 |
|
Організація управління торговельно-технологічним процесом
Гончар Л.А.
Організація торгівлі: Конспект лекцій. – Д.: Вид-во ДУЕП, 2009. – 120 с.
Важливе місце у системі підготовки студентів, які присвятять свою діяльність торгівлі, займає така дисципліна, як «Організація торгівлі». Без належного оволодіння нею неможливо створити сучасну систему торговельного обслуговування покупців, в якій би споживач був головною дійовою особою ринку, тому й існує необхідність видання даного конспекту лекцій.
Основна мета конспекту лекцій з дисципліни «Організація торгівлі» є формування у студентів глибоких теоретичних знань про механізм процесів доведення товарів від виробництва до споживача, шляхи підвищення ефективності цього процесу на всіх його етапах, ітенсифікацію окремих та загальних торговельно-технологічних операцій.
ББК
© Л.А. Гончар, 2009
© Дніпропетровський університет
економіки та права, 2009
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ ТОРГІВЛІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
План
1. Соціальна структура сфери торгівлі.
2. Прості організаційно-правові форми підприємств торгівлі.
3. Складні організаційно-правові форми підприємств торгівлі.
4. Класифікація та характеристика підприємств торгівлі.
1. Соціальна структура сфери торгівлі
Багатоукладність економіки обумовлює розвиток і функціонування різноманітних соціальних форм торгівлі. На основі власності можна виділити такі форми: державна, колективна та приватна.
Державна – заснована на державній формі власності, а її роздрібна й оптова мережа розміщена в містах, тобто вона обслуговує переважно міське населення.
Колективна – в останні роки набула прискореного розвитку, соціально-економічною базою є колективна власність, яка неоднорідна за типами і видами. До колективних підприємств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, різні асоціації, об’єднання.
Характерною особливістю колективної форми торгівлі є широкомасштабність і стабільність.
Приватна – фундаментом цієї форми є приватна власність і підприємницька ініціатива. Для приватної торгівлі характерні постійна диверсифікація, висока культура і якість обслуговування, максимальна наближеність до покупців. Водночас ця форма торгівлі супроводжується постійним ризиком банкрутства.
Таким чином, на сучасному етапі в соціальному плані торгівля представлена трьома формами: державною, колективною і приватною. Але характер і тенденції їх розвитку різновекторні (табл. 1.1).
Аналіз наведених у таблиці даних показує, що державна форма скорочується. При цьому насамперед скорочуються обсяги товарообігу, які досягли критичної межі. Навіть у розвинених країнах частка державної торгівлі становить 12–15%. Надмірно зростає частка колективної форми. Її оптимальні межі повинні дорівнювати 70–75%. Що ж до приватних форм, то вона має стабілізуватися.
Таблиця 1.1
Динаміка розвитку соціальних форм торгівлі в Україні
Значні перспективи розвитку розкриваються в Україні для торгівлі, заснованої на власності іноземних фірм. Серед об’єктів з іноземним капіталом переважають роздрібні підприємства.
Підсумовуючи характеристику соціальних форм торгівлі, можна констатувати, що вони відповідають багатоукладності економіки, але в перехідний період оптимальності їхніх пропорцій ще не досягнуто.
2. Прості організаційно-правові форми підприємств торгівлі
Багатоукладна економіка створює умови для організації юридичних осіб різноманітних організаційно-правових форм, які можна поділити на прості і складні. До простих можна віднести: підприємство, господарське товариство, акціонерне товариство, кооператив.
Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної особи. Залежно від форми власності підприємства бувають індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, унітарні, дочірні, спільні.
Господарське товариство – це господарюючий суб’єкт, юридична особа, утворена на засадах угоди юридичними і фізичними особами шляхом об’єднання майна та капіталу. До господарських товариств, що діють на принципах партнерства, можна віднести: повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство.
Акціонерне товариство – має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Засновниками і акціонерами можуть бути юридичні і фізичні особи. Усі вони несуть майнову відповідальність у межах внесеного вкладу. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкриті (ВАТ) і закриті (ЗAT).
Кооператив – це автономна асоціація осіб, які добровільно об’єдналися з метою задоволення економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою підприємства, що перебуває у спільному володінні і управляється демократично. Членами кооперативу виступають фізичні особи. Вони вносять обов’язкові внески, а за бажанням – і додаткові.
3. Складні організаційно-правові форми підприємств торгівлі
Підприємства, кооперативи, товариства мають право об’єднати діяльність у межах більш складних формувань: корпорацій, консорціумів, концернів. При цьому члени об’єднань зберігають юридичну самостійність. Більшість об’єднань діють на основі статуту. Вони визнані юридичними особами. У сфері торгівлі функціонують такі об’єднання:
– Асоціація – це договірне об’єднання учасників з метою координації торговельної діяльності. Асоціація діє на основі Положення і не має права втручатися у діяльність будь-якого учасника.
– Корпорація – це договірне об’єднання, але на відміну від асоціації її учасники делегують окремі повноваження управління корпорацією для централізованого регулювання діяльності кожного учасника.
– Консорціум – створюється як тимчасове статутне формування для вирішення широкомасштабної проблеми. До консорціуму залучається промисловий, банківський і торговельний капітал. Учасниками консорціуму є юридичні особи.
– Концерн – належить до жорстких об’єднань підприємств промисловості, торгівлі, транспорту, банків на основі повної фінансової залежності від головного підприємства і централізації ресурсів.
– Спілка кооперативів – це добровільне об’єднання споживчих товариств, виробничих, сервісних кооперативів у спілки за територіально-галузевим принципом. Для спілок характерне об’єднання кооперативів одного профілю. Спілки бувають районні, міжрайонні, обласні, всеукраїнські. Спілки керуються у своїй діяльності тим же кооперативним принципом, що і кооперативи.
У світовій практиці існують також складні форми – це трести, синдикати, холдингові компанії, фінансово-промислові групи, але в Україні вони зустрічаються дуже рідко.
Кожна організаційно-правова форма має свої плюси і мінуси, тому в практичній діяльності їх слід кваліфіковано використовувати для досягнення успіху і послаблення позицій конкурента.
4. Класифікація та характеристика підприємств торгівлі
Для сфери роздрібної торгівлі найбільш характерними є: магазин, аптека, підприємство громадського харчування, підприємство побутового обслуговування, ринок.
У сфері оптової торгівлі типовими є: оптова база, товарні склади, склади-холодильники, оптові продовольчі ринки, оптово-роздрібні підприємства.
У сфері комерційного посередництва господарюючі суб’єкти проходять стадію становлення. При цьому їх коло прискорено розширюється, охоплюючи біржі, аукціони, дистриб’юторів, брокерські фірми, консигнаторів, лізингові компанії.
Характеристика підприємств торгівлі
Магазин – це підприємство роздрібної торгівлі, яке реалізує товари і надає послуги. Магазин займає окрему споруду або приміщення. Для нього характерна наявність торговельної зали, підсобних і допоміжних приміщень.
За своїм правовим статутом магазин може бути юридичною або неюридичною особою. Організаційно-правова форма магазину не обмежується, але найбільш розповсюдженими є підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, філія і дочірнє підприємство.
Аптека – це стаціонарний пункт роздрібного продажу лікувальних засобів і товарів санітарії та гігієни, який займає окреме приміщення і має торговельний зал для покупців, а також інші приміщення функціонального призначення.
Підприємство громадського харчування – включає їдальні, кафе, закусочні, бари, буфети, ресторани, фабрики-кухні. Усі вони займають окремі приміщення або споруди.
Більшість підприємств громадського харчування є юридичними особами.
Підприємство побутового обслуговування – включає стаціонарні центри, салони, майстерні, цехи, які займають окрему споруду або приміщення і відповідно обладнані. Вони надають послуги населенню, пов’язані з ремонтом предметів особистого споживання та домашнього вжитку.
Ринок – це підприємство сфери торгівлі, яке виконує функції надання послуг із забезпеченням умов для здійснення купівлі-продажу продовольчих і непродовольчих товарів за вільними цінами.
Залежно від асортименту товарів ринки поділяються на продовольчі, речові, автомобільні, універсальні, спеціалізовані.
За статутом ринки бувають формальні і неформальні. Формальні ринки є юридичними особами.
Оптова база – майновий комплекс, технологічно оснащений для забезпечення комерційних, торговельно-оперативних та торговельно-технологічних процесів. За призначенням бази поділяються на оптово-збутові, оптово-закупівельні, оптово-торговельні, вихідні, перевалочні тощо.
Найбільш характерна організаційно-правова форма оптової бази – акціонерне товариство або спільне підприємство. Оптові бази займають до 10% роздрібного товарообороту.
Товарні склади – це спеціально пристосовані приміщення для зберігання товарних запасів і формування асортименту товарів. Організаційно-правовий статус дрібнооптових фірм різноманітний, але переважають товариства з обмеженою відповідальністю.
Оптові продовольчі ринки – це структуризовані організаційно-правові форми, основною метою яких є реалізація оптових партій сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки. За товарним профілем вони поділені на ринки худоби, м’яса і м’ясопродуктів; масла, жирів та молокопродуктів; овочів, плодів та продуктів їх переробки; зерна і хлібопродуктів; цукру і кондитерських виробів; технічних культур.
За територіальним критерієм ринки поділяються: на сільські, міські, районні і міжрегіональні.
Організаційно-правовою формою ринку, як правило, є акціонерне товариство або господарське товариство.
Оптово-роздрібні підприємства – займають окрему споруду, до якої входять торговельні, складські та допоміжні приміщення. Характерним представником такого підприємства є магазин-склад з купівлі-продажу палива, будматеріалів, лісоматеріалів, габаритних товарів. В організаційно-правовому плані такі підприємства набувають форми господарського товариства або кооперативного підприємства.
Біржа – особливий вид організаційно оформленого і регулярно функціонуючого ринку, де здійснюється торгівля 40–45 видами біржових товарів або цінними паперами. Біржі поділяються на фондові, товарні і товарно-сировинні.
В Україні функціонує 365 бірж, біржовий оборот становить 6,0–6,5 млрд грн на рік. Основна частина вітчизняних бірж є акціонерними товариствами.
Брокерські фірми – це суб’єкти ринку, провідною функцією якого є зведення контрагентів. Брокери виконують разове доручення і діють від імені і за рахунок замовника, вони виконують лише фактичні, а не юридичні дії.
Аукціони – це спеціально організовані ринки, які періодично діють у загальновизнаних торговельних центрах. В Україні аукціонний продаж практикується надзвичайно обмежено: нерухомість, худоба.
Дистриб’ютори – це суб’єкти оптового ринку, які володіють винятковим правом купівлі-продажу товарів конкретної фірми. Дистриб’ютори здійснюють угоди від свого імені і за свій рахунок.
Агентські фірми – виступають як незалежні суб’єкти на ринку товарів і послуг. Вони від імені і за рахунок замовника здійснюють посередництво під час укладення угод або самі укладають угоди, виконуючи як фактичні, так і юридичні дії.
Стопісти – це фірми в країні імпортера, які здійснюють експортно-імпортні операції на основі спеціального договору консигнаційного типу.
Фектори – торговельні посередники, які виконують від імені експортера операції: експортні, кредитні, страхові.
Лізингові фірми – це суб’єкт ринку, основна діяльність якого здавання в довгострокову оренду з викупом (фінансовий лізинг) машин, обладнання, транспортних засобів, комп’ютерної техніки.
Контрольні питання
1. Що являють собою соціальні фірми торгівлі?
2. Які організаційно-правові форми підприємств торгівлі Ви знаєте?
3. Яке місце займають фізичні і юридичні особи на ринку товарів та послуг?
4. В яких секторах ринку розташовані прості і складні організаційно-правові форми?
5. Які характерні суб’єкти на оптовому ринку?
6. Які суб’єкти здійснюють торговельно-посередницьку діяльність?
7. Які суб’єкти торговельної діяльності функціонують у сфері роздрібної торгівлі?
Перспективні технічні напрямКи розвитку та проектування роздрібної торговельної
мережі
План
1. Поняття роздрібної торговельної мережі.
2. Види роздрібної мережі, класифікація підприємств роздрібної торгівлі.
3. Вимоги щодо побудови роздрібної торговельної мережі.
4. Розміщення магазинів у містах і сільській місцевості.
5. Улаштування та основи технологічного планування магазинів.
6. Спеціалізація і типізація торговельної мережі.
1. Поняття роздрібної торговельної мережі
Роздрібна торговельна мережа є сукупність підприємств і торговельних одиниць (магазинів, палаток, ларків), що розміщені і діють на певній території.
Відповідно до законодавчих актів України основною ознакою торговельного підприємства є статус юридичної особи: наявність самостійного балансу, основних і оборотних коштів, здійснення закінченого циклу торговельного процесу, починаючи із закупівлі і закінчуючи продажем товарів з метою одержання прибутку.
До числа торговельних підприємств належать:
– фірми;
– комерційні структури, засновані на приватній або колективній власності;
– великі універсальні і спеціалізовані магазини, що знаходяться на повному господарському розрахунку;
– споживчі товариства;
– роздрібні торговельні об’єднання;
– оптові бази;
– ринки.
Поряд з підприємствами функціонують пункти продажу (торговельні одиниці) – магазини, палатки, кіоски, які входять до складу торговельного підприємства і виконують тільки частину торговельного процесу – продаж товарів. Таким чином, не всі магазини є торговими підприємствами, а об’єднання, споживчі товариства – організаціями.
2. Види роздрібної торговельної мережі, класифікація
підприємств роздрібної торгівлі
З урахуванням особливостей обслуговування населення та характеру здійснення торговельного процесу існують такі види торговельної мережі: стаціонарна, пересувна, посилкова (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Види роздрібної торговельної мережі
Основним видом роздрібної торговельної мережі є стаціонарна мережа, до якої належать магазини, дрібнороздрібні торговельні підприємства – павільйони, палатки, кіоски, ятки і мережа торговельних автоматів. На її частку припадає більше 85% загальної кількості торговельних одиниць.
Пересувна мережа представлена двома видами: розвізною і розносною. До розвізної роздрібної торговельної мережі належать автомагазини, автокафе, автоцистерни, лавки-автопричепи, залізничні вагони-лавки та судолавки на морських і річкових судах, а також візки.
Розвізна мережа широко використовується для обслуговування населення віддалених хуторів, малонаселених пунктів та населень, де економічно недоцільно будувати стаціонарні магазини. Розвізна мережа здійснюється в районах новобудов, курортів та місць масового відпочинку під час проведення свят, культурно-масових та спортивних заходів.
Розносну торгівлю здійснюють продавці-реалізатори. Вона використовується під час продажу специфічних товарів – безалкогольних напоїв, морозива, періодичних видань, квітів, сувенірів. При її організації використовують різне торговельно-технологічне обладнання: столики, ятки, прилавки, розноски тощо.
Розносна торгівля знайшла широке застосування в умовах економічної кризи в Україні. Вона розростається на вулицях, в місцях з високою інтенсивністю потоків покупців (метро, театри, стадіони), в центрах мікрорайонів, на зупинках транспорту.
Посилкова торгівля здійснюється великими магазинами, спеціалізованими посилковими підприємствами шляхом реалізації замовлених товарів поштовими посилками.
В останні роки набуває розвитку посилкова торгівля з використанням телебачення. Здійснює її «Телемагазин» – програма українського телебачення, яка присвячена рекламі товарів, що пропонуються для реалізації покупцям через відділення зв’язку.
Підприємства посилкової торгівлі можуть мати відділи приймання замовлень. В економічно розвинених країнах Європи відкриті магазини для демонстрації і продажу товарів, збільшується число магазинів, що пропонують для ознайомлення каталоги.
Класифікація підприємств роздрібної торгівлі
1. Залежно від розмірів торговельної площі:
– дрібні магазини;
– середні магазини;
– великі магазини;
– дуже великі магазини.
2. Залежно від форм продажу товарів:
– магазини з індивідуальним обслуговуванням;
– магазини самообслуговування;
– магазини, що реалізують товари за зразками, каталогами.
3. Залежно від типу споруд:
– окремо розташовані;
– суміщені.
4. Залежно від складу основного контингенту покупців:
– магазини, що обслуговують міських жителів;
– магазини, що обслуговують сільських жителів;
5. Залежно від цінового рівня товарів, які реалізуються:
– магазини середнього рівня цін;
– магазини низьких цін;
– елітні магазини з найбільш високим рівнем цін.
6. Залежно від розміщення магазинів на території:
– магазини, розміщені безпосередньо в районах житлової забудови міст;
– магазини, розміщені в місцях загальноміського значення;
– магазини, розміщені в сільській місцевості.
7. Залежно від форм товарної спеціалізації:
– універсальні магазини;
– комбіновані магазини;
– спеціалізовані магазини;
– вузькоспеціалізовані;
– неспеціалізовані.
Класифікація дрібнороздрібної торговельної мережі
1. За місцем організації торгівлі:
– стаціонарна (павільйони, палатки, кіоски);
– пересувна розвізна (автомати, автокафе, авторозвозки);
– пересувна розносна (ятки, столики, розноски).
2. Залежно від асортиментного профілю:
– вузькоспеціалізовані;
– спеціалізовані;
– неспеціалізовані;
– універсальні.
3. Залежно від форм власності:
– державні;
– приватні;
– колективні;
– спільні.
4. Залежно від періодичності функціонування:
– постійно діючі;
– тимчасові (сезонні).
5. Залежно від конструктивних особливостей:
– збірно-розбірна;
– нерозбірна.
3. Вимоги до побудови роздрібної торговельної мережі
Координація діяльності з перспективного розвитку і розміщення підприємств торгівлі покладена на місцеві органи самоврядування. Вони здійснюють контроль за станом і розвитком сфери обслуговування, орієнтують її розвиток на максимальне задоволення попиту споживачів. При цьому враховуються обсяги і темпи розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва, транспорту, комунального господарства, грошові прибутки і купівельні фонди населення, аналізуються чисельність населення території місцевих Рад й очікувані його зміни в перспективі.
Перспективні плани розвитку і розміщення підприємств роздрібної мережі повинні бути прерогативою місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і служити основною підставою для процесів приватизації, перепрофілювання, розширення торговельної мережі, відведення земельних ділянок під забудову нових торговельних об’єктів.
Подальший розвиток роздрібної торговельної мережі спрямований на створення в регіоні комплексної системи торговельного обслуговування населення, що дозволяє придбати основну масу товарів у зоні проживання.
Істотні зміни в економіці України, які сталися за останні роки, позначилися на напрямках розвитку і розміщення роздрібної торговельної мережі. До загальних вимог побудови роздрібної торговельної мережі належать:
– максимальне наближення магазинів до населення;
– прибуткова робота торговельних підприємств;
– оптимальна забезпеченість населення торговельною мережею;
– раціональна спеціалізація і типізація магазинів.
Максимальне наближення магазинів до покупців викликано необхідністю скорочення витрат часу на придбання товарів. Зниження цих витрат передбачає будівництво торговельних підприємств у безпосередній близькості від місць проживання або роботи покупців.
Оптимальна забезпеченість торговельною мережею, рентабельність торговельної діяльності, раціональна спеціалізація і типізація залежать від раціональності розміщення магазинів на території. При цьому необхідно враховувати чисельність і склад населення, що обслуговується, його грошові прибутки і купівельні фонди, широту асортименту товарів, представлених у магазині, стан матеріально-технічної бази, наявність конкурентів.
4. Розміщення магазинів у містах і сільській місцевості
Розміщення підприємств роздрібної торгівлі здійснюється на основі таких принципів:
1) доступність до покупців;
2) рівномірність розміщення підприємств торгівлі;
3) концентрація торговельної мережі;
4) групове розміщення магазинів на території населеного пункту.
Розміщення торговельної мережі в містах і сільській місцевості має свою специфіку. Міська торговельна система розміщення магазинів повинна враховувати сучасні містобудівні вимоги планування міської території й організації побуту населення.
Функціональна система розміщення підприємств роздрібної торгівлі побудована на розподілі цієї мережі магазинів на підприємства місцевого і загальносільського призначення.
Магазини місцевого призначення забезпечують населення основними продовольчими і непродовольчими товарами повсякденного попиту, які розташовані в житловій зоні міста. Основним типом магазинів місцевого призначення є універсам, супермаркет.
До магазинів загальносільського призначення належать універмаги, універсальні продовольчі магазини типу «Гастроном», окремі спеціалізовані магазини, які обслуговують населення всього міста.
Основою розвитку роздрібної торговельної мережі на селі є створення комплексної системи торговельного обслуговування, яка дозволяла б на місці задовольняти попит населення на товари і послуги.
Розміщення торговельної мережі в сільській місцевості залежить від системи сільського розселення, а також з урахуванням наявних конкуруючих структур, прибутковості торгівлі, мінімізації сукупних витрат часу покупців на придбання товарів, необхідності комплексного підходу до організації торговельного обслуговування населення.
Під час розміщення підприємств необхідно враховувати також асортиментний профіль магазину, чисельність населення, його грошові прибутки, стан транспортних зв’язків.
Розміщення сільської роздрібної торговельної мережі багато в чому залежить від чисельності населення і щільності. Через значну щільність населення радіус дії магазинів може бути скорочений, через недостатню щільність – збільшений. Визначальний вплив на радіус дії магазинів має рентабельна робота торговельних підприємств.
5. Улаштування та основи технологічного планування магазинів
Будівлі та споруди, в яких розміщуються магазини, повинні відповідати таким вимогам:
1) технологічним – улаштування магазину повинно сприяти раціональній організації торговельно-технологічного процесу з використанням сучасної техніки і впровадженням прогресивних форм продажу товарів;
2) архітектурно-будівельним – припускає міцність будівлі, відповідне оформлення фасаду та інтер’єру магазину;
3) економічним – передбачає оптимізацію матеріальних і трудових витрат у процесі будівництва та експлуатації магазину;
4) санітарно-гігієнічним – передбачає наявність системи вентиляції, опалення, освітлення, водопостачання і каналізації.
Магазин повинен мати комплекс приміщень, необхідних для раціонального функціонування торговельно-технологічного процесу. Сукупність приміщень магазину у відповідному взаємозв’язку становлять його технологічне планування.
За функціональним призначенням приміщення магазину поділяють на такі групи: торговельні, для приймання, зберігання та підготовки товарів до продажу, допоміжні, адміністративно-побутові, технічні.
Торговельні приміщення – це торговельні зали, приміщення для приймання та видачі замовлень, зала кафетерію, зала для демонстрації нових товарів, приміщення для надання додаткових послуг.
Приміщення для приймання, зберігання та підготовки товарів до продажу – це приймальні, розвантажувальні, комори для зберігання товарів, охолоджувальні камери для зберігання товарів, приміщення для підготовки товарів до продажу, фасувальні, комплектувальні та експедиції відділу замовлень.
Підсобні приміщення – приміщення для зберігання тари і контейнерів, експедиції щодо постачання товарів у будинок покупця, майстерні з ремонту обладнання та інвентарю, рекламно-оформлювальні майстерні, приміщення для приймання посуду.
Адміністративно-побутові – конторські приміщення, кабінет директора магазину, приміщення для розміщення їдальні або буфету для персоналу магазину, кімната відпочинку, головна каса, гардеробні, душова кімната.
Технічні приміщення – це вентиляційні камери, машинні відділення, телефонний комутатор, камери кондиціонування повітря.
Усі приміщення магазину повинні розташовуватися з урахуванням забезпечення раціонального взаємозв’язку між ними та сприяти максимальній зручності для покупців при виборі та покупці ними товарів.
Санітарно-технічні вимоги щодо улаштування магазину передбачають наявність опалення (водяного, повітряного, електричного та парового); вентиляції (механічної та природної); водопостачання; каналізації та засобів протипожежної безпеки (протипожежні водопроводи, пожежні драбини, засоби протипожежної автоматики і сигналізації).
6. Спеціалізація і типізація торговельної мережі
Спеціалізація – це форма поділу праці між торговельними підприємствами, яка заснована на обмеженні кількості товарних груп, представлених у магазині для продажу з одночасним розширенням асортименту.
Необхідність спеціалізації роздрібних торговельних підприємств – це наслідок постійного розширення асортименту товарів, збільшення їх різновидів, що потребує поділу всієї товарної маси на групи, підгрупи тощо. Основні переваги спеціалізації:
– ефективно використовуються торговельні площі;
– створюються додаткові зручності для покупців у виборі товарів;
– є можливість впроваджувати прогресивні методи продажу товарів;
– глибоко вивчається попит населення на товари, значно розширюється асортимент товарів у межах однієї чи декількох товарних груп;
– асортимент товарів рівномірно розподіляється між магазинами;
– є можливість зосередити торгівлю в обмеженій кількості підприємств торгівлі.
Загальна спеціалізація магазинів сприяє полегшенню праці працівників магазину, зростанню її продуктивності, більш ефективному використанню матеріально-технічної бази торгівлі, позитивно впливає на рівень торговельного обслуговування населення.
Спеціалізація магазинів може здійснюватися за товарним профілем, формами торговельного обслуговування, функціональною роллю.
Провідним напрямком спеціалізації роздрібних торговельних підприємств є спеціалізація за товарним профілем, яка передбачає обмеження асортименту товарами окремих груп або видів з одночасним розширенням внутрішньогрупового асортименту.
Групування магазинів за асортиментними ознаками було покладено в основу поділу магазинів:
– на вузькоспеціалізовані («Хліб», «Ковбаси», «Сири»);
– комбіновані («Овочі-фрукти», «Хутра і головні убори»);
– універсальні (універмаги, універсами);
– змішані («Продукти», «Гастроном»).
Спеціалізація за формами торговельного обслуговування являє собою об’єднання у споживчі комплекси товарів з різноманітних груп, призначених для задоволення схожих потреб покупців. Вони створюються за ознакою обслуговування визначного контингенту покупців, за ознакою добору асортиментних позицій, виходячи з особливостей організації побуту («Все для домашнього господарства», «Все для туризму»).
Різновидом спеціалізації торговельної мережі є фірмові магазини. Широкого розвитку набула мережа фірмових магазинів, що реалізують продукцію хлібозаводів, м’ясокомбінатів, пивоварень і молокозаводів, швейних і взуттєвих фабрик, інших підприємств легкої і харчової промисловості.
На рівень спеціалізації торговельної мережі значно впливають характер і розмір платоспроможного попиту населення, кількість покупців, що обслуговуються, ступінь складності асортименту товарів, які реалізуються, розміри торговельних підприємств (товарообіг, площа), місцеві умови розвитку товарообігу.
До 1992 р. розвиток і розміщення підприємств роздрібної торгівлі здійснювалися в централізованому порядку з урахуванням забезпеченості населення торговельною мережею і дотримання середнього радіуса дії магазинів. Поява приватних підприємств призвела до посилення їх самостійності, внаслідок чого чимало підприємств торгівлі і громадського харчування були перепрофільовані, змінили товарний профіль, який існував, що негативно позначилося на спеціалізації підприємств торгівлі, рівні торговельного обслуговування населення і призвело до скорочення кількості магазинів.
У зв’язку з цим місцевими органами самоврядування вживаються заходи щодо збереження профілю підприємств торгівлі. Безперебійне забезпечення покупців соціально значущими товарами, зберігання відповідної типізації і спеціалізації є одними з обов’язкових умов договорів купівлі-продажу магазинів, комерційних конкурсів, аукціонів.
Якщо враховувати, що асортиментний профіль магазину покладений в основу спеціалізації магазинів, то типізація і спеціалізація торговельної мережі тісно пов’язані між собою і взаємообумовлені.
Типізація підприємств роздрібної торгівлі – це добір технічно вдосконалених і економічно ефективних типів магазинів, що забезпечують максимальні зручності для покупців і рентабельність роботи підприємств.
Мета типізації – усунення великої кількості різноманітних типів магазинів, спрямоване на уніфікацію торговельної мережі. Типізація дозволяє упорядкувати питання побудови й устаткування магазинів, організації торговельно-технологічних процесів, управління торговельною мережею, оптимізації асортименту.
Основні напрямки типізації торговельної мережі визначаються асортиментною політикою, місцем розташування підприємств торгівлі, торговельною системою, яка обслуговує населення регіону.
У державній торгівлі типізація магазинів, що обслуговують міське населення, відображена в Номенклатурі типів магазинів. Вона включає основні і додаткові типи магазинів з торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами.
До основних типів магазинів, які торгують продовольчими товарами, належать універсам (торговельною площею від 400 до 2000 кв. м.); гастроном (400–2000 кв. м.); овочі-фрукти (250–400 кв. м.); риба (250–400 кв. м.) і деякі інші.
Номенклатурою передбачені такі типи непродовольчих магазинів: універмаг (торговельною площею від 1650 до 22000 кв. м.); товари для дітей (650–5600 кв. м.); товари для жінок (650–5600 кв. м.); товари для чоловіків (650–2500 кв. м.); товари для дому (250–1500 кв. м.); культтовари (250–1000 кв. м.); радіотовари (250–650 кв. м.); книги (250–400 кв. м.).
До додаткових типів магазинів віднесені спеціалізовані й вузькоспеціалізовані магазини.
Конкуренція у сфері торговельного обслуговування потребує інтенсивного залучення до торговельної діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності і суттєвого розширення типової і видової їх різноманітності.
Контрольні питання
1. Що таке роздрібна торговельна мережа?
2. Чим відрізняється магазин від пункту продажу товарів?
3. Які види роздрібної торговельної мережі покладені в основу класифікації за особливостями обслуговування населення?
4. Чому дрібнороздрібна торговельна мережа відіграє допоміжну роль?
5. Які Ви знаєте види пересувної торговельної мережі?
6. У чому полягає специфіка посилкової торгівлі?
7. Які загальні вимоги до побудови торговельної мережі?
8. Чому система розміщення магазинів у сільській місцевості відрізняється від системи розміщення магазинів у містах?
9. Які основні принципи покладено в розміщення роздрібної торговельної мережі в містах і селах?
10. Чому необхідна спеціалізація магазинів?
11. Як поділяються магазини за асортиментними ознаками?
12. За якими ознаками створюються споживчі комплекси?
13. Чим визначається тип магазину?
14. Які основні і допоміжні типи магазинів функціонують у сільській і міській торгівлі?
Організація роздрібного продажу товарів та обслуговування покупців
План
1. Сутність роздрібного продажу товарів.
2. Форми продажу товарів.
3. Методи продажу товарів і умови їх застосування.
4. Організація торговельно-технологічного процесу в магазині.
5. Методи активізації продажу товарів.
1. Сутність роздрібного продажу товарів
Основою всієї діяльності магазинів як пунктів остаточного продажу товарів є комерційна робота, яка спрямовується на здійснення різноманітних організаційних, управлінських та фінансових операцій з організації та управління торговельно-оперативними процесами.
Для успішного виконання основного завдання – продажу товарів – магазин здійснює широку торговельно-оперативну діяльність, яка складається з окремих взаємопов’язаних процесів. Основні з них:
– вивчення купівельного попиту населення для визначення обсягів закупівлі товарів і формування асортименту;
– закупівля і завезення товарів у магазин;
– приймання, зберігання і підготовка товарів до продажу;
– реалізація товарів і обслуговування покупців;
– реклама;
– оформлення документів та ведення фінансових операцій.
Операції торговельного процесу обслуговування покупців поділяються на основні і допоміжні. До основних належить продаж товарів у торговельному залі та обслуговування покупців, до допоміжних – приймання, зберігання і підготовка товарів до продажу.
Залежно від методів продажу структура і послідовність виконання операцій та схеми торговельно-технологічних процесів можуть бути різними (рис. 3.1).
У цілому торговельно-технологічний процес у магазині можна поділити на три основні частини:
– операції з товарами до запропонування їх покупцям, які передують надходженню товарів у торговельний зал магазину;
– операції безпосередньо обслуговування покупців;
– додаткові операції з обслуговування покупців.
Рис. 3.1. Структура і послідовність операцій торговельно-технологічного процесу в магазинах
Структура і характер операцій щодо продажу товарів залежать від асортименту товарів та методів їх продажу. Суттєво відрізняються характер та зміст операцій щодо продажу товарів повсякденного попиту (покупець, як правило, проводить їх відбір без участі продавців) і товарів складного асортименту, нечастого і періодичного попиту (як правило, потрібна консультація продавців).
2. Форми продажу товарів
Залежно від місця реалізації товарів у практиці торгівлі розрізняють магазинні та позамагазинні форми торговельного обслуговування покупців.
До магазинних форм торговельного обслуговування відносять продаж товарів у стаціонарних підприємствах роздрібної торгівлі, які мають торговельний зал та допоміжні приміщення для виконання циклу операцій торговельно-технологічного процесу щодо підготовки до реалізації та продажу товарів покупцям.
Основними позамагазинними формами торговельного обслуговування покупців вважається реалізація товарів через роздрібні торговельні одиниці і підприємства дрібнороздрібної торговельної мережі. До них належать автомагазини та автопричепи, мото- та гужові розвозки, торговельні автомати, павільйони, палатки, ларки, кіоски, а також підприємства роздрібної посилкової торгівлі, ярмарки, базари, аукціони.
Зміст та послідовність операцій, які виконуються в роздрібній торговельній мережі, залежать від методів продажу.
3. Методи продажу товарів і умови їх застосування
У системі магазинної форми обслуговування розрізняють такі методи роздрібного продажу товарів:
– продаж товарів з використанням прилавка обслуговування;
– самообслуговування;
– продаж товарів з відкритим викладенням;
– продаж товарів за зразками;
– продаж товарів на замовлення та вдома у покупців.
Продаж товарів з використанням прилавка обслуговування здійснюють продавці. Основні операції, які виконуються цим методом, можна умовно поділити на організаційно-комерційні та технологічні.
До організаційно-комерційних повинні належати:
– зустріч і виявлення попиту покупців;
– пропозиція і показ товарів;
– допомога у виборі товарів і консультація;
– пропозиція супутніх і нових товарів.
Основні технологічні операції:
– відмірювання;
– нарізання;
– зважування;
– розрахунок з покупцем;
– упакування і вручення покупки;
– додаткові послуги.
Продаж товарів з використанням прилавка обслуговування в нинішніх умовах є основним. Але поліпшення матеріального стану населення, зростання виробництва товарів і розширення їх асортименту в недалекому майбутньому приведуть до широкого використання прогресивних методів продажу: самообслуговування, за зразками, з відкритим викладенням, на замовлення та вдома у покупців.
Самообслуговування – метод продажу, згідно з яким покупці мають вільний доступ до всіх товарів, відкрито викладених на торговельно-технологічному обладнанні в торговельному залі магазину.
Самообслуговування засноване на таких принципах:
1) основний асортимент товарів розташований в торговельному залі магазину на пристінному, острівному і привітринному обладнанні;
2) вільний вхід покупців у торговельний зал і доступ до товарів, відкрито викладених на обладнанні;
3) створення для покупців найкращих умов для ознайомлення з товарами та їх відбору;
4) максимальна попередня підготовка товарів до реалізації (фасування, пакування, розміщення і викладення);
5) самостійність покупців під час купівлі;
6) на виході з торговельного залу у вузлі розрахунку об’єднання операцій з розрахунку і відпускання товарів покупцям та оплата вартості покупок.
Прогресивність самообслуговування полягає в раціональному розподілі функцій між працівниками торговельного залу і покупцями під час виконання операцій обслуговування для спрощення процесу продажу товарів, підвищення ефективності роботи магазину.
Характерним для самообслуговування є те, що всі операції, пов’язані з прийманням, зберіганням, переміщенням, підготовкою товарів до реалізації та викладенням на обладнання в торговельному залі, є ідентичними до інших форм роздрібного продажу товарів, але здійснюються до відкриття або після закриття магазину і можуть виконуватися продавцями незалежно від наявності покупців у торговельному залі.
У магазинах самообслуговування більшість товарів відбирає і доставляє до вузла розрахунку сам покупець. Допомога продавця необхідна лише за бажанням покупця. Функції продавця виконують рекламні засоби, внутрішньомагазинне викладення товарів і інформація. Таким чином, процес продажу товарів у торговельному залі магазину самообслуговування має вигляд:
Для широкого впровадження самообслуговування необхідні об’єктивні передумови, основними з яких є:
1) високий матеріальний і культурний рівень життя населення країни;
2) значне збільшення виробництва товарів народного вжитку, розширення їх асортименту та насичення ринку непродовольчими і продовольчими товарами;
3) максимальна передпродажна підготовка товарів (на виробничих підприємствах);
4) відповідність матеріально-технічної бази торгівлі та рівня її технічного оснащення новими технологіями продажу;
5) відповідний культурний, технічний і загальноосвітній рівень працівників торгівлі.
Ефективність роботи магазинів самообслуговування визначається низкою економічних, техніко-технологічних і соціальних показників. Для визначення ефективності роботи магазинів самообслуговування застосовуються три основних методи: порівнюються основні показники роботи до і після переходу магазинів на самообслуговування; магазинів самообслуговування з аналогічними магазинами, які працюють з використанням прилавка обслуговування; показники роботи магазинів самообслуговування між собою. Метод розрахунку обирають залежно від конкретних умов функціонування магазину.
Підвищенню економічної ефективності роботи магазинів самообслуговування сприятимуть:
– раціональна організація товаропостачання;
– використання в процесі товароруху тари-обладнання;
– використання комп’ютерної техніки і технології;
– централізація фасування і упакування товарів;
– удосконалення та механізація технологічних процесів у магазині;
– збільшення кількості товарів, викладених на торговельно-технологічному обладнанні;
– чіткий розподіл обов’язків;
– оптимізація режиму роботи магазину;
– поліпшення реклами та інформації.
Продаж товарів за зразками – це метод, згідно з яким покупець сам або з допомогою продавця-консультанта вибирає необхідний йому товар з виставлених у торговельному залі зразків усього наявного в магазині асортименту. Кожен зразок має ярлик з короткою характеристикою виробу. Після оформлення і оплати покупки товари вручаються покупцеві на робочому місці продавця-консультанта або в місці видачі.
Великогабаритні товари за додаткову плату доставляються покупцям додому безпосередньо з магазину чи зі складів роздрібних і оптових торговельних підприємств. Цей метод використовується під час продажу меблів, побутової техніки, електроосвітлювальної апаратури, велосипедів, мотоциклів, килимів, будівельних матеріалів.
Ефективність продажу товарів за зразками полягає в доцільнішому використанні торговельних площ, скороченні шляхів переміщення товарів та транспортних витрат, зменшенні перевантажень та збереженні якості товарів.
Реалізація товарів на замовлення – це метод продажу товарів у роздрібній торговельній мережі, за допомогою якого покупець здійснює попереднє їх замовлення безпосередньо в магазині, через торговельного агента чи за допомогою телефону, персонального комп’ютера, інших технічних засобів зв’язку і одержує товари в зазначений час і в обумовленому місці.
Характерним для продажу товарів удома є реалізація товарів народного споживання уповноваженим представником магазину за місцем проживання, роботи, відпочинку покупця як за попереднім запрошенням його, так і без нього.
Продаж товарів за замовленнями та вдома у покупців регулюється відповідними правилами. Вони поширюються на всіх суб’єктів господарювання сфери торгівлі і спрямовані на поліпшення торговельного обслуговування населення, підвищення культури торгівлі за рахунок максимального скорочення часу на купівлю товарів.
Правила продажу товарів на замовлення та вдома у покупців:
1. Продаж товарів на замовлення та вдома оформлюється на бланках замовлення і товарних чеках.
2. Замовлення на товари приймаються від громадян у порядку, встановленому суб’єктом господарювання. Доставка замовлень додому проводиться в узгоджений з покупцем час. Форма і порядок оплати за товари, що придбаваються, визначаються за погодженням між покупцем і суб’єктом господарювання. Замовлення оформлюється на бланку замовлення у двох примірниках, у якому зазначаються: найменування суб’єкта господарювання, назва товару, його ціна (за один кілограм або сто грамів, одиницю розфасовки, упаковки, штуку, один метр), кількість, загальна вартість товару, вартість послуг, що надаються додатково, дата (час) виконання замовлення тощо. Перший примірник оформленого бланка замовлення передається покупцю, другий – залишається у суб’єкта господарювання. Якщо проведена попередня оплата, то в бланку замовлення робиться спеціальна відмітка. На непродовольчі товари покупцю виписується також товарний чек із зазначенням усіх належних реквізитів.
3. Розрахунки з покупцями за товари, що видаються в магазині, здійснюються через зареєстровані електронні контрольно-касові апарати. При оплаті замовлення, що прийняте за телефоном, удома покупцю видається перший примірник бланка замовлення з відміткою про оплату та дату (час) виконання замовлення, яка завіряється штампом (печаткою) і підписом уповноваженої особи суб’єкта господарювання. На непродовольчі товари виписується також товарний чек. Розрахунки за товари відображаються у товарно-касовій книзі.
4. При доставці додому прийнятого за телефоном замовлення на непродовольчі товари, на які нормативними документами встановлено гарантійні терміни, покупцю передається технічний паспорт чи інший документ, що його замінює. У цих документах обов’язково робиться відмітка про дату продажу (день доставки) та найменування суб’єкта господарювання, що виконав замовлення, яка завіряється штампом (печаткою) і підписом уповноваженої особи суб’єкта господарювання. Покупцю надається інформація про підприємства (майстерні), що проводять гарантійний та поточний ремонт цих товарів.
5. Оплата за товари, що продаються вдома, проводиться готівкою при передачі їх покупцю. На товари, продані вдома у покупця, уповноважена особа суб’єкта господарювання виписує товарний чек у двох примірниках із зазначенням у ньому найменування суб’єкта господарювання, дати продажу, назви товару, його ціни (за один кілограм або сто грамів, одиницю розфасовки, упаковки, штуку, один метр), кількості, плати за послуги загальної вартості покупки. Перший примірник товарного чека з відміткою про оплату, завірений штампом (печаткою) і підписом уповноваженої особи суб’єкта господарювання, передається покупцю, другий примірник із підписом покупця про отримання замовлення і підтвердження оплати залишається в уповноваженої особи суб’єкта господарювання. Розрахунки за товари відображаються у товарно-касовій книзі. Покупцеві товарів, на які встановлені гарантійні терміни, крім зазначених документів, видається технічний паспорт чи інший документ, що його замінює. У цих документах обов’язково робиться відмітка про дату продажу та найменування суб’єкта господарювання, що здійснює продаж товарів удома в покупців, яка завіряється штампом (печаткою) і підписом уповноваженої особи суб’єкта господарювання.
6. У разі придбання покупцем продовольчих товарів неналежної якості суб’єкт господарювання зобов’язаний замінити їх на якісні товари або повернути покупцю сплачені ним гроші за товари та послуги, якщо вказані недоліки виявлені в межах строку придатності. У разі виявлення недоліків у непродовольчих товарах протягом гарантійного терміну продавець має право за своїм вибором вимагати від суб’єкта господарювання:
– безоплатного усунення недоліків або відшкодування витрат на їх виправлення покупцем;
– заміни на аналогічні товари належної якості;
– відповідного зменшення їхньої купівельної ціни;
– заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;
– розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.
Стосовно товарів, на які гарантійні терміни не встановлені, покупець має право пред’явити суб’єкту господарювання зазначені вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців від дня передачі їх покупцеві.
7. Покупець має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний протягом 14 днів, не враховуючи дня купівлі, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути використаний за призначенням. Не підлягають обміну (поверненню) товари належної якості, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.94 № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів». Вимоги покупця розглядаються після пред’явлення ним бланка замовлення, товарного або касового чека, а щодо товарів, на які встановлені гарантійні терміни, – технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює.
4. Організація торговельно-технологічного процесу в магазині
Зміст торговельно-технологічного процесу в магазині
Торговельно-технологічний процес у магазині являє собою комплекс взаємозалежних торговельних і технологічних операцій та є завершальною стадією торговельно-технологічного процесу руху товарів.
Торговельно-технологічний процес у магазині можна поділити на три основні частини:
– операції з товарами до пропозиції їх покупцям;
– операції безпосереднього обслуговування покупців;
– додаткові операції щодо обслуговування покупців.
Операції з товарами до пропозиції їх покупцям:
1) розвантаження транспортних засобів;
2) доставка товарів до місця приймання;
3) приймання товарів за кількістю та якістю;
4) доставка товарів до місця зберігання, підготовки до продажу або безпосередньо в торговельний зал;
5) зберігання товарів;
6) підготовка товарів до продажу;
7) переміщення товарів у торговельний зал;
8) викладення товарів на торговельному обладнанні.
Високий рівень обслуговування покупців у магазині забезпечується шляхом постійного вивчення попиту покупців, що служить підставою для складання замовлень на завезення товарів.
Найбільш відповідальну частину торговельно-технологічного процесу в магазині становлять операції безпосереднього обслуговування покупців:
– зустріч покупця;
– пропозиція товарів;
– вибір товарів покупцями;
– розрахунок за відібрані товари;
– надання покупцям додаткових послуг.
Виконання операцій, пов’язаних з додатковим обслуговуванням покупців:
– приймання попередніх замовлень;
– комплектування подарункових наборів;
– розкроювання тканин тощо.
Торговельно-технологічний процес у магазині повинен будуватися на основі таких основних принципів:
– забезпечення комплексного підходу до його побудови;
– створення максимальних зручностей для покупців;
– досягнення найбільш раціонального використання приміщень й торговельно-технологічного обладнання магазину;
– створення для працівників магазину сприятливих умов праці й відпочинку, що забезпечують високу культуру та продуктивність праці;
– забезпечення необхідної економічної ефективності роботи магазину.
Приймання товарів у магазині за кількістю і якістю
Приймання товарів за якістю та кількістю в магазині здійснюються відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю № П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю № П-7.
Приймання за кількістю:
– якщо товари надійшли без супровідних документів, то на фактичну їх кількість складають акт з вказівкою відсутніх документів (товари приймають на відповідальне зберігання);
– приймання здійснюють протягом 10 днів, але не пізніше; для швидкопсувних не пізніше 24 годин з моменту одержання товарів;
– масу тари перевіряють одночасно з масою нетто товару, акт про масу тари складається не пізніше 10 днів після її звільнення, а з-під вологих – негайно після її звільнення.
Якщо в процесі приймання буде виявлена нестача, то приймання товарів слід призупинити, забезпечити зберігання товарів й незмішування з однорідними товарами. При виявленні нестачі складають акт з підписами осіб, що приймали товар.
У випадку невідповідності ваги або кількості місць, вказаних у супровідній документації, у магазині не повинні розпечатувати тару або упакування до приїзду представника постачальника.
Двосторонній акт складається в присутності представника постачальника, якщо це обумовлено в договорі. Одноміський повинен з’явитися не пізніше наступного дня після одержання виклику, а за швидкопсувними – протягом 4 годин після одержання виклику. Іногородній – не пізніше, ніж у 3-денний термін після одержання виклику, якщо інший термін не передбачений договором.
Виклик по телефону або телеграфом направляється не пізніше 24 годин, а для швидкопсувних – негайно після виявлення нестачі.
При неявці представника постачальника, подальше приймання проводять з участю представника громадськості.
За результатами остаточного приймання товарів складають акт, оформляють його відповідно до установленої форми. Якщо під час приймання виявлені надлишки, то про це теж складають акт.
Претензію про нестачу, як і повідомлення про надлишки, складають і направляють постачальнику протягом місяця після складання акта.
При надходженні товарів у поштовій посилці й виявленні розбіжностей завідувач магазину повинний зажадати від поштового відділення складання акта за установленою формою. Претензія пред’являється поштовому відділенню за місцем одержання посилки. При неотриманні посилки, відправленої на адресу магазину, направляють запит про її відсутність через місцеве поштове відділення та сповіщають про це посилкову базу.
Якщо товари надійшли в тарі-обладнанні, то одержувач зобов’язаний перевірити кількість одиниць тари-обладнання відповідно до даних супровідних документів, а також правильність і відповідність відбитків. Остаточне приймання здійснюється без осіб, що доставили товар. При порушенні цілісності пломби або несправності тари-обладнання складають акт за установленою формою в 4 примірниках.
Приймання товарів за якістю.
Приймання за якістю здійснюється протягом 10 днів, а для швидкопсувних – протягом 24 годин з моменту їх одержання (при одноміському постачанні).
При іногородньому постачанні – 20 днів з моменту їх надходження.
У ці ж терміни варто скласти акти за результатами перевірки якості товарів, що надійшли.
Якщо під час приймання виявлена недоброякісність або некомплектність товарів, то приймання припиняють, складають односторонній акт, який передають для формування комісії та організації остаточного приймання за якістю.
Одночасно створюють умови для зберігання товарів, що надійшли. В остаточному прийманні може брати участь представник постачальника, якщо це передбачено договором.
Виклик представника, його явка здійснюється у такі терміни, що й при прийманні товарів за кількістю. Перевірку якості та складання акта в односторонньому порядку магазин може робити в тому випадку, якщо це обговорено в договорі.
У випадку виявлення прихованих недоліків, які виникли в товарі з гарантійним терміном служби, акт складають протягом 5 днів з дня виявлення, але в межах установленого гарантійного терміну. Якщо на товари не встановлений гарантійний термін, то акт складають у 5-добовий термін з моменту виявлення дефекту, але не більше 4 місяців із дня надходження товарів.
Магазин зобов’язаний прийняти на тимчасове зберігання недоброякісні або некомплектні товари до прийняття постачальником рішення про їх подальше використання.
Претензія повинна бути направлена протягом 30 днів, до неї повинний бути доданий акт і супровідні документи.
Якщо недоброякісність виявлена покупцем, то до акта додають заяву покупця з висновком магазину, фабричний ярлик або копію товарного чека й документи, що підтверджують вартість ремонту.
Організація і технологія зберігання і підготовки товарів до продажу
Процес зберігання товарів у магазині передбачає їх правильне розміщення і упакування, створення оптимальних умов, спостереження й поточний контроль за товарами.
Розміщені на зберігання товари групують за ознаками однорідності режимів зберігання. При цьому враховують фізико-хімічні і біологічні властивості, правила товарного сусідства та санітарно-гігієнічні вимоги.
Непродовольчі товари, а також продовольчі з довгими термінами реалізації зберігають при температурі 10–18°С і відносній вологості повітря 60–70%.
Товари, що сприймають сторонні запахи, повинні бути ізольовані від товарів, що мають сторонні запахи. Гігроскопічні товари не можна зберігати разом з товарами, які виділяють вологу.
Температуру й відносну вологість повітря в приміщенні контролюють за допомогою термометрів й психрометрів.
Природна втрата, що утворюється при зберіганні товарів у магазині, а також при підготовці до продажу та продажу товарів внаслідок: усушки, розсипання, розкришування, витікання, розливання, витрачання речовин на дихання (борошно, крупа).
Крім того, в норми включені маса полімерної плівки, фольги й пергаменту, що виключається при продажу сирів, а також кінці оболонок, шпагат й металеві зажими, що видаляються при підготовці ковбасних виробів до продажу.
Діючі норми природної втрати є граничними й застосовуються, коли при перевірці фактичної наявності виявлена нестача. Нестача в межах норм з матеріальновідповідальної особи списується за цінами, за якими товари були оприбутковані.
Діючі норми не застосовуються до штучних товарів, а також до товарів, які надійшли у фасованому вигляді.
Розміщення і викладення товарів у торговельному залі
Ефективність роботи магазинів, якість обслуговування покупців багато в чому залежать від раціонального розміщення товарів у торговельному залі. Тому розміщення товарів у торговельному залі магазину слід здійснювати відповідно до основних вимог:
1) надання покупцям можливості орієнтуватися в магазині і здійснювати купівлю товарів у короткий термін;
2) створення умов комфортності під час перебування покупців у магазині;
3) надання покупцям необхідної інформації і широкого кола послуг;
4) оптимальне використання торговельних площ;
5) забезпечення зберігання матеріальних цінностей;
6) організація раціональних товарних потоків і розрахункових операцій.
При розміщенні товарів у торговельному залі необхідно дотримуватися правил товарного сусідства. За кожною товарною групою слід закріплювати постійну зону розміщення. Великогабаритні товари треба розміщати поруч із зоною розрахунку або виходом з торговельного залу. Товари з високою оборотністю потрібно розташувати ближче до джерел поповнення. Однорідні товари краще розміщати концентровано.
На перших поверхах магазинів необхідно розташовувати товари більш частого попиту і таких, що не потребують тривалого вибору.
Для розміщення товарів у торговельному залі магазину використовують різні типи торговельних меблів, тари-обладнання, торговельного холодильного обладнання. Дуже важливо раціонально розташувати товари на торговельному обладнанні, тобто ефективно використовувати площу викладення і ємкість торговельного обладнання.
При викладенні товарів на торговельному обладнанні слід враховувати такі основні принципи:
– однорідні товари викладають по вертикалі, забезпечуючи їх видимість;
– застосовувати найпростіші прийоми викладення товарів (пряме укладання, навалом);
– декоративне викладення використовувати тільки з рекламною метою;
– полиці не слід переповняти товарами;
– супутні товари слід розміщати навалом у різних місцях, використовуючи для цих цілей кошики або касети;
– викладення товарів у торговельному залі повинно бути насиченим.
При викладенні товарів в упаковці рекомендуються окремі зразки залишати без упаковки або в прозорій упаковці, щоб покупець міг ознайомитися з ними.
Викладають товари етикетками і малюнками, зверненими до покупців. Товари повинні мати цінники, закріплені в спеціальних тримачах.
Основні принципи викладення товарів у магазинах самообслуговування:
– товарні групи, що сусідять у магазині, повинні сполучатися;
– «ходові» товарні групи повинні розподілятися на всьому просторі магазину;
– при вході потрібно розташовувати товар повсякденного попиту;
– у далекому куті магазину необхідно розміщати товар підвищеного попиту;
– товарній групі, що дає більший торговельний оборот, виділяється більше місця для викладення;
– найбільша площа виділяється «ходовій» торговельній марці, яка має найбільший попит;
– ходовий товар у секції розташовується з боку передбачуваного руху покупців на рівні очей/грудей;
– дрібні розфасовки розташовують на верхніх полках, а великі – внизу;
– потрібно дотримуватися вертикального викладення товарів (для груп/марок з великим асортиментом) і горизонтального (для невеликого асортименту).
Організація і технологія роздрібного продажу товарів
Продаж товарів – завершальна стадія торгово-технологічного процесу в магазині. Характер і структура операцій з продажу товарів залежать у першу чергу від асортименту реалізованих товарів і методів їх продажу.
У роздрібній торгівлі застосовують такі методи продажу товарів:
– самообслуговування;
– продаж товарів через прилавок обслуговування;
– продаж товарів за зразками;
– продаж товарів з відкритим викладенням;
– торгівля за переднім замовленням.
Послуги, що надаються покупцям
Організаційним продовженням торгово-технологічного процесу в магазині є надання покупцям різного роду послуг. Це можуть бути послуги трьох видів:
1) пов’язані з купівлею товарів:
– приймання попередніх замовлень на тимчасово відсутні у продажі товари;
– упакування товарів;
– доставка великогабаритних товарів до будинку покупця.
2) пов’язані з наданням допомоги покупцям при використанні придбаних товарів:
– розкроєння куплених у магазині тканин;
– припасування за ростом і фігурою покупця готового плаття;
– приймання замовлень на пошиття одягу, столової і постільної білизни з тканини, купленої в магазині;
– установка вдома у покупців придбаних у магазині холодильників, телевізорів, радіоприймачів;
3) пов’язані із створенням сприятливої обстановки для відвідування магазину:
– організація кафетерію або буфету;
– ремонт технічно складних товарів;
– побудова при магазинах дитячих кімнат або куточків, камер схову;
– улаштування поблизу магазинів стоянок для велосипедів, мотоциклів, автомашин і критих майданчиків для дитячих колясок.
Послуги, що надаються покупцям, можуть бути платними і безплатними. До безплатних належать послуги, безпосередньо пов’язані з продажем товарів (консультації продавців і фахівців, рекламна інформація). Інші послуги, пов’язані для магазинів з додатковими витратами, повинні виконуватися за плату за тарифами, затвердженими на місцях.
5. Методи активізації продажу товарів
У практиці торговельного обслуговування населення до ефективних ме