Главная | Обратная связь

Теорія журналістики

боди і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юри­дичних осіб.

Право на інформацію забезпечується: обов'язком органів дер­жавної влади та громадських об'єднань інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних орга­нах спеціальних інформаційних служб або систем, що повинні забезпечити в установленому порядку доступ до інформації; віль­ним доступом суб'єктів інформаційних відносин до архівних фондів і фондів публічних бібліотек; створенням механізму здій­снення права на інформацію (встановлення форми запиту на одержання від державних органів, громадських об'єднань тієї чи іншої інформації, строків його виконання, передбачення мож­ливих випадків мотивованої відмови у наданні інформації і по­рядку оскарження відмови, випадків одержання інформації без­платно або за певну плату, випадків переважного права на одер­жання інформації, коли подібна інформація необхідна суб'єкту інформаційних відносин безпосередньо для виконання професій­них обов'язків тощо); здійснення державного контролю за до­держанням законодавства про інформацію.

Важливого значення набуває механізм доступу до інформації. У зв'язку з цим заслуговує на рагу зарубіжний досвід. Ось кілька характерних прикладів.

У демократичних країнах доступ громадян до офіційної ін­формації забезпечується, здебільшого, двома шляхами: заборо­ною цензури і детальним визначенням питання про державну таємницю, а також можливістю приватних осіб, знайомитися з різними офіційними документами. Такі країни, як Австрія, Ні­дерланди та Швеція, забезпечують конституційне право доступу до інформації, яка належить уряду. Швеція й Австрія чинять за принципом, що всі документи мають суспільний характер, якщо закон явно не відносить їх до таємних. В Австрії цей принцип розроблений у федеральному і земельному законодавчих актах про свободу інформації. Навіть коли запит стосується інформа­ції, яка потрапляє до розряду секретної, представники влади ма­ють, однак, зважити співвідношення між зацікавленістю суспіль­ства в отриманні інформації і необхідністю збереження секрет­ності. Шведська влада зобов'язана розглянути запит протягом одного дня чи навести причини затримки в його розгляді. Згідно з голландським законодавством влада може відхилити запит на інформацію без урахування балансу інтересів, якщо її розголо­шення може створити небезпеку для єдності Корони, державної безпеки чи захисту інтересів приватних осіб.

Інформаційний підхід у журналістиці

У США чи Німеччині конституційне право доступу до інфор­мації закріплено в положеннях нормативних актів, які гаранту­ють свободу вираження думок і свободу преси. У США таке пра­во є у кожного громадянина (за Законом про свободу інформа­ції). Навпаки, у Німеччині тільки у представників засобів масо­вої інформації є право доступу до урядової інформації, що гаран­товано ст. 5 (1) Конституції: «Кожна людина має право на вира­ження і поширення власної думки в усній, письмовій і наочній формі, а також на отримання без перешкод інформації з усіх загальнодоступних джерел. Гарантується свобода преси, а також радіо- і телевізійних повідомлень. Цензура відсутня». Право на інформацію, яка належить урядам земель, гарантовано законо­давчими актами земель про свободу преси. Наприклад, у п. 4 (1) «Право на інформацію» Закону про пресу вільного ганзейського міста Гамбурга сказано: «Державні установи зобов'язані надава­ти інформацію представникам преси і радіо/телебачення, якщо така служить цілям виконання пресою її громадських завдань». На відміну від свободи думок чи інформації, свобода преси у ФРН — це більше, ніж індивідуальне право (право на самоза­хист) окремого громадянина від держави. На думку федерально­го конституційного суду, ст. 5 Основного Закону захищає пресу в цілому як інститут, який є невід'ємною частиною демократич­ної держави. Свобода преси у державі відповідає інтересам не тільки преси, але і всіх громадян цієї держави. Суперечить Кон­ституції державне регламентування за допомогою: процедури допуску, контингентування документів за політичною орієнта­цією, перекриття джерел інформації. Федеральні землі в законо­давчому порядку зобов'язали свої органи надавати відомості. Економічні об'єднання, такі як акціонерні товариства чи това­риства з обмеженою відповідальністю, господарські об'єднання чи окремі громадяни можуть вирішувати самі, хочуть вони щось сказати журналістам чи ні. У § 4 п. 1 Берлінського закону про пресу говориться: «Відомства зобов'язані давати відомості пред­ставникам преси, які пред'явили службове посвідчення, для ви­конання ними громадських завдань». У разі відмови чи надання невірної інформації відповідна газета може вимагати відшкоду­вання втрат. Згідно з § 4л. З Берлінського закону про пресу (аналогічні положення є-і в інших земельних законах) відомства, проте, можуть у деяких випадках відмовитися надати інформа­цію: «якщо 1) є вказівки на секретність чи 2) заходи за своєю сутністю мають протягом тривалого часу чи протягом визначе­ного періоду зберігатися у таємниці, через те, що їх розголошен-