Главная | Обратная связь

Археографічні видання. Київська комісія для розбору давніх актів.

Ще у XVIII ст. виникла необхідність вивчення джерел як основи історичної науки і розвитку історичних знань. На перших порах свого розвитку археографічні заняття були справою окремих осіб-аматорів, що захоплювалися збиранням і публікацією історичних документів.

Значну роль у справі розвитку історичної науки і зокрема праць над збиранням, розбором та впорядкуванням джерельного матеріалу відіграв відкритий у 1834 р. університет у Києві. Розгортання наукової та освітньої діяльності університету в умовах дедалі зростаючого інтересу до минулого краю само собою викликало потребу в археографічних і археологічних заняттях. Збільшилося число вчених Києва, які займалися науковими дослідженнями минулого краю. До них належав Максимович, Цих, Неволін, дещо пізніше Іванішев та ін. В університетському колі професорів були ширші наукові інтереси і значною мірою відмінніші цілі та нахили до вивчення минулого, ніж у представників духовно-академічної професури та церковних ієрархів, на зразок Болховитінова. Професорів університету приваблювали більше питання громадянської історії краю.

Значну роль у справі археографічних досліджень відіграв історичний альманах «Киевлянин», що видавався М.Максимовичем в 1840-1841 рр. Цей журнал висвітлював переважно історію Києва і його округи. Вчені Київського університету одержали підтримку від тодішнього цивільного губернатора І.І.Фундуклея, який згодом видав «Обозрение Киева в отношении к древностям» (1847 р.) та «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии» (1848 р.).

Широко розгорнута діяльність в справі археографічних і археологічних та взагалі наукових занять в галузі вітчизняної історії в першій третині XIX ст. поставила на порядок дня питання про об'єднання сил істориків для дальшої, успішнішої діяльності в напрямку вивчення історії так званого Південно-Західного краю. На порядок дня стало питання про утворення в Києві історичного товариства. Першу спробу в цьому напрямку зробив ще в 20-30-х роках Євгеній Болховитінов. Він намагався об'єднати любителів історії України в наукове коло на зразок гуртка Румянцева. Проте на перших порах не вистачало достатніх наукових сил, щоб виконати цей задум.

Утворення Київського університету само собою зробило новий крок в справі об'єднання наукових сил істориків, археографів та археологів, хоч тоді ще такого розгалуження в історичній науці не існувало. Для такого об'єднання багато сил доклав перший ректор університету М.О.Максимович. В 1835 р. утворився так званий Тимчасовий комітет для дослідження старовини.

В університетському гуртку вчених на самому початку 1840 р. виникла думка про утворення в Києві наукового історичного товариства, подібного до Московського товариства історії і древностей Російських. У цей же час в Україні утворилося Одеське товариство історії і древнЬстей.

Розгорнута наукова діяльність Московського товариства та заснування наукового товариства в Одесі сприяли ще більшому ентузіазму київських учених. Особливу активність у цьому напрямкові розгорнув М.Максимович, який склав проект статуту і записку на предмет клопотання перед урядом про відкриття у Києві Товариства історії і древностей. Ці клопотання були подані на ім'я уряду через київського генерал-губернатора Д.Г.Бібікова, якому тоді по суті належала вища влада в так званому Південно-Західному краї. Проект Бібікова був підтриманий і 31 травня 1843 р. надійшло височайше повеління про утворення при київському генерал-губернаторі Тимчасової комісії для розбору давніх актів. Так з'явилася у Києві офіційна урядова установа, монархічній діяльності якої були підкорені наукові інтереси по вивченню краю.

Офіційно установа називалася: «Временная Комиссия для разбора древних актов, Высочайше утвержденная при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе».

Комісія урочисто була відкрита 8 грудня 1843 р. і з цього часу фактично почала свою діяльність. До складу комісії ввійшли професори Київського університету М.Максимович, В.Домбровський, Н.Іванішев, а також так звані почесні члени комісії з високопоставлених урядових та вищих духовних чинів. Співробітниками комісії були вчитель Києво-Подільського повітового дворянського училища П.Куліш, викладач духовної академії С.Гогоцький, учитель гімназії П.Крижановський та ін.

Київська комісія розвинула широку археографічну і видавничу діяльність, наслідки якої при всій тенденційності підбору матеріалів, виявилися протилежними урядовій меті. З величезної кількості письмових джерел, знайдених членами її в державних, монастирських і приватних архівах та бібліотеках Правобережної України, Волині і частково Галичини, постали цікаві сторінки історії краю. В опублікованих документах в усій величі розкрилося минуле українського народу з його славними сторінками історії соціальної антикріпосницької і національно-визвольної боротьби. Всупереч бажанню уряду завдяки публікаціям документів яскраво вимальовувалась історія багатовікового національно-культурного життя українського народу.

Археографічні розшуки документів у містах і приватних володіннях Київщини, Поділля і Волині збагатили комісію нагро­мадженням величезного історичного документального матеріалу, який послужив основою для утворення Київського центрального архіву. Раніше, ще в 1844 р., на клопотання комісії було відкрито архів Чернігівського губернського правління з масою матеріалів з історії Лівобережної України.

У першій половині XIX ст. Київська комісія надрукувала чотири великих томи археографічних матеріалів, зібраних її членами і підготовлених до друку під назвою «Пам'ятників». Кожний том складається з трьох відділів. Перші відділи присвячені питанню про історію братств України в містах - Луцьку, Києві, Львові та ін. Про Луцьке братство матеріали зібрав і опублікував М.Максимович, про Київське і Львівське та взагалі про інші братства в Україні публікації зробив В.П.Чехович. У перших відділах «Пам'ятників», таким чином, опубліковані документи, що свідчать про національно-релігійну боротьбу населення українських міст проти унії.

У других відділах «Пам'ятників» опублікував документи соціальної історії України ХУ-ХУІ ст. Н.Д.Іванішев, який близько двадцяти п'яти років працював деканом юридичного факультету. Багато років він займав посаду ректора Київського університету і проводив велику археографічну роботу. В «Пам'ятниках» комісії він опублікував цінний матеріал з соціально-правових питань історії України, так звані акти про права та обов'язки землевласників і селян у 1490-1596 рр. Іванішев опублікував також одну з найцінніших пам'яток кріпосницьких відносин в Україні — «Устава на волоки» (1557 р.) та інші документи про історію селянства.

Тимчасова комісія опублікувала ряд невідомих до того часу українських літописів - Величка, Грабянки, Самовидця, збірки інших літописів, що стосуються історії України ХУІІ-ХУШ століть. У другій половині XIX ст. комісія продовжувала публікацію документів у вигляді величезного багатотомного корпусу «Архива Юго-Западной России» та ряду наукових монографій, розвідок і брошур з історії України.