 |
|
Показання як джерело доказів в кримінальному провадженні. Види показань .
Показання свідка — це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений у ході досудового розслідування по кримінальній справі чи в суді відповідно до вимог статей 166–170, 302–307 КПК України.
Таким чином, як самостійний вид доказів ці відомості можуть бути одержані лише при проведенні таких слідчих дій, як допит і очна ставка (яка за своєю сутністю є одночасним допитом двох осіб).
Предметом показань свідка є відомості про будь-які обставини, що підлягають встановленню по даній справі, у тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного та його взаємовідносини з ними (ч. 2 ст. 68, ч. 1 ст. 167 КПК). Свідок може давати показання про обставини, які він сприймав безпосередньо, або про ті, які йому відомі зі слів інших осіб. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело походження яких невідоме (ч. 3 ст. 68 КПК). Такі дані можуть використовуватись лише як орієнтовні, для висунення версій у справі.
Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Закон не встановлює вікових обмежень для свідків. У випадку необхідності як свідки можуть бути допитані й малолітні та неповнолітні діти. Свідок виникає під впливом самих обставин події злочину, що розслідується, а саме тому є незамінним. В усіх випадках перевага завжди надається ролі свідка і тим самим виключається будь-яка інша участь даної особи в цій самій справі (статті 54–63 КПК). Існують деякі категорії осіб, які наділені імунітетом свідка (від лат. immunitas — звільнення від чогось), тобто звільняються в силу закону від обов’язків свідчити. Імунітет свідка можна поділити на обов’язковий (абсолютний) і факультативний (відносний). При обов’язковому імунітеті взагалі забороняється допит певних осіб як свідків у справі. При факультативному імунітеті у осо би є право відмовитися від дачі показань у справі, але вона може за власним бажанням дати показання.
Відповідно до ст. 69 КПК не підлягають допиту як свідки, тобто мають абсолютний імунітет:
1) адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;
2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача — про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;
3) особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;
4) свідок, який відповідно до ст. 52-3 КПК дає показання під псевдонімом, — щодо дійсних даних про його особу;
5) особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до ст. 523 КПК дає показання під псевдонімом, — щодо цих даних.
Факультативний імунітет від обов’язку свідчити у справі, тобто відмовитися давати показання як свідки мають право особи, перелічені у частинах 2, 3 ст. 69 КПК:
1) члени сім’ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
2) особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.
Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника (ч. 3 ст. 69 КПК). Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом осіб, зазначених у частинах 1 і 2 ст. 69 КПК, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитись давати показання, про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання (ч. 4 ст. 69 КПК). Особа набуває процесуального статусу свідка з моменту його офіційного виклику для допиту як свідка.
Свідок має право: 1) на правову допомогу; 2) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача; 3) заявляти відвід перекладачу; 4) знати, у зв’язку з чим і у якій справі він допитується; 5) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту; 6) користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам’яті; 7) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів; 8) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження; 9) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого; 10) одержувати відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для дачі показань.
У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому статтями 521–525 КПК (ст. 691 КПК). Свідок зобов’язаний: 1) з’явитися в зазначені місце і час за викликом органу дізнання, слідчого, прокурора або суду; давати правдиві показання про відомі йому обставини в справі (ст. 70 КПК); не розголошувати дані досудового слідства, які стали йому відомі у зв’язку з провадженням у кримінальній справі, якщо він був попереджений про це в порядку ст. 121 КПК. Свідок може бути притягнутий до відповідальності:
1) при неявці без поважних причин може бути застосовано привід через органи внутрішніх справ (ч. 2 ст. 70 КПК). Крім того, суд за такі дії вправі накласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати (ч. 3 ст. 70 КПК); 2) за злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок несе відповідальність відповідно за ч. 1 ст. 185-3 або ст. 185-4 КУпАП (ч. 2 ст. 71 КПК); 3) за відмову дати показання про відомі обставини в справі, а також за дачу завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України; 3) за розголошення даних досудового слідства свідок несе відповідальність за ст. 387 КК.
Показання свідка, як і будь-які інші докази у справі, повинні бути ретельно перевірені та оцінені. Свідками можуть бути особи як не заінтересовані, так і заінтересовані в результатах справи, як родичі та друзі обвинуваченого, потерпілого, так і особи, що перебувають з ними у неприязних стосунках, тощо. Всі ці обставини повинні враховувати ся при оцінці показань зазначених осіб, але вони не можуть бути підставою для усунення їх від справи (з мотивів дружби, ворожнечі, родинних зв’язків або будь-якої іншої заінтересованості в результатах справи). У показаннях добросовісних свідків можливі помилки, які можуть бути наслідком як суб’єктивних властивостей свідка (вади органів слуху, зору, переляканий стан, сп’яніння, погана пам’ять і т. п.), так і об’єктивних умов сприйняття (погане освітлення, дуже велика відстань і т. п.). Показання свідка перевіряються шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими доказами, провадження повторних або нових слідчих дій (очних ставок, відтворення обстановки і обставин події тощо), провадження оперативно-розшукових заходів.
Показання підозрюваного — це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений у ході досудового провадження у кримінальній справі відповідно до вимог статей 107, 143–146 КПК. Показання обвинуваченого — це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений у ході досудового розслідування у кримінальній справі чи в суді (де він уже іменується підсудним) відповідно до вимог статей 143–146, 300 КПК. Показання підозрюваного і обвинуваченого є як самостійними видами доказів, так і засобами захисту їх прав і законних інтересів. Предмет показань підозрюваного і обвинуваченого визначений у ч. 1 ст. 73 і ч. 1 ст. 74 КПК. Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі. Обвинувачений вправі давати показання з приводу пред’явленого йому обвинувачення, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі. Підозрюваний і обвинувачений вправі, а не зобов’язані давати показання, відповідати на запитання. Закон не передбачає їх відповідальності за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань, бо інакше на них фактично покладався б обов’язок давати показання проти себе, викривати себе або своїх співучасників у вчиненні злочину, що суперечило б презумпції невинуватості.
Як різновиди показань підозрюваного та обвинуваченого вирізняють:
– повне або часткове визнання вини — це їх показання, в яких вони визнають себе винуватими та повідомляють органу дізнання, слідчому, прокурору, суду про обставини вчиненого ними злочину;
– повне або часткове заперечення вини — це їх показання, в яких вони не визнають себе винуватими та повідомляють посадовим суб’єктам, які ведуть процес, про обставини, що встановлюють їх невинуватість, спростовують докази, на яких ґрунтується обвинувачення;
– самообмова — це такі показання, в яких вони зізнаються у вчиненні злочину, якого не вчинювали; у більш тяжкому злочині, ніж вчинили в дійсності; або ж беруть на себе всю вину за вчинений злочин, хоч він є груповим, чи перебільшують свою роль у вчиненні злочину порівняно з тою, якою вона є насправді;
– обмова — це такі показання, в яких вони викривають (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого їм або іншого злочину;
– алібі — це твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що вони не могли бути виконавцями інкримінованого їм злочину, бо в момент його вчинення перебували в іншому місці. Обов’язок перевірити алібі, як і будь-які показання, лежить на слідчих органах, прокуророві і суді. Підозрюваний і обвинувачений, їх захисник мають право, але не зобов’язані наводити докази на підтвердження алібі.
Якщо заяву обвинуваченого, підсудного про алібі не спростовано, кримінальна справа повинна бути закрита, а суд першої інстанції повинен постановити виправдувальний вирок через недоведеність їх участі у вчиненні злочину.
Показання підозрюваного та обвинуваченого, як й інші докази в кримінальному судочинстві, перевіряються шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими доказами, провадження повторних або нових слідчих дій (очних ставок, відтворення обстановки і обставин події тощо), провадження оперативно-розшукових заходів. Показання підозрюваного і обвинуваченого повинні оцінюватися нарівні з усіма іншими зібраними в справі доказами та не мають якихось переваг перед ними. Варто наголосити, що показання цих учасників процесу мають самостійне доказове значення. Тому наступні показання осіб, допитаних в іншій якості (наприклад, обвинуваченого, підсудного), оцінюються в сукупності з первинними.
При оцінці показань підозрюваного й обвинуваченого слід мати на увазі:
по-перше, їх особисту заінтересованість у результатах розслідування і розгляду справи в суді при відсутності відповідальності за завідомо неправдиві показання. Тому, враховуючи природну заінтересованість підозрюваного, обвинуваченого ухилитись від відповідальності або пом’якшити її, необхідно оцінювати ці показання в сукупності з іншими доказами в справі;
по-друге, факт ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами закінченої провадженням кримінальної справи в порядку статей 218, 222 КПК, а також присутність його при дослідженні обставин справи в суді і в зв’язку з цим можливість зміни і корегування ним своїх показань;
по-третє, показання підозрюваного і обвинуваченого не є найбільш чи найменш достовірними та цінними при оцінці всієї сукупності доказів. Тому визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини, а також їх показання проти інших осіб, які спрямовані на пом’якшення їх власної вини, можуть бути покладені в основу обвинувачення лише при підтвердженні такого визнання чи обмови сукупністю доказів, що є в справі (ч. 2 ст. 73 і ч. 2 ст. 74 КПК);
по-четверте, при оцінці показань обвинуваченого (підозрюваного) необхідно враховувати, що його показання на досудовому слідстві, від яких він потім відмовився, не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.