Главная | Обратная связь

Генезис організації

Дослідження будь-якого об’єкта, виокремлення та вивчен­ня вибраного предмета традиційно передбачає з’ясування його природи як феномену виникнення або створення. Саме у з’ясуванні його причин та чинників приховано багато поло­жень, що визначають не тільки появу об’єкта, який вивчаєть­ся, але і ще більшою мірою сутність та зміст подальших мета­морфоз становлення й розвитку. Вся навколишня реальність, незалежно від матеріалістичного або ідеалістичного підходу, була спочатку заснована на організації. Вона є імовірнісною^ матеріально-інтелектуальною системою як складний та поліобразний продукт виникнення, становлення, розвитку та вдоско­налення, отриманий у результаті сукупності об’єктивних, суб’єктивних або змішаних процесів.

Виокремлюють три положення генезису організації.

Досліджуючи генезис організації як систему знань, уяв­лень про її виникнення чи створення, необхідно насамперед отримати переконливу відповідь на питання: що є первинним в організації — процес чи система.

Перше положення генезису організації: система є резуль­татом процесу її організації, але не кожен процес завершується створенням системи. Тобто первинним в організації є процес.

Сутність цього положення полягає в тому, що організація як процес первинна, а організація як система — вторинна, ос­кільки завжди є результатом певного процесу організації. Та­кий логічно обґрунтований висновок зумовив подальший під­хід до аналізу та побудови основних конструкцій теорії органі­зації з позицій примату процесу над системою.

Наступне важливе питання дослідження генезису організа­ції — з’ясування обставин її виникнення, становлення та роз­витку як процесу, оскільки його первинність вже визначена. Це обумовлює і актуалізує друге положення генезису організа­ції: яка природа процесу організації?

Теоретично організація як процес може мати об’єктивний і суб’єктивний характер та призводити до відповідних резуль­татів. Крім того, з розвитком цивілізації велика кількість ре­альних процесів організації неминуче набуває змішаного ха­рактеру. Насамперед, він виявляється в діях людини на об’єктивну організацію, що розширюється, та здійснюється в широкому спектрі від генного до космічного рівня. Це остаточ­но знімає актуальність ідеологічно спірного питання: «Хто може і повинен виступати в ролі суб’єкта процесу первинної організації?».

Універсальність організації відображає необхідність та можливість участі об’єктивного, суб’єктивного та змішаного начал у матеріальній, інтелектуальній та змішаній організа­ціях — як процесі, так і системі. Реальність, зміст, частка та­кої участі, його вираження визначаються в конкретних об’єктах організації шляхом аналізу природи їх формування та відображають основоположні обставини її виникнення. Це

багатовимірне, тривекторне уявлення про двоїстий характер виникнення, становлення та розвитку складної сучасної ор­ганізації, що послідовно розвивається, покладене в основу новітніх досліджень та розробок генної інженерії, штучного інтелекту. На підставі такого аналізу достатньо переконливо можна говорити: з одного боку, про об’єктивну природу органі­зації як випадковий, еволюційний, хронологічний процес по­ходження, формування і розвитку всесвіту; з іншого боку, про суб’єктивний процес організації цілеспрямованої діяльності людини з впорядковування і вдосконалення форм побудови та прояву складу і змісту її процесів та систем.

Вступаючи в послідовну взаємодію, два цих начала зумов­люють, формують та розвивають всю різноманітність сучасно­го всесвіту. Разом з тим саме вони, суперечності їх взаємодії, можливо, стають основною причиною дезорганізації.

Реальна організація в особі людини, групи або соціуму по­слідовно пізнає і об’єднує ці два начала в змішаний об’єктив­но-суб’єктивний процес, результатом якого врешті-решт і ста­ють більшість існуючих організацій як процесів та систем.

Друге положення генезису організації: організація має подвійну об’єктивно-суб’єктивну природу, що зумовлює її ви­никнення, становлення і розвиток.

У будь-якому об’єднанні або роз’єднанні, якщо їх розгляда­ти з позицій процесуального аналізу організації, рано чи пізно виникає порівняння, зіставлення, співвідношення елементів. Це дає відповідь на третє питання генезису організації: як фор­мується співвідношення між об’єктивною і суб’єктивною ор­ганізацією?

Насправді далеко не всі процеси, а значить і системи органі­зації сучасного всесвіту, виникли або могли б виникнути, роз­виватися та удосконалюватися об’єктивно, випадково, без цілеспрямованої участі певного суб’єкта. Значна кількість найрізноманітніших процесів та систем у навколишньому світі так чи інакше ґрунтується на суб’єктивній природі, стає її опо­середкованим або безпосереднім продуктом, наприклад інте­лектуальним. Зрозуміло, що розвиток інтелекту насамперед передбачає досягнення необхідного рівня пізнання об’єктивної організації, але в подальшому він створює те, що об’єктивно

без його волі або участі, до цих пір не було та навіть не могло бути створене.

Сприйняття, розуміння та застосування отриманих люди­ною знань про навколишній світ здійснюється на основі її суб’єктивного уявлення про організацію процесів, що відбува­ються в ньому. Причому організаційні моделі такого уявлен­ня, елементи і зв’язки їх організації настільки різноманітні, наскільки різноманітна свідомість різних суб’єктів пізнання. Це важливо розуміти і враховувати, оскільки, всі цілеспрямо­вані та випадкові впливи людини на те, що оточує, ґрунтують­ся на її конкретному, суб’єктивному уявленні про загальну ор­ганізацію.

Третє положення генезису організації: генезис організа­ції є логічною послідовністю виникнення, становлення і роз­витку об’єктивних, суб’єктивних та змішаних взаємозв’язків у матеріальному, інтелектуальному та змішаному проявах.

Така багатофакторна модель комплексно відображає за­гальну послідовність, зміст та логіку побудови взаємозв’язку основних рівнів виникнення, становлення і розвитку органі­зації.

Склад і зміст такої основоположної послідовності станов­лення і розвитку всіх проявів організації є достатньо детермі­нованим ланцюжком визначальних елементів і зв’язків.