Главная | Обратная связь

Кібернетичний підхід до системи управління

Для з'ясування сутності теорії організації й для розгляду проблем її ефективності важливе значення має встановлення зв'язку між теорією організації й кібернетикою. Слово «кібернетика» виникло в Стародавній Греції. Уперше його вимовив задовго до нашої ери філософ Платон, виробивши його від грецького слова «кібернус», що означало «кормчий». От чому стародавнє мистецтво управляти кораблем може служити першим символом кібернетики.

У середині XX століття новий зміст у це поняття вклав математик Н. Вінер. Кібернетика — наука про управління складними динамічними системами й процесами. Об'єктом вивчення цієї науки є системи будь-якої природи, здатні сприймати, зберігати й переробляти інформацію й використовувати її для управління й регулювання. Система є одним з основних понять кібернетики.

Поява кібернетики — науки про загальні закономірності в процесах управління, здійснюваних у живих істотах, машинах і їх комплексах, — дозволило зібрати й узагальнити величезну кількість фактів, які показали, що процес управління у всіх організованих системах подібний. Розходження у управлінні об'єктами стосуються критеріїв мети, задач і змісту управління. Однак структура й побудова процесів управління в організованих системах будь-яких рангів мають риси глибокої подібності, спільності. Ця обставина пояснюється тим, що процес управління завжди являє собою інформаційний процес.

Кібернетика вивчає процеси одержання й передачі, накопичення й перетворення, переробки й використання інформації в машинах, живих організмах і їх об'єднаннях. Кібернетика - наука, що займається вивченням способу сприйняття, зберігання, переробки інформації й використання її для управління й регулювання в системах будь-якої природи. Установлення зв'язку між управлінням і інформаційними процесами - найважливіше досягнення кібернетики. Воно дозволяє зрозуміти технологію процесу управління й, головне, піддати його вивченню кількісними методами. Відмітна риса кібернетичного підходу до пізнання й удосконалюванню процесів управління — використання їх аналогів у живій і неживій природі й моделювання.

Основна задача кібернетики — досягнення на основі властивих їй методів і засобів оптимального рівня управління, тобто прийняття найкращих управлінських рішень. Таким чином, кібернетичним називається таке управління, яке: розглядає організацію як деяку більшу систему, кожний елемент якої береться не тільки сам по собі, але і як частина великої сукупності, у яку він входить; забезпечує оптимальне рішення різноманітних динамічних задач організації; використовує специфічні методи, висунуті кібернетикою (зворотний зв'язок, саморегулювання й самоорганізацію й т.п.); широко застосовує механізацію й автоматизацію управлінських робіт на основі використання обчислювальної й керуючої техніки й комп'ютерних технологій.

З позиції теорії управління найголовнішим моментом, що характеризують складність системи, є її різноманітність. Тому визначення ступеня оптимальної різноманітності функціональної, елементної й організаційної складових при розробці будь-яких систем — організації проведення, структур управління, планування, управління якістю, обслуговування, оперативного управління, систем оплати праці і т.д. — є одним з найбільш важливих і першочергових етапів використання кібернетики при проектуванні й розвитку організації. Цей висновок добре підтверджує й народна мудрість: «Розум добре, а два краще», «Один у поле не воїн». Захворювання організму людини дуже часто пов'язане з відсутністю необхідної й достатньої різноманітності в раціоні харчування, режимі роботи й відпочинку.

Таким чином, дотримання закону необхідної й достатньої різноманітності в проектуванні й розвитку організаційних систем підвищує їхня ефективність, і навпаки. Поняття структури, основне для теорій організації й управління, що займаються тими або іншими аспектами процесів самоорганізації, припускає якусь твердість об'єкта - здатність зберігати склад і зв'язки елементів при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. Інтуїтивно поняттю структури протиставляється поняття хаосу як стану, повністю позбавленого всякої структури. Однак, таке уявлення про хаос невірно: хаос може бути різним, він може мати різний ступінь упорядкованості, різну структурою. Поняття хаосу відноситься до так званої теорії динамічних систем. Хаос у соціально-економічних системах являє собою такий стан, коли колишня єдина структура, з її функціональними відносинами між частинами, розпадається. Для соціально-економічних систем даний стан характеризується перехід до критичного співвідношення витрат праці, матеріалів, енергії, сировини, необхідних для розширеного виробництва продукції й для підтримки стану простого відтворення засобів виробництва. Із цього моменту починається швидка неузгодженість функціональних відносин між усіма елементами соціально-економічної системи. Так розвиток процес можна назва хаосом, що саморозвивається (наприклад, економічна криза 1998 року). Безладдя, або хаос, завжди викликав більші побоювання, чим порядок. Так, наприклад, боротьба із соціальним хаосом при переході від командно-адміністративних методів управління до ринкових, проведена за допомогою «шокової терапії», привела суспільство в стан хаосу, тобто нестійкості й безладдя.