 |
|
Мимовільна пам'ять -
o пам'ять, в якій людина запам'ятовує і відтворює інформацію, не докладаючи для цього вольових зусиль, а спираючись на цікавість, значимість такої інформації
o (в розвитку передує довільній)
Довільна пам'ять -
o в її роботі чітко поставлена мета, докладаються відповідні вольові зусилля для запам'ятовування, збереження та відтворення інформації
Види пам'яті людини можна встановлювати одночасно спираючись на всі вище означені класифікації.
29. Визначити чинники забування та порушення пам`ті
Більшість проблем з пам’яттю пов’язані не з труднощами запам’я-
товування, а швидше – пригадування. Деякі дані сучасної науки дозво-
ляють стверджувати, що інформація в здоровому мозку зберігається
невизначено довго, але переважно людина (в звичайних для себе умо-
вах) не може нею скористатися. Вона їй практично недоступна, вона її
“забула”, хоч і справедливо стверджує, що колись про це “знала, чита-
ла, чула, але...”, це і є забування, тимчасове, ситуаційне, раптове, по-
вне або часткове, виборче тощо, тобто процес, що призводить до втра-
ти чіткості і зменшення об’єму тих, що можуть бути актуалізованими в
психіці даних. Глибина забування буває разючою, іноді ті, що
“забули”, заперечують сам факт свого знайомства з тим, що їм треба
пригадати, не впізнають те, з чим неодноразово стикалися.
Забування може бути зумовлене різними чинниками. Перший і
найочевидніший з них – час. Менше години потрібно, щоб забути по-
ловину механічно завченого матеріалу. Здавалося б, очевидна залеж-
ність: чим більший час знаходження інформації у психіці, тим глибше
забуття. Але для психіки характерні парадоксальні явища: немолоді
люди (вік – це тимчасова характеристика) легко згадують про давно
минуле, але так же легко забувають щойно почуте. Цей феномен нази-
вається “закон Рібо”, закон зворотного ходу пам’яті. Другим чинни-
ком забуття звичайно вважають активне використання інформації, що є. Забувається те, в чому немає постійної потреби або необхідності. Це
справедливо більш за все відносно семантичної пам’яті на інформацію,
отриману в зрілому віці. Враження дитинства, рухові навички (їзда на
велосипеді, гра на гітарі, уміння плавати) залишаються досить стійки-
ми протягом десятиріч, без будь-яких вправ. Відомий, проте, випадок,
коли людина, що просиділа у в’язниці близько трьох років, розучилася
зав’язувати не тільки краватку, але і шнурки на черевиках.
Забування може бути зумовлене роботою захисних механізмів
нашої психіки, які витісняють зі свідомості в підсвідомість травмуючі
нас враження, де вони потім більш або менш надійно утримуються.
Отже, “забувається” те, що порушує психологічну рівновагу, спричи-
няє постійне негативне напруження (“мотивоване забуття”).
Пам’ять – одна з найвразливіших здібностей людини, її різнома-
нітні порушення вельми поширені, хоч більшість людей їх у себе не
помічають або помічають дуже пізно. Типові розлади пам’яті наочно
демонструють її залежність від всього комплексу особистісних власти-
востей людини, а їх аналіз дозволяє краще зрозуміти пам’ять саме як
психологічний феномен.
Порушення пам’яті
Індивідуальні параметри людської пам’яті відрізняються дуже
великим діапазоном, тому поняття “нормальна пам’ять” досить роз-
пливчате. Наприклад, ваші спогади раптом стають живішими і різкі-
шими, детальнішими ніж звичайно, в них відтворюються найдрібніші
подробиці, ви і не підозрювали, що все це “пам’ятаєте”. У цьому випа-
дку кажуть про гіперфункцію пам’яті,яка пов’язана з сильним збу-
дженням, гарячковим хвилюванням, прийомом деяких наркотиків або
гіпнотичним впливом. Порушення емоційної рівноваги, почуття невпе-
вненості і тривожності задають тематичну спрямованість гіперфункції
пам’яті, яка приймає в цих випадках форму нав’язливих спогадів. Ми
непереборно згадуємо (у найяскравішій образній формі) свої надто
неприємні або ганебні вчинки. Позбутися подібних спогадів практично
неможливо: вони повертаються знову і знову, викликаючи у нас почут-
тя сорому і розкаяння (“пам’ять совісті”).
Набагато частіше зустрічається ослаблення функцій пам’яті, част- кова втрата здатності зберігати або відтворювати інформацію, що є. До
найраніших виявів погіршення пам’яті відноситься ослаблення вибор-
чої репродукції,ускладнення у відтворюванні необхідного в даний
момент матеріалу (дат, імен, назв, термінів тощо). Потім ослаблення
пам’яті може прийняти форму прогресуючої амнезії. Її причини: алко-
голізм, травми, склероз, вікові і негативні особистісні зміни, деякі за-
хворювання.
При амнезії спочатку втрачаються здібності запам’ятовувати нову
інформацію, а потім послідовно скорочуються інформаційні запаси
пам’яті. Насамперед, забувається те, що було засвоєно зовсім недавно,
тобто нові дані і нові асоціації, потім втрачаються спогади про останні
роки життя. Зафіксовані в пам’яті події дитинства, юність зберігаються
набагато довше. Швидше люди втрачають пам’ять, пов’язану з прави-
лами складних розумових дій, комплексних оцінок, стійкіше всього
манера триматися, хода тощо.
Цікаві факти обміну пам’яті, що мають звичайно форму надто
односторонньої вибірковості спогадів, помилкових спогадів
(конфібуляції) і спотворень пам’яті. Зумовлені вони сильними бажан-
нями, незадоволеними потребами і потягами. Найпростіший випадок:
дитині дають цукерку, вона її швидко з’їдає, а потім “забуває” про це і
щиро доводить, що вона нічого не отримувала. Переконати її (як і ба-
гатьох дорослих) в подібних випадках практично не вдається. Пам’ять
легко стає рабою людських пристрастей, упереджень і потягів. Саме
тому неупереджені, об’єктивні спогади про минуле – велика рідкість.
Спотворення пам’яті часто пов’язані з ослабленням здатності розріз-
нювати своє і чуже, те, що людина переживала насправді, і те, про що
вона чула або читала. При багаторазовому повторенні таких спогадів
відбувається їх повна персоніфікація, тобто людина абсолютно при-
родно й органічно вважає своїми чужі думки, ідеї, які вона іноді сама і
відкидала, згадує про деталі подій, в яких ніколи не брала участь. Це
показує, наскільки пам’ять тісно пов’язана з уявою, фантазією і з тим,
що іноді називають психологічною реальністю.