Главная | Обратная связь

Бореальний духовний центр

Після сформування білої раси у 25 тис. до н. е. частина європеоїдів-бореалів зали­ши­лась у своєму “етнічному лігві” — Північному Надчорномор’ї (Борії), а більша частина розійшлась по всій Євразії. Незважаючи на тисячі кіло­мет­рів, що їх розділяли, біла раса протягом десятків тисячоліть розвивалась як нероз­ривна цілісність. Це досягалося, на думку дослідників, завдяки наявності єдиного духовного центру — святи­лища в гротах Кам’яної Могилина річці Молочній[202]поблизу нинішнього Мелітополя.

На плитах гротів зафіксовано послідовності знаків 12—6 ти­сячоліть до н. е., які є першим у світі ритуально-магічним письмом[203]. Завдяки ініціативі відомого археолога Юрія Шиловаі наполегливій праці шумеролога професора Анатолія Кифі­шинавдалося розшифру­ва­ти значну частину цих записів. У тому числі і ймовірну назву свя­тилища — “Шу-нун” (чи “Су-нун”)[204]. Найдавніші розшиф­ро­ва­ні письмові записи позначені, можливо, 11582-м роком до н. е.[205] Це перше у світі письмо було піктографічним, а дати, за словами А. Кифішина, позначались різницями циклів Місяця та Сиріуса[206] — найяскравішої після Сон­ця зірки (таке дату­вання збе­ріга­лось на Бли­зь­кому Схо­ді ще й за шу­мерських часів[207]). Фак­тично жерці[208] Шу-нуна вели перший у світі міфо-істо­рич­ний літопис.

Священні записи Шу­-ну­на копіювалися жерцями європеоїдної діаспори, пере­дусім з Циркумпонтійської зони. Наприклад, фрагмент літопису Шу-нуна було відтворено на барельєфі святилища Чатал-уюка, датованого Дж. Меллартом[209] 6200±97 роком до н. е.[210] Багато копій цього літопису знаходимо також у бібліотеках Шумера(Сумера).

Зв’язки між європеоїдами Півночі і Півдня Циркумпон­тійської зони були надзвичайно тісними. Річ у тім, що “жерці-волхвиКам’яної Могили, Чатал-уюка, Хачилара, Ереду, Убейда, Ярихо-Єрихона та ін. були жерцями-волхвами одного народу, точніше, одного суперетносу русів. Вони говорили на одній мові (або дуже близьких діалектах). Сама мова не могла сильно зміни­тися навіть при дуже значному географічному розпо­ро­шенні її носіїв. Чому? Тому що у неї, мови, не було конкурен­тів — погранично-периферійні протоетноси були практично німотні, «без’язикі»”[211].

На основі існуючих археологічних даних можна впевнено говорити про постійні паломництва жерців-волхвів півдня до добре відомих для них святинь півночі. Серед іншого, про це говорять записи, залишені ними на плитах Кам’яної Могили, і сліди здійснених ними ритуальних жертв[212]. Ці паломництва відбувалися на тлі постійних торговельно-обмін­них і культур­но-родових зв’язків.

Чому йшли паломники з технологічно розвиненіших південних центрів білої раси у північні, ще достатньо первозданні місця? “А вони і йшли за первозданністю. Так і нині з надсу­час­них мегаполісів палом­ники їдуть у первозданну глухо­мань на покло­ніння чо­мусь такому, що не змінилося з давніх часів, зберегло себе у цій глухомані”[213]. У пам’яті і по­бу­ті ­Борії ще були свіжими традиції перших європеоїдів — безстрашних мислив­ців за мамонтами, носорогами і велетенськими оленями. Тут ще витав дух героїчної раси, яка пройшла жорстокий природний добір, освоїла нову екологічну нішу[214] і дала надзвичайно здорове, зага­р­товане, чисте потом­ство. Бо­ре­али Північ­ного Над­чор­но­мо­р’ябули “охо­рон­цями “іс­тин­но-право­слав­ної”, тобто первозданно справ­ж­ньої віри (світогля­ду), яка була част­ково втра­чена близькосхід­ни­ми русами за п’ять-шість тисячоліть активного земле­робства і скотарства (з 12—11 по 6—5 тис. до н. е.)... Волхви-паломники та їхні посланці йшли на північ за первозданною, невтра­ченою істиною. Вони знаходили те, що шукали, і переносили на південь. І тому ми ще раз можемо з упевненістю сказати, що практично всі космогонічні уявлення, міфоритуали, міфообрази і міфотрадиції, властиві давнім циві­лі­заціям Близького Сходу (від Шумера і Аккада до Єгипта, Хет­тії і Філистії[215]), були випрацювані і збережені бореалами пів­ночі... З цієї причини північ завжди володіла для південних, серед­земно­морських цивілізацій особливою сакраль­ністю, а сіверяни (“гі­пе­рборії” у давньогрецькій традиції, “бореали” в нашому ро­зу­мінні) були “священним народом”, хоронителем віри і звичаїв предків.

По суті, так воно і було. Руси-бореали в силу відомих нам причин найкраще зберігали свій підвидовий антропо­логічний образ (брахікефальність, світлі покрови, високий зріст і грацильний кістяк), первинну ностратично-бореальну мову і первинний, випрацюваний ще з 40-го по 25-те тисячоліття, світогляд.

Прихід нових форм господарювання, а також просочу­вання в їхнє середовище все більшої кількості представників середземноморської підраси з часом буде змінювати й боре­алів. Історія Європи, історія Середземномор’я — це історія витіс­нення брахікефальних європеоїдів кроманьйоно-боре­аль­ного типу доліхокефальними метисами європеоїдно-негро­їдного типу”[216].

Саме в силу описаних вище причин Бóрія була свя­щен­ною землею, а Кам’яна Могила— духовним центром білої раси (можливо, корені усталеного виразу “Свята Русь” сягають тих далеких часів): “Не виклю­чено, що комплекс подіб­них святилищ древнього типу (саме печерно-гротових, а не створених штуч­но, рукотворних храмів) і був тим сакральним магнітом, що при­тя­гував жерців-волхвів розселених по Євразії багато­чисельних родів русів — подібно до того, як Кааба в Мец­ці притягує до себе мусульман-паломників із усього світу”[217].