Здавалка
Главная | Обратная связь

Охарактеризувати конституціональні типології людської психіки є Кречмера та у Шелдона



В сучасній психології велика увага приділяється визначенню

зв’язку між морфологічними особливостями тіла індивіда і його психі-

кою. Найбільшу популярність набули конституціональні типології

людської психіки Е. Кречмера і У. Шелдона.

Німецький психолог Е. Кречмер (1888-1964) у своїй відомій робо-

ті “Будова тіла і характер” спробував знайти ті зв’язки, які існують між

будовою тіла людини і її психологічним складом. На основі великого

об’єму клінічних спостережень він дійшов висновку: тип статури зу-

мовлює не лише форми психічних захворювань, але і наші основні особистісні (характерологічні) особливості.

На думку Е. Кречмера, існують лише три основні варіанти людсь-

кої анатомії, що зустрічаються, звичайно, не лише в чистому вигляді,

але і в різних комбінаціях. Астенічний тип– худі, з вузькими плечима

і тонкими руками, з блідою шкірою і плоскою грудною кліткою люди.

З дитинства дуже слабкі і ніжні, вони швидко ростуть, не виявляючи

протягом всього життя ні найменшої схильності до збільшення об’єму

м’язів або жирового прошарку. Атлетичний тип– характеризується

сильним розвитком скелету і мускулатури, пружною шкірою, могут-

ньою грудною кліткою, широкими плечима, упевненою поставою. Пі-

кнічний тип– відрізняється розвитком внутрішніх порожнин тіла

(голови, грудей, живота) і схильністю торса до ожиріння при слабкому

руховому апараті. Середній зріст, кремезна фігура, м’яка широка голо-

ва на короткій масивній шиї, що сидить між плечима, масивний живіт. Система Е. Кречмера призначалася, насамперед, для діагностики

психічних захворювань, вона дозволяла передбачувати напрям і форми

негативних змін психіки індивіда. У психологічній практиці набув

найбільшого поширення варіант цієї системи, запропонованої амери-

канським психологом У. Шелдоном. В основі цього варіанту лежать

системи антропометричних показників (“компонентів статури”), відпо-

відність яких оцінюється за семибальною шкалою: одиниця – мінімум,

сімка – максимум їх вираженості у конкретного індивіда. Як і

Е. Кречмер, У. Шелдон дійшов висновку про існування трьох

“соматотипів”, тобто основних моделей будови людського тіла, макси-

мально не схожих одна на одну.

Перший тип (“ендоморфний”)відрізняється круглою головою,

великими розмірами внутрішніх органів, сферичною формою тіла, м’я-

кістю тканин, тонкими руками і ногами, нерозвиненими кістками і

м’язами, яскраво вираженими відкладеннями жиру.

Для другого (“мезоморфного”) типухарактерні широкі плечі і

грудна клітка, мускулясті руки і ноги, мінімальна кількість підшкірно-

го жиру, могутня голова.

Третій тип (“ектоморфний”)втілює худа людина, з довгастим

обличчям, тонкими довгими руками і ногами, слабкою мускулатурою і

добре розвиненою нервовою системою.

Міра адекватності вигляду конкретної людини кожній з цих моде-

лей статури і оцінюється за семибальною системою. Наприклад: 1-1-7,

отже, даного індивіда можна упевнено назвати ектоморфним.

Трьом основним соматотипам відповідають, за У. Шелдоном, три

варіанти психічної конституції людини. Ендоморфному типу статури

відповідає вісцеротонічнийтемперамент (лат. viscerа – внутрішності,

тобто функціональна перевага органів травлення); мезоморфному –

соматотонік(з грецьк. somа – тіло); ектоморфний соматотип передба-

чає церебротонічнийтемперамент (з лат. сеrеbrum – мозок).

Великий інтерес викликає і питання про вплив статевої диферен-

ціації на психіку. Про це написано безліч книг, одна з яких “Стать і

характер” О. Вейнінгера, недавно перевидана у нас в країні, залиша-

ється бестселером вже майже 90 років. Наявність істотних (деякі на-

віть кажуть – принципових) психологічних відмінностей між чоловіка-

ми і жінками ні у кого не викликає сумнівів. І міркувати про це можна

багато. Але якщо не зводити ці міркування до психологічних аспектів

статевого життя і дітородження, то необхідно відповісти на 3 основні

питання. 1. Які психологічні відмінності між статями (поза сексуаль-

ною сферою) встановлені суворо науково, на відміну від поширених

думок і стереотипів масової свідомості? 2. Яка міра цих відмінностей,

наскільки жорстко розмежовуються чоловічі і жіночі якості? 3. Яка

природа цих відмінностей: біологічна або соціокультурна?

Критичний аналіз достовірних даних (проф. І.С. Кон) дозволяє

визнавати доведеними вельми небагато фактів: дівчатка перевершують

хлопчиків у вербальних здібностях; хлопчики відрізняються більшою

агресивністю, а також математичними і візуально-просторовими здіб-

ностями. Причому факт більшої чоловічої агресивності, за даними но-

вітніх досліджень, викликає все більше сумнівів.

Дійсно, виявлені деякі відмінності в будові мозку у чоловіків і

жінок. Наприклад, недавно з’ясували, що у жінок в деяких дільницях

мозолястого тіла (важливої частини мозку) більше нервових волокон,

ніж у чоловіків. Це може означати, що міжпівкулеві зв’язки у жінок

багаточисленніші і тому у них краще відбувається синтез інформації,

що є в обох півкулях. Даний факт може пояснити деякі статеві відмін-

ності у психіці і поведінці, в тому числі і відому жіночу “інтуїцію”. Крім того, виявлені у жінок більш високі показники, пов’язані з лінгві-

стичними функціями, пам’яттю, аналітичними здібностями і тонким

ручним маніпулюванням, можна зв’язати з більшою відносною актив-

ністю лівої півкулі їх мозку.

Навпаки, творчі художні здібності і можливість упевнено орієнту-

ватися в просторових координатах помітно кращі у чоловіків. Певно,

вони зобов’язані цими перевагами правій півкулі свого мозку.

Жіноче начало (в рамках людської популяції) покликане забезпе-

чувати незмінність потомства від покоління до покоління, тобто воно

орієнтоване на збереження ознак, що вже є. Звідси велика психічна

стійкість жінок і усереднені параметри їх психіки. Чоловіче начало

пов’язане з необхідністю адаптації до абсолютно нових, незнаних

умов, що і пояснює велику психологічну індивідуалізованість чолові-

ків, серед яких частіше зустрічаються не тільки талановиті, але і пси-

хічно хворі або абсолютно нікчемні особи. Отже, можна стверджувати,

що особливості як чоловічої, так і жіночої психіки визначаються ево-

люційно-генетичною доцільністю.

Жінки відрізняються філогенетичною ригідністю і онтогенетич-

ною пластичністю, тобто легко пристосовуючись на індивідуальному

рівні до зовнішнього світу, вони в той же час більш схильні до дій по-

пуляційних і видових закономірностей, їх поведінка більшою мірою

біологічно детермінована.

Специфіка чоловічої психіки зумовлена її філогенетичною плас-

тичністю та онтологенетичною ригідністю. Це передбачає більшу різ-

номанітність типів чоловічої психіки при значно меншій здібності до

виживання в несприятливих умовах. Тому ознаки виродження в будь-

якій популяції виявляються передусім у чоловічих особинах.

Найочевиднішим чином зв’язок органічного і психічного виявля-

ють неминучі для кожного з нас процеси фізіологічного старіння. Змі-

ни при цьому відбуваються хоч і повільно, мало помітно, але неухиль-

но. Акуратність і любов до порядку перетворюються у дріб’язкову

педантичність, бережливість – у скупість, твердість – в тупу упертість.

Нівелюються індивідуальні межі, вужчає кругозір, втрачаються зв’яз-

ки із зовнішнім світом і афективна чуйність, погляди і висловлювання

приймають шаблонний характер, ростуть егоцентризм, черствість, пі- дозрілість, недовірливість, злісність і нетактовність, тобто все те, що

психіатри називають сенильними рисами, ознаками безповоротного

регресу особистості.

Людину, як вважає X. Дельгадо (один з найбільших сучасних фа-

хівців-нейропсихологів), можна розглядати як тимчасову матеріально-

інформаційну структуру. Мембрани, клітки й інші елементи живого

виникли внаслідок з’єднання хімічних елементів. Живий організм –

тільки тимчасове поєднання хімічних сполук. Кожний іон, який вхо-

дить до складу нашого тіла, до цього існував у природі, і всі елементи,

які створюють наш організм, повернуться назад, в ту ж природу. Ато-

ми, організація і час – це єдині чинники, які створюють організм. Це не

можна, звичайно, сказати про зміст наших психічних процесів. Але

раніше, ніж перейти до їх аналізу, необхідно визначити роль того орга-

ну, який безпосередньо відповідає за вищі психічні функції і який но-

сить назву головного мозку.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.