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій — 15-річного віку.

• Рішення про заснування об'єднань громадян приймаються установчим з'їздом (конференцією) або загальними зборами.

• Засновниками спілок об'єднань громадян є об'єднання громадян (стаття 11 Закону «Про об'єднання громадян»).

ЗБОРИ— обов'язкові платежі, які сплачують юридичні і фізичні особи за послуги, що надаються їм державними органами. Розрізняють 3., які зараховуються до бюджету, і 3., які надходять у розпорядження установ та організацій, що надають послуги.

ЗБІР ЗА ВИДАЧУ ДОЗВОЛУ НА РОЗМІЩЕННЯ ОБ'ЄКТІВ ТОРГІВЛІ— це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції. Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в день —за одноразову торгівлю. Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється уповноваженими організаціями, яким надано таке право (ст. 17 Декрету «Про місцеві податки і збори»).

ЗБИТКИ— виражена в грошовій формі шкода, заподіяна вна­слідок перевищення видатків над доходами. Розрізняють 3. планові та позапланові. Планові 3. настають у випадку, коли обсяг виторгу від реалізації продукції при діючих цінах планується меншим від її собівартості. Позапланові 3., заподіяні підприємству внаслідок порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами і державними органами, відшкодовуються за рішенням суду чи арбітражного суду.

ЗЕМЕЛЬНИЙ ПОДАТОК— різновид плати за землю, обов'язковий платіж, що його сплачують до бюджету власники землі та землекористувачі (крім орендаторів). З.П. справляється на підставі Закону України від 3.07.1992 р. «Про плату за землю». Розмір З.П. залежить від якості та місцезнаходження земельної ділянки на підставі кадастрової оцінки земель і встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі з розрахунку за рік. Зако­нодавець встановлює два види середніх ставок З.П.: за землі с/г призначення і за землі несільськогосподарського призначення.

ІНВЕСТИЦІЇ— за Законом України «Про інвестиційну діяльність», усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади; паї; акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації; право володіння природними ресурсами, будинками та іншими цінностями. І у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень. КАРТОТЕКА № 2 — зберігає прострочені сплатою платіжні вимоги. Після настання строку сплати, але за відсутності коштів на рахунку платника платіжні вимоги передаються до К. № 2 й оплачуються в календарній черговості надходження розрахункових документів.

КАЗНАЧЕЙСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ УКРАЇНИ- вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) короткострокові — до одного року (ст. 15 Закону «Про цінні папери та фондову біржу»).

КАСОВЕ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ- організація і здійснення й процесі виконання бюджету прийняття , зберігання та видачі бюджетних коштів, ведення обліку й звітності Нац. Банком через банківську систему. Порядок К.В.Б. встановлюється Нац. Банком за погодженням з міністерством фінансів. Правління Нац. Банку здійснює керівництво К.В.Б. відповідно до рішень Кабінету Міністрів, Статуту Нац. Банку, вказівок міністерства фінансів, по всіх видах бюджетів на території держави. Установи Нац. Банку, приймають і зараховують кошти, що надходять у доходи бюджетів на відповідні рахунки; розподіляють у встановле­них розмірах доходи між державним та місцевими бюджетами і проводять відрахування від надходжень по державних податках і доходах у місцеві бюджети; видають кошти республіканського і місцевих бюджетів у межах сум, що є на рахунках цих бюджетів; приймають і видають позабюджетні кошти бюджетних установ; ведуть облік кредитів, відкритих по республіканському бюджету, і проводять переказ цих кредитів з однієї установи Нац. Банку до іншої; ведуть облік доходів та видатків республіканського бюджету і подають у встановлені строки звіти про К.В.Б у вищес­тоящу установу Нац. Банку і фінансовим органам; здійснюють контроль за своєчасним поданням підприємствами, установами, організаціями доручень на перерахування в республіканський бюджет податків і за перерахуванням внесків на державне соціальне страхування; здійснюють інші операції, пов'язані з К.В.Б. Міністерство фінансів і місцеві фінансові органи; здійснюють контроль за дотриманням установами Національного Банку встановлених правил К. В. Б.

КОМЕРЦІЙНА ТАЄМНИЦЯ— право підприємців, діяльність яких дозволена законодавством та установчими документами, і банків на нерозголошення виробничих, торговельних, фінансових операцій. Проте законодавство зобов'язує суб'єктів підприємництва пред'являти податковим інспекціям бухгалтерські книги, відомості, довідки, звіти тощо, необхідні для цілей оподаткування, вимагаючи від посадових осіб дотримання комерційної і службової таємниць. Під К.Т. підприємства маються на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, які не є державною таємницею, але розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. Склад цих відомостей і порядок захисту визначаються керівником підприємства. Відомості, які не можуть становити комерційної таємниці, визначаються Кабінетом Міністрів України.

КОШТОРИС БЮДЖЕТНОЇ УСТАНОВИ- фінансово-плановий акт, який визначає обсяг, цільове спрямування і поквартальний розподіл коштів, що відпускаються з бюджету на утримання установ, і централізовані заходи по господарському й культурному будівництву. Витрати бюджетних коштів без затвердженого у встановленому порядку К.Б.У. не допускаються. У К.Б.У. встановлюються права та обов'язки керівників бюджетних установ по використанню передбаченого обсягу грошових коштів, а також права та обов'язки фінансових органів по відпуску цих коштів і контролю за їх правомірним використанням. З моменту затвердження К.Б.У. виникають при кошторисно-бюджетному фінансу­ванні фінансові правовідносини. Право укладання К.Б.У. належить самій установі. Розглядають і затверджують К.Б.У. головні розпорядники бюджетних кредитів. Розрізняють три види К.Б.У.: індивідуальні, зведені, централізовані. Щодо установ, які перебувають на районних, міських, сільських та селищних бюджетах і обслуговуються централізованими бухгалтеріями, можуть укладатися загальні К.Б.У. — вони є різновидом індивідуальних. Індивідуальний К.Б.У. відбиває потреби в коштах кожної установи, виходячи із специфіки її фінансування.

КОМУНАЛЬНИЙ ПОДАТОК- місцевий податок, що встановлюється рішенням місцевої Ради відповідно до норм Декрету «Про місцеві податки і збори».

Комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 15 Декрету «Про місцеві податки і збори»).

КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР— документ, що повинен укладатися на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові і економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо останнє передбачене статутом підприємства.

Сторони, які уклали колективний договір, не менше двох разів на рік взаємно звітуються про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу (ст. 17 Закону «Про підприємства в Україні»).

КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ— сума, що її підприємство винне іншим юридичним особам або окремим громадянам, які є кредиторами. Може виникати під час розрахунків за поставлену продукцію або внаслідок несвоєчасного виконання підпри­ємством своїх платіжних зобов'язань. Є одним із джерел позичених коштів підприємства. Підприємство зобов'язане погашати К.З. По закінченні строку позовної давності сума простроченої К.З. має бути внесена в доход бюджету у визначений законодавством період. За несвоєчасне перерахування суми К.З. у бюджет з підприємства стягується пеня. Підприємство може мати водно­час К.З. і дебіторську заборгованість іншою. Дебіторська забор­гованість указується в активі, а К.З. — у пасиві бухгалтерського балансу.

ЛІЗИНГ— форма кредитного фінансування капіталовкладень або придбання товарів довготривалого користування, коли кредит надається не грошима, а певним товаром, що залишається у власності кредитора до повного погашення позики і процентів. Являє собою передання власності в оренду з поетапною (як правило помісячною) платою протягом певного періоду, після чого право власності переходить до орендаря. Предметом Л. можуть бути обладнання, будівлі, транспортні засоби, ноу-хау тощо. Орендодавець забезпечує доставку і працездатність обладнання. Об'єкт Л. перебуває на балансі лізингової компанії до закінчення строку договору.

ЛІЦЕНЗІЯ— офіційний дозвіл. Розрізняють такі види Л.: на вивіз товарів народного споживання; на певний вид діяльності; на експорт та імпорт; патентна.

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ (ОФІЦІЙНЕ ВИЗНАННЯ) ОБ'ДНАНЬ ГРОМАДЯНє обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, с протизаконною.

У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи.

Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації міністерством юстиції України.

Легалізація громадської організації здійснюється відповідно міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад народних депутатів.

У разі, коли діяльність місцевої громадської організації поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється відповідним вищестоящим органом.

Місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради народних депутатів реєструються в обов'язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об'єднань.

Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації (ст. 14 Закону «Про об'єднання громадяни»).

МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ— обов'язкові платежі до місцевого бюджету чи місцевих позабюджетних фондів, які сплачують юридичні та фізичні особи, що проживають або діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Види і став­ки цих платежів встановлюються місцевими Радами відповідно до їх компетенції та закону. (В Україні діє Декрет КМУ «Про місцеві податки і збори», що має силу закону від 20.05.93р.).

На жаль, українське законодавство не виділяє відмінної природи між податками і зборами, але за загальноприйнятими підходами різниця у природі цих платежів суттєва. Вважається, що збір — це фактична плата за надання тої чи тої послуги, тому його величина визначається якістю послуги і не може надто перевищувати затрати місцевого самоврядування на таку послугу. В Україні податки і збори відрізняються таким чином: податки — платежі до бюджету під визначеного об'єкту оподаткування (прибутку, доходу, доданої вартості тощо), збори — платежі до наперед визначе­ного фонду або на наперед визначену програму. Фактично нині в Україні велика частка зборів до різних фондів зовсім не пов'язана з послугами, тому мала б називатись податками.

МІСЦЕВА ІНІЦІАТИВА— право членів територіальної громади ініціювати розгляд у Раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування (ст. 9 ч. 1, ЗМС).

МІСЦЕВИЙ БЮДЖЕТ— фонд фінансових ресурсів, що затверджується до виконання відповідною місцевою Радою. Іншого М.Б. в Україні понад 10 тисяч. Найчисельніша група сільські, селищні і міські бюджети; відповідні місцеві ради у межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети місцевого самоврядування. Втручання у цей процес з боку державних органів не допускається. Мінімальні розміри бюджетів місцевого самоврядування визначаються на основі нормативів забезпеченості на одного жителя, які встановлюються Верховною Радою України. Доходи М.Б. формуються за рахунок закріплених законом джерел та відрахувань від загальнодержавних податків і доходів.

МІНІМАЛЬНИЙ БЮДЖЕТ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ— розрахунковий обсяг місцевого бюджету, необхідний для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою.

МІНІМАЛЬНИЙ РІВЕНЬ СОЦІАЛЬНИХ ПОТРЕБ- гарантований державою мінімальний рівень соціальних послуг на душу населен­ня в межах усієї території України (ст. 1 МСУ).

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ- гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жите­лів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

• народовладдя;

• законності;

• гласності;

• колегіальності;

• поєднання місцевих і державних інтересів;

• виборності;

• правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими за­конами;

• підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

• державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

• судового захисту прав місцевого самоврядування (ст. 4 МСУ).

МІСЦЕВИЙ РЕФЕРЕНДУМ— форма вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення (ст. 5 МСУ п-1). Регулюється Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».

МІСЦЕВІ ПОЗИКИ— різновид державних позик. Форма добровільного тимчасового залучення коштів у розпорядження місцевих органів влади на певних умовах.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОХОД— частка валового суспільного продукту, за винятком витрачених на його створення засобів виробництва. Має натуральну і вартісну форми. Натурально-речовий склад Н.Д. включає предмети вжитку (для задоволення власних потреб населення) і засоби для розширеного відтворення, створення резервів. За вартісною формою Н.Д. — заново створена за рік вартість, що складається з двох частин; необхідного (направляється на оплату праці, на виплати й пільги із суспільних фондів споживання) і додаткового продукту (направляється на розширення виробництва; розвиток невиробничої сфери). Внаслідок розпо­ділу і перерозподілу Н.Д, формуються фонд накопичення і фонд споживання.

НЕОПОДАТКОВУВАНИЙ МІНІМУМ- сума доходів (у грошовій та натуральній формі), що не підлягає оподаткуванню.

НАБУВАЧІ БЛАГОДІЙНОЇ ДОПОМОГИ- фізичні та юридичні особи, які потребують і отримують благодійну допомогу (ст. 1. Закону «Про благодійництво та благодійні організації»).

ОБ'ЄДНАННЯ ГРОМАДЯН— добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асо­ціація, фонд, спілка тощо) відповідно до Закону «Про об'єднання громадяни» визнається політичною партією або громадською ор­ганізацією (ст. 1 Закону «Про об'єднання громадян»).

ОБЛАСНИЙ БЮДЖЕТ— план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання.

ОБЛІГАЦІЯ— цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому термін з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх нидів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

(Ст. 10 Закону «Про цінні папери та фондову біржу»).

ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ- представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території її межах села, селища, міста (ст. 1 МСУ).

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ:

членська благодійна організація;

благодійний фонд;

благодійна установа;

інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).

Конкретна організаційно-правова форма благодійних організацій визначається засновниками (засновником). На жаль, інші статті Закону не дають можливості реалізувати цю норму, оскільки всі Б.О. за законом в редакції 1997 року мають бути членськими організаціями.

ОХОРОНА ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ПРАВ ДЕПУТАТА— комплекс організаційно-правових заходів, що передбачені законодавством України для забезпечення ефективної діяльності депутатів місцевих рад, зокрема статтею 28 Закону «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів».

Депутат місцевої ради народних депутатів не може бути з ініціативи адміністрації (власника) підприємства, установи, організації, навчального закладу звільнений з роботи чи від займаної посади, виключений з колгоспу, кооперативу або навчального закладу (крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації), а також переведений в порядку дисциплінарного стягнення на нижче оплачувану роботу (посаду) без попереднього погодження з відповідною радою народних депутатів, а в період між пленарними засіданнями ради — з головою ради за попере­дніми висновками комісій мандатної, з питань депутатської діяльності та етики.

Депутат з числа військовослужбовців або інших категорій громадян, служба яких регулюється статутами і положеннями, не може бути з ініціативи командування (адміністрації) звільнений зі служби, понижений у званні чи посаді в порядку дисциплінарного стягнення без попередньої згоди ради, а в період між пленарними засіданнями ради — голови ради за попередніми висновками комісій мандатної, з питань депутатської діяльності та етики. Відповідна рада народних депутатів забезпечує працевлаштування депутата, якого було обрано на виборну посаду в Раді, після закінчення його повноважень. Депутату, який працював у раді па виборній посаді, надається попередня робота (посада), а в разі її відсутності — інша рівноцінна робота (посада). В разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом зберігається, але не більше шести місяців, заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, яка виплачується з відповідного місцевого бюджету.

Час роботи депутата на виборній посаді у раді зараховується до загального і безперервного стажу роботи (служби) депутата, а також стажу роботи (служби) за тією спеціальністю, за якою він працював до обрання на виборну посаду в раді. За депутатом збе­рігаються усі права і пільги, якими користуються працівники відповідного підприємства, установи, організації.

ПЕНСІЙНИЙ ФОНД УКРАЇНИ— самостійна фінансово-банківська система, що не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, які відраховуються підприємствами та організаціями на заходи соціального страхуван­ня за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, котрі знімаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України. Кошти П.Ф. направляються на фінансування таких заходів: виплату пенсій за віком, в тому числі для працюючих пенсіонерів, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, інших пенсій, встановлених законодавством України; виплату соціальних пенсій; виплату допомоги по догляду за дитиною і щомісячних допомог на дітей; підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу вартості життя і зростання заробітної плати; забезпечення поточної діяльності й утримання органів управління П.Ф. тощо.

ПЕНСІЯ— регулярне грошове забезпечення громадян при досягненні ними певного віку, у зв'язку з настанням інвалідності, в разі втрати годувальника; за вислугу років; за наявності права на соціальну П. та в інших випадках, передбачених законодавством України.