 |
|
Розкрити розвиток психології як самостійної науки ХІХ ст.
Згідно з першим, яке найповніше виявилося в асоціативній психології, психічне складається з елементарних ізольованих частинок (першооснов, “психічних клітинок”), що є “цеглинками” складніших психічних явищ. Близькими до асоціативного розуміння сутності психічного є погляди В.Вундта, який вважав, що виділені першоелементи (елементарні відчуття, почування) групуються у складні комплекси (уявлення, почуття, вольові процеси, свідомість) завдяки аперцептивному синтезу.
У ХІХ ст. емпірична психологія набуває вже виразної самостійності й залишає в історії чимало оригінальних теорій, в яких продовжується дискусія щодо природи душі, психіки, свідомості, насамперед у напрямі розв’язання психофізичної проблеми.
Так, згідно з теорією психофізичного паралелізму фізіологічні й психічні процеси протікають незалежно один від одного: матеріальні явища в організмі й психічні явища у свідомості збігаються у часі. Пояснювалося це “установленою гармонією” з боку божественного начала.
Теорія психофізичної взаємодії, навпаки, виходила з того, що між психічними явищами й матеріальними процесами існує певна взаємодія: психічні процеси впливають на фізіологічні, і навпаки. Проте з позицій дуалізму, що стверджував лише протилежність душевного й тілесного, ця теорія, як і попередня, не мала перспективи.
У процесі розв’язання психофізичної проблеми, широких емпіричних досліджень виникають різні наукові напрями, школи, розробляються “авторські” концепції психічного та його окремих механізмів.
Історично першою виникає асоціативна психологія. Згідно з ученням асоціаністів, складні психічні процеси включають простіші психічні елементи, на які вони можуть бути розкладені. Утворення асоціативних зв’язків підпорядковується певним законам (наприклад, закон суміжності).
Волюнтаристична психологія виникає як певна реакція дослідників на приниження ролі активності душі, вольового начала. Психологи цього напряму розглядають волю як специфічну енергію свідомості, в основі якої лежать імпульсивні чуття, об’єднані в комплекси емоційних переживань. Вундт, відштовхуючись від асоціанізму, відстоює ідею “психічної причинності”. Воля, за Вундтом, має причину в собі самій. Не детермінована ніякими зовнішніми впливами, вона набуває значення суб’єкта.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. формуються різні за своєю науковою ідеологією психологічні школи.
Школу структуральної (інтроспективної) психології започаткував у США Е.Тітченер (1867-1927), який вважав, що предметом психології мають бути елементи й структури свідомості. Свідомість як така не розкривається простому самоспостереженню, а має свою власну структурну організацію, свій прихований зміст. Самоспостереження дає відомості лише про об’єкти. Інтроспекція відкриває можливість вивчати самі психічні явища: відчуття, образи й почуття, що викликаються цим об’єктом.