 |
|
Крнституційний контроль
Конституційний контроль — будь-яка форма перевірки на відповідність конституції актів та дій органів публічної влади, а так само громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або створені (формально і/або фактично) для участі у здійсненні публічної влади.
Під контролем взагалі розуміють таку систему відносин між органами публічної влади, за якої контролюючий орган може змінювати акти підконтрольного органу.
У випадку, якщо конституційний контроль здійснюється судовим органом, він — за своєю формою — є конституційним судочинством.
Зміст
[показати]
Історія конституційного контролю[ред. • ред. код]
Вважається, що сама ідея конституційного контролю з'явилася на початку XVII століття у Великобританії і була пов'язана з діяльністю Таємної ради, який визнавав закони законодавчих зборів колоній недійсними, якщо вони суперечили законам англійського парламенту, виданими для цих колоній або загальному праву.
Проте конституційний контроль у сучасному розумінні, викладеному вище, вперше з'явився в США: у справі У. Мербері проти Дж. Медісон в 1803 році. Верховний суд під командуванням Дж. Маршала оголосив, що федеральна Конституція — вищий Закон країни і будь-який Закон Конгресу, що суперечить Конституції, може бути визнаний судом неконституційним.
Цей прийом пізніше був запозичений латиноамериканськими державами (Бразилією в 1891 р., Уругваєм в 1917 р. і ін.). До першої світової війни йому пішли деякі європейські країни: Норвегія, Греція, частково Швейцарія.
Після першої світової війни в Європі була вироблена власна модель конституційного контролю, яка в даний час стала поширюватися і на інших континентах. В усякому разі її сприйняли всі або майже всі пост-«соціалістичні» країни. Ідея європейської моделі належить вченому зі світовим ім'ям — австрійському юристу Хансу Кельзену, учаснику розробки австрійського Федерального конституційного закону 1920 року, а потім розробки Конституційного суду цієї країни.
Теорії обгрунтування конституційного контролю
Для обгрунтування конституційного контролю використовувалися три основні теорії:
1. Органічна теорія: якщо конституція це акт установчої влади, то акти органів, передбачених конституцією і володіють владою, нижчестоящої по відношенню до установчої, не повинні суперечити актам установчої влади.
2. Інституційна теорія виходить з того, що конституція встановлює «правила гри» для органів влади, жоден з яких не повинен зазіхати на повноваження іншого, а для федеративних держав особливо важливе дотримання сфер компетенції центру і суб'єктів федерації.
3. Природно-правова теорія або теорія суспільного договору, вважає, що конституція встановлює правила для керуючих і керованих, перш за все гарантії прав людини і громадянина і конституційний контроль покликаний стежити за їх дотриманням.
Всі ці теорії вірні і доповнюють одна іншу. Звичайно ж, необхідність конституційного контролю зумовлена насамперед ієрархічністю правових норм, яка, у свою чергу, багато в чому є наслідком ієрархічності в системі органів влади, уповноважених на правотворчість. До того ж число правових норм у ХХ столітті, можна сказати, дуже зросла, і ризик їх суперечливості та неконституційності багаторазово збільшився. Природно, що конституційний контроль можливий тільки там, де діє писане право, в тому числі писані конституції, положення яких мають вищу юридичну силу порівняно з будь-якими іншими національними та місцевими правоположеннями. Особливість конституційного контролю в деяких мусульманських країнах (зокрема в Ірані) полягає в тому, що закони та інші акти перевіряються на відповідність не тільки Конституції, але і Корану.
Конституційний контроль як система
По-перше, конституційний контроль не обмежується тільки рамками судового контролю. Бо слід мати на увазі також і функціональну роль законодавчої і виконавчої влади, порядок і традиції збереження моральних, національних та духовних цінностей.
По-друге, конституційний контроль як система, це сукупність складних процесів, які вимагають гармонійного функціонування органів, що мають різні правомочності. Він може існувати і результативно діяти, тільки за наявності певних передумов. З них необхідно виділити конституційне упорядкування суспільних відносин, закріплення демократичних принципів розвитку суспільства, незалежність контролю, його всеосяжний характер, доступність членам суспільства, гласність конституційного контролю тощо.
Об'єкти і суб'єкти конституційного контролю
Суб'єктами конституційного контролю можуть бути фізичні та юридичні особи, а також державні органи, що володіють правом запиту про конституційність того чи іншого акта. Коло суб'єктів конституційного контролю встановлюється законодавством і наглядової практикою відповідної країни. Система суб'єктів конституційного контролю включає в себе:
· Органи публічної влади:
а) органи державної влади або наділені самостійними правами їх структурні підрозділи або частини їх складу:
-Президент (голова) держави наглядач за дотримання Конституції за допомогою права вето, права звернення до Конституційного Суду, права відсторонення посадових осіб, винних у порушенні Конституції і т. д.;
-Парламент чи встановлена законом частина його членів;
-Самі конституційні суди у випадку, якщо вони наділені правом розгляду справ за власною ініціативою;
-Уряд;
-Суди загальної юрисдикції як суб'єкти звернення до Конституційного Суду;
-Суб'єкти федерацій;
-Захисник народу (прав людини) або прокурор;
б) органи місцевого самоврядування;
Об'єднання фізичних осіб як суб'єкти права на звернення до Конституційного Суду:
а) політичні партії;
б) громадські об'єднання;
· Фізичні особи як суб'єкти права на звернення до Конституційного суду:
а) громадяни;
б) іноземні громадяни;
в) особи без громадянства.
Об'єктами конституційного контролю можуть бути конституційні, органічні та ординарні закони, поправки до конституції, парламентські регламенти, нормативні акти виконавчих органів державної влади. Конституційні або органічні закони можуть мати вищу юридичну силу, ніж звичайні закони. Перевірка звичайних законів на несуперечність органічним законам, входить у цьому випадку в поняття конституційного контролю. В цей час закони, прийняті шляхом референдуму, перевірці на конституційність звичайно не підлягають, оскільки являють собою безпосередній прояв народного суверенітету. Закони які приймаються можуть бути конституційними, органічними і ординарними.
Види конституційного контролю
Вони можуть класифікуватися по різних підставах:
а) за часом існування конституційний контроль може бути попереднім або наступним. При попередньому контролі акт перевіряється до його вступу в силу. Подальший контроль поширюється в принципі на діючі офіційно опубліковані акти;
б) за місцем існування конституційний контроль може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній контроль проводиться самим органом, який видає акт, зовнішній — іншим органом. Нерідко внутрішній контроль носить консультативний характер і не виключає зовнішнього контролю. Не прийняті проекти актів, як правило зовнішньому контролю не піддаються;
в) з точки зору правових наслідків конституційний контроль може бути: консультативним і ухваленим. Рішення в порядку консультативного контролю моральної, а не юридичною системою, юридично воно нікого не зобов'язує і не пов'язує. Навпаки, рішення приймаються в порядку постановляючої контролю обов'язково, але якщо воно оголошує акт відповідний конституції, жодних претензій до нього в цьому плані більше не приймаються, а якщо акт оголошений неконституційним, то втрачає юридичну силу;
г) щодо обов'язковості проведення конституційний контроль може бути: обов'язковим і факультативним. У першому випадку акт обов'язково піддається конституційному контролю. Факультативний контроль здійснюється тільки у разі заявленої ініціативи правомочного суб'єкта. Найбільш часто конституційний контроль буває факультативним: проводиться на вимогу правомочного органу чи посадової особи, будь-якого індивіда, у якого виникли сумніви в конституційності акта;
д) за формою конституційний контроль може бути абстрактним і конкретним. Абстрактний контроль означає перевірку конституційності акта або норми у зв'язку з якою-небудь справою. Попередній — може бути тільки абстрактним (але не навпаки). Конкретний контроль здійснюється тільки у зв'язку з якимись певними справами, найчастіше з судовою справою, при вирішенні якої, підлягають застосуванню певні норми чи акти, оспорювані з точки зору конституційності. Абстрактний контроль має певні переваги перед конкретними: бо дозволяє ширше поглянути на проблему співвідношень оспорюваного акту з Конституцією, забезпечує єдність і несуперечність контролю і краще відповідає ідеї поділу влади. Щоправда, конкретний контроль створює кращі можливості для більш-менш оперативного захисту прав людини;
е) за своїм обсягом конституційний контроль може бути повним або частковим. Повний контроль охоплює всю систему суспільних відносин, врегульованих конституцією. Частковий же контроль поширюється лише на певні їх сфери, наприклад на права людини і громадянина, на федеративні відносини тощо;
і) за змістом конституційний контроль буває формальним і матеріальним. При формальному контролі перевіряється дотримання конституційних умов та вимог, які стосуються до видання певного акта, тобто входило видання акта до компетенції видаваного органу, чи дотримані процедурні вимоги, і чи належним чином оформлено виданий акт. Матеріальний же контроль: має справу із змістом акта і означає перевірку відповідності цього змісту до положень конституції;
ж) з точки зору дії в часі, а точніше кажучи зворотної сили, також спостерігаються дві форми конституційного контролю. Перша форма — (ex tunc) — означає, що рішення про визнання неконституційності має зворотну силу, і норма або акт, оголошені неконституційними вважаються недійсними з самого початку (з моменту їх видання або з моменту вступу в силу конституційної норми, якій вони стали суперечити). Звідси випливає, що відносини повинні бути відновлені, з початку існування і до цього моменту, відшкодовані збитки, вчинені їх виданням і т. д. Це породжує більшість складнощів, а часом це просто неможливо, особливо коли неконституційні норми або акти діяли тривалий час. Тому частіше застосовується друга форма — (ex nunc) -яка означає що рішення про неконституційність дійсне тільки на майбутнє, а всі колишні наслідки дії неконституційної форми або акта залишаються в силі.
Орган, який здійснює конституційний контроль, може визнати суперечність у конституції або весь закон цілком, або окремі його положення. За загальним правилом, рішення органів конституційного контролю є остаточним і може бути переглянуті тільки їм самим. Правові наслідки визнання закону або іншого акту цілком, або частково втрачають юридичну силу і перестають застосовуватися судами. Це відноситься, звичайно тільки до подальшого конституційного контролю. У тих країнах, де конституційний контроль прямо не передбачений писаною конституцією, визнання закону неконституційним не тягне за собою його формальної відміни. Це може зробити тільки парламент. Опротестований закон формально рахується в корпусі діючого законодавства, але не застосовується судами. У країнах, де конституційний контроль передбачений основним законом (Індія, Канада, Колумбія), визнання закону не конституційним, означає його юридичне скасування. Для країн, які застосовують наступний конституційний контроль, важливе значення мають питання про те, з якого моменту перестає діяти закон який суперечить конституції. Значення цієї проблеми пояснюється тим, що між прийняттям закону парламентом і визнанням його неконституційним може пройти чимало часу, протягом якого на підставі опротестованого закону виникли численні правовідносини. У цьому випадку застосовуються два принципи:
а) закон визнається недійсним з моменту його вступу в силу;
б) закон вважається недійсним з моменту визнання його неконституційним.
Частіше застосовується другий прнцип, оскільки він не породжує невизначеності в цивільному обороті та інших правовідносинах.
Органи конституційного контролю
Розрізняються кілька основних різновидів органів конституційного контролю:
а) звичайні суди загальної юрисдикції усіх інстанцій (США, Норвегія. Японія, Мексика);
б) верховний суд (Швейцарія, Ірландія, Колумбія);
в) спеціальні конституційні суди, відокремлені від інших судових органів (Італія, Іспанія, Австрія);
г) спеціальні органи несудовий юрисдикції. Наприклад, у Франції та ряді інших країн конституційність законів перевіряється конституційною радою, а конституційність актів виконавчої влади, якщо мова йде про перевищення своїх повноважень — державною радою, яка очолює систему адміністративної юстиції;
д) своєрідний орган конституційного контролю заснований конституцією ісламської Республіки Іран 1979 року, чинний і нині, в редакції 1989 року. Таким органом є Піклувальна Рада.