Главная | Обратная связь

Теорія журналістики

тичний і смисловий. У першому випадку головним є не стільки зміст фактів, скільки кількість сигналів, знаків. Для журналісти­ки вимір обсягу повідомлень і збільшення об'ємності каналу ма­сової інформації має важливе практичне значення. Наприклад, оптичне волокно має здатність передавати в тисячу разів більше розмов, ніж мідні дроти, а промінь лазера несе в собі мільйони телефонних діалогів одночасно. Але статистичний підхід не може бути головним при оцінці публіцистичних творів. Адже він «урів-нює» газетний аркуш і перфострічку обчислювальної машини, добірку заміток і проблемну статтю тощо.

Людина оцінює, насамперед, зміст усього того, що відбува­ється в оточуючій її дійсності. Змістова інформація складає ос­нову спілкування між людьми: обмін ідеями, досвідом, емоція­ми, результатами інтелектуальної діяльності.

Отже, ми переходимо безпосередньо до поняття «соціаль­на інформація». Жодна людина не може набути необхідних їй знань про світ, спираючись лише на особистий досвід. Для всебічної орієнтації індивіду, колективу чи суспільству в ці­лому служать відомості, накопичені людством за його довгу історію, і ті відомості, що безперервно поповнюються сьогод­ні. Інформація, що виникає у процесі пізнання світу людьми, є соціальною.

Оскільки людина завжди має на собі «відбиток» суспільних умов життя, то і соціальна інформація відображає стосунки та уявлення, що побутують у суспільстві, його протиріччя і пробле­ми. Саме слово «соціальний» буквально означає «суспільний». Люди, групи, класи посідають різне місце у матеріальному ви­робництві і суспільній структурі в цілому. Звідси і суттєві відмін­ності щодо інформації, які виникають між уявленнями тих чи інших соціальних прошарків.

Отже, соціальна інформація виникає у процесі людської діяль­ності, відображає факти з точки зору їх суспільного значення і служить для спілкування між людьми і досягнення ними своїх цілей, обумовлених їх соціальним становищем.

У XX ст. чимало говорилося про «інформаційний вибух». До того моменту, коли нинішнє немовля закінчить Інститут журна­лістики, потік повідомлень зросте в 4 рази, через 50 років — в 32. Цей процес природний для розвитку цивілізації. Він, безумовно, пояснюється не тим, що активізуються сили природи, а тим, що підвищується пізнавальна і перетворююча сила людини, вдоско­налюються засоби і способи передачі інформації. Розвиток ін­формаційного простору, норми інформаційної діяльності та роз-

Інформаційний підхід у журналістиці

повсюдження аудіовізуальної і друкованої продукції в його ме­жах становить складову частину соціально-економічного і полі­тичного розвитку країни в цілому.

Згідно із законодавством, національний інформаційний про­стір України складається з організаційної, адміністративної, твор­чої, матеріально-технічної структури та суб'єктів створення, збе­рігання, розповсюдження й охорони інформаційної продукції, протяжності поширення інформації та інформаційного зв'язку і його забезпечення по горизонталі і вертикалі на території держа­ви та за її межами за допомогою всіх компонентів національної системи та мережі і засобів зв'язку.

Суб'єктами національного інформаційного простору є юри­дичні особи:

• державні та недержавні інформаційні агентства;

® органи державної влади, інші державні і недержавні уста­нови (організації) — через створені ними у встановленому по­рядку інформаційні служби;

• державні та недержавні установи, служби і центри збиран­ня, зберігання, дослідження та поширення статистичної, соціо­логічної, економічної, іншої суспільно значущої інформації;

• спеціальні галузеві та міжгалузеві (проблемні, банково-ін­формаційні, довідкові тощо) установи і центри (бюро) наукової та науково-технічної інформації;

« державні та недержавні аудіовізуальні і друковані засоби масової інформації, структури, які їх об'єднують (компанії, кор­порації, асоціації, спілки тощо);

• видавництва всіх типів, різних форм власності;

• професіональні творчі об'єднання громадян у галузях на­уки, літератури і мистецтва, винахідницької та раціоналізаторсь­кої діяльності, збереження й охорони історико-культурної спад­щини, інформаційного обслуговування (творчі спілки, товарист­ва, асоціації тощо);

® виставочні організації та центри;

• бібліотечні, музейні, клубні та інші культурно-просвітницькі установи, які використовуються в інформаційній діяльності;

• поліграфічні підприємства;

• підприємства зв'язку та іншого матеріально-технічного за­безпечення життєздатності національного інформаційного про­стору, збирання, дослідження та поширення інформації;

• торговельні та інші установи з розповсюдження книжкової продукції і преси;

• зарубіжні і міжнародні організації, представництва, спільні