 |
|
Міжнародні стандарти в галузі прав людини
Захист прав людини є однією з головних завдань світового співтовариства. Тому в галузі прав людини існує близько 300 декларацій, конвенцій, хартій, у різний час створених і визнаних світовим співтовариством. Їх родова назва – міжнародні стандарти у сфері прав людини.
Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини є різноманітними.
За дією в просторі розрізняють універсальні (діють в усьому світі) і регіональні (діють у певному регіоні земної кулі) стандарти.
До універсальних належать, наприклад, Загальна Декларація про права людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права (1966 р.).
До регіональних — Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод (1950 р.), Американська конвенція прав людини (1969 р.), Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.). Зазвичай, регіональні стандарти більш детальні за своїм змістом і, що особливо важливо, регламентують порядок захисту прав людини в разі їх порушення державою. Наприклад, важливим гарантом дотримання прав і свобод людини в європейських країнах є Європейський Суд з прав людини, що розглядає до держави позови індивідів, які постраждали від владного свавілля.
У залежності від дії за колом осіб розрізняють загальні (стосуються прав усіх людей) і спеціальні (стосуються прав окремих категорій населення) стандарти. Наприклад, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод належать до загальних стандартів. Прикладом спеціальних стандартів є Конвенція про права дитини, Конвенція про статус біженців, Конвенція про запобігання рабству і подібних до нього інститутів. Спеціальні міжнародно-правові стандарти регулюють статус осіб, об’єктивно найуразливіших, незахищених: дітей, жінок, біженців, національних меншин.
Міжнародні стандарти прав і свобод людини виконують наступні функції:
1) визначення переліку прав і свобод людини, які в обов’язковому порядку повинні бути визнані державами-учасницями тієї чи іншої конвенції;
2) формулювання змісту прав і свобод, що повинні одержати втілення в конституціях і законах держав-учасниць конвенції. Наприклад, Міжнародний Пакт про соціальні, економічні та культурні права 1966 р. розкриває поняття достатнього життєвого рівня. Це поняття включає достатнє харчування, одяг і житло для людини та її родини;
3) встановлення зобов’язань держав щодо забезпечення реалізації проголошуваних прав і свобод. Наприклад, приєднавшись до Європейської Конвенції про захист прав людини й основних свобод, Україна була зобов’язана скасувати страту як вид кримінального покарання;
4) фіксація обмежень і заборон, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини. Наприклад, Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права 1966 р. забороняє пропаганду війни, насильства, національної, расової, релігійної ворожнечі.
Україна є учасницею основних міжнародних конвенцій у галузі прав людини. З їх урахуванням створювалася Конституція України.