Главная | Обратная связь

Символічна мова Євангелія

Перше питання: що означає пшеничне зерно? Згідно з Марком (4.14), “Сіяч сіє слово”, тобто істинне знання, Боже вчення. Ще однозначніше про це сказано у Луки (8.11): “Зерно — це слово Боже”. А от Матвій (13.19) для пояснення символіки зерна чомусь вживає незвичний термін “слово царства” (в інших перекладах “слово про царство”), який більше ніде не зустрічається ні в Старому, ні в Новому Заповіті. Застосування невластивого для Біблії терміна викликає певні підозри про можливість чужорідної вставки, проте в даному випадку його наявність ще можна пояснити, мовляв, мається на увазі слово про Царство Боже.

Друге питання: що означає ґрунт, у який потрапляє зерно? Зі всіх трьох варіантів притчі однозначно випливає, що ґрунт — це “людське серце”, тобто свідомість людини. І залежно від якості цієї свідомості зерно може потрапити як на “кам’янистий ґрунт”, так і на “добру землю”.

А тепер саме час повернутися до притчі про кукіль у пшениці, з якої ми й розпочали своє дослідження. Ось як ця притча тлумачиться в “Євангелії від Матвія”: “Тоді Він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до Нього його учні і кажуть: Виясни нам притчу про кукіль, що на полі. Він у відповідь сказав їм: Той, хто сіє добре зерно — це Син чоловічий; поле — це світ; добре зерно — це сини царства; кукіль — це сини лукавого; ворог, що його посіяв — це диявол; жнива — це кінець світу; женці — це ангели” (13.36-39). Це тлумачення потребує ретельного аналізу, оскільки містить сліди стороннього редагування.

Перша фраза “той, хто сіє добре зерно — це Син чоловічий” — не викликає жодних сумнівів. А от друга “поле — це світ” вже потребує уточнення: поле — це масова свідомість, у яку засівається слово Боже... Стоп! У наведеному фрагменті цей усталений євангельський символ пояснюється зовсім по-іншому: “добре зерно — це сини царства”. Симптоматично, що терміна “сини царства” більше немає в жодному місці Старого і Нового Заповіту, окрім оповідання про слугу сотника, поданого у тому ж таки “Євангелії від Матвія”: “Кажу вам, що багато прийде зі сходу і заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у царстві небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів” (Матвій, 8.11-12). Натяк зрозумілий: царство було призначене юдеям (“синам царства”), але вони виявилися негідними, тому їхнє місце посядуть інші народи. Цілком у дусі юдеохристиянських уявлень.

Тут варто пояснити, що Христос викладав своє вчення особливою символічною мовою, де кожний символ має однозначне трактування. Тому поява в Євангелії чужорідних термінів відразу привертає до себе увагу і потребує розслідування: а чи не є це часом людською вигадкою?

Якщо прочитати повний опис оповідання про слугу сотника, поданий “Євангелієм від Матвія”, то стає очевидною виразна юдеохристиянська вставка. Судіть самі: “Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його: Господи, слуга мій лежить дома розслаблений (паралізований) і мучиться тяжко. Ісус каже до нього: Я прийду і оздоровлю його. Сотник у відповідь мовив: Господи, я недостойний, щоб Ти увійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає. Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: (йди) — і він йде; і тому: ходи — і він приходить; і слузі моєму: зроби це — і він робить. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що за ним ішли: Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі (тобто на території Галілеї і Самарії. — І. К.) я не знайшов такої віри (Матвій, 8.5-11). Поки що все літературно гладко і логічно.

Аж раптом цей зв’язний текст ні сіло ні впало переривається “улюбленим” юдеохристиянським пасажем: “Кажу вам, що багато прийде зі сходу і заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у царстві небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів” (Матвій, 8.11-12).

Після нього знову йде логічне продовження речення, написаного перед вставкою: “І сказав Ісус сотникові: Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою! І слуга видужав тієї ж години” (Матвій, 8.13).

Завдяки застосуванню Христом цілісної системи символів у нас є можливість сформулювати три ознаки ворожих вставок: 1) застосування неєвангельських символів, наприклад “сини царства”; 2) залякування; 3) переривання плавного і логічно зв’язного викладу. До речі, наявність таких переривань свідчить не лише про те, що вставки зроблено пізніше стороннім “редактором”, а й про те, що в інтелек­туальному плані цей “редактор” стояв значно нижче євангелістів і робив свою брудну справу дуже грубо, похапцем, без занурення у контекст.