Здавалка
Главная | Обратная связь

Поняття Основного Закону, його функціональне призначення



Конституція України становить значну соціальну цінність для людини, держави та суспільства в цілому. Завдяки їй забезпечено право приватної власності, проголошено юридичні гарантії прав та свобод людини і громадянина, конституційно встановлено поділ влади. Основний Закон України 1996 року виходить з пріоритету прав людини, закріплює верховенство Конституції і пряму дію її норм, верховенство права, принцип народовладдя, ідеологічну, економічну і політичну різноманітність.

У демократичній, соціальній, правовій державі, якою згідно з Конституцією є Україна, основою її існування та дії становлять відносини у сфері сприяння розвитку та охорони прав і свобод людини і громадянина, позитивної діяльності державних і самоврядних структур у цій сфері, а також усі інші визначені Конституцією України суспільні відносини, що мають на меті подальший розвиток демократичного суспільства та державного ладу України.

Термін «конституція» походить від латинського слова constitutio, що означає «установлення», «устрій». Конституція – це основний закон держави, що об’єднує групу норм з вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальну організацію держави, органи місцевого самоврядування.

Для народу України Конституція — це основний закон держави, тобто документ, який повинен виступати основою національного законодавства, оскільки має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати положенням Конституції. Важливою ознакою Конституції України має бути підвищений ступінь стабільності основного закону. Це забезпечується як спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до конституції, відмінною від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів, так і створенням правової охорони Конституції, за якою унеможливлюється співіснування в одному правовому колі Конституції і правових актів, що їй суперечать.

Прийняттю Конституції України 1996 р. передувало прийняття низки актів, а саме: Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 р.); Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), Закону «Про правонаступництво» (12 вересня 1991 р.); офіційного проекту Конституції (2 липня 1992 р.), його нова редакція (2 жовтня 1993 р.); конституційних проектів політичних партій і окремих громадян України (1993-1996 рр.); Конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України (8 червня 1995 р.); проекту Конституції (11 березня 1996 р.); проекту Конституції допрацьованого (5 травня 1996 р.). Усе це свідчить, що Конституція України 1996 р. стала результатом значних зусиль держави і суспільства.

28 червня 1996 року Верховною Радою України від імені Українського народу прийнято Конституцію України, яку можна визначити як Основний закон України, який закріплює державний устрій, засади конституційного ладу, основи правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, основи організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування.

Розглянемо Конституцію України з точки зору її функціонального призначення:

- Конституція є Основним Законом держави, базою національної правової системи;

- Конституція проголошує народовладдя, напрямки розвитку держави і суспільства;

- встановлює основні політико-правові інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу громадян, систему і структуру органів державної влади;

- стимулює розвиток суспільних відносин, містить у собі положення програмного характеру, є базою стимулювання прогресивних політико-правових процесів державотворення;

- дія Основного Закону спрямована на стабілізацію соціально-економічних процесів;

- завдяки конституційним нормам визначаються межі діяльності органів державної влади, стримується узурпація та монополізація влади певними структурами.

До головних принципів Конституції України належать: народовладдя, пріоритет прав людини і громадянина, поділ влади; соціальної, демократичної, правової держави; державного суверенітету; рівноправності громадян перед судом і законом.

Конституція увійшла в суспільне життя як головний оберіг державності і демократії, гарант незалежності і соборності України. Її найвища юридична сила, верховенство права, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність – фундаментальні засади, на яких ґрунтується сьогодення і вибудовується майбутнє українського народу.

 

 

Вважається, що для позначення нормативно-правового акта з юридичними властивостями основного закону термін "конституція" уперше був вжитий 1780 року в північноамериканському штаті Масачусетс. Для відповідних цілей цей термін було використано 1787 року і в новоутвореній федеративній державі США. Згодом він був прийнятий у Франції (1791 р.) і поширився в усьому світі.

Термін "основний закон" для позначення конституційного акта вперше був використаний 1809 року в тексті документа "Форми правління у Швеції".

Конституція (від лат. constitutio – установлення, устрій)

1) у матеріальному розумінні – писаний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які проголошують і гарантують права й свободи людини та громадянина, а також визначають основи суспільного ладу, форму правління й територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовідносини, державну символіку та столицю;

2) у формальному розумінні – це закон або група законів, які мають вищу юридичну силу стосовно інших законів.

За загальною характеристикою конституція – це насамперед основний закон держави. Крім того, вона визначає основи суспільного ладу. Будь-яка конституція виникає й діє передусім для того, щоб визначити устрій (лад) держави, а не суспільства, проте вона не може бути індиферентною до проблем суспільства.

Щодо питання, політичним чи правовим актом є конституція, слід зазначити, шо кожна конституція орієнтована на здійснення такої політики, яка відповідає потребам суспільства. Однак у справді демократичних державах політика не може виходити за межі права, закладених у ньому високих моральних принципів.

Конституція є політико-правовим актом.

Зазвичай конституція – це своєрідний суспільний договір, який фіксує й узгоджує політичні інтереси різних соціальних груп, прошарків, класів тощо.

Конституція – особливий інститут правової системи держави, що має правове верховенство стосовно всіх інших її актів. Це не просто закон країни, а основний її закон, закон законів, як називав його К. Маркс.

Конституція оформляє національну систему права, об'єднує чинне законодавство, визначає основи законності й правопорядку у країні.

У конституційному праві розрізняють фактичну і юридичну конституції.

Фактична конституція — це наявний суспільний устрій (конституційний лад), основою якого є ті об'єктивні відносини, які визначають найсуттєвіші економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами, фактичну конституцію становлять органічно взаємопов'язані економічна, політична і соціальна основи суспільства.

Фактична конституція існує в будь-якому (у тому числі безкласовому) суспільстві незалежно від того, чи має юридичне закріплення.

Фактична і юридична конституції цілком самостійні явища, які не можна ототожнювати. Проте юридичну конституцію можна вважати похідною від фактичної.

Фактична конституція зазвичай випереджає юридичну в часі. Це засвідчує, наприклад, стан справ в Україні періоду 1991—1996 pp.

Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною, якщо ж вони не збігаються, існують відокремлено, то конституційна система є фіктивною, нереальною.

Розбіжності між фактичною і юридичною конституціями можуть існувати в будь-якій країні. І це природно, оскільки певна їх розбіжність запрограмована власне розвитком конституції. Однак у країнах розвиненого конституціоналізму ця розбіжність недовготривала: юридична конституція вчасно достосовується до фактичної. Це стабілізує суспільні відносини, упорядковує їх згідно з цілями і завданнями конституційно правового регулювання.

Існують різні класифікації конституцій. За часом дії конституції поділяють на тимчасові та постійні.

Залежно від процедури прийняття розрізняють конституції даровані, "народні" (тобто прийняті на підставі проведення референдуму), прийняті парламентом, установчими зборами, місцевими представницькими органами.

Конституції різняться за формою і структурою. Форма конституції – це спосіб відтворення і організації конституційних норм та інститутів.

Конституція може функціонувати у вигляді моно-конституційного акта чи сукупності актів. Конституції першого виду називають ще кодифікованими, другого — некодифікованими.

Іноді з'являються і тимчасово діють неписані конституції, які не мають формального закріплення (наприклад, у Румунії).

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.