 |
|
Форми конституційного контролю
Види конституційного контролю[ред. • ред. код]
Вони можуть класифікуватися по різних підставах:
а) за часом існування конституційний контроль може бути попереднім або наступним. При попередньому контролі акт перевіряється до його вступу в силу. Подальший контроль поширюється в принципі на діючі офіційно опубліковані акти;
б) за місцем існування конституційний контроль може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній контроль проводиться самим органом, який видає акт, зовнішній — іншим органом. Нерідко внутрішній контроль носить консультативний характер і не виключає зовнішнього контролю. Не прийняті проекти актів, як правило зовнішньому контролю не піддаються;
в) з точки зору правових наслідків конституційний контроль може бути: консультативним і ухваленим. Рішення в порядку консультативного контролю моральної, а не юридичною системою, юридично воно нікого не зобов'язує і не пов'язує. Навпаки, рішення приймаються в порядку постановляючої контролю обов'язково, але якщо воно оголошує акт відповідний конституції, жодних претензій до нього в цьому плані більше не приймаються, а якщо акт оголошений неконституційним, то втрачає юридичну силу;
г) щодо обов'язковості проведення конституційний контроль може бути: обов'язковим і факультативним. У першому випадку акт обов'язково піддається конституційному контролю. Факультативний контроль здійснюється тільки у разі заявленої ініціативи правомочного суб'єкта. Найбільш часто конституційний контроль буває факультативним: проводиться на вимогу правомочного органу чи посадової особи, будь-якого індивіда, у якого виникли сумніви в конституційності акта;
д) за формою конституційний контроль може бути абстрактним і конкретним. Абстрактний контроль означає перевірку конституційності акта або норми у зв'язку з якою-небудь справою. Попередній — може бути тільки абстрактним (але не навпаки). Конкретний контроль здійснюється тільки у зв'язку з якимись певними справами, найчастіше з судовою справою, при вирішенні якої, підлягають застосуванню певні норми чи акти, оспорювані з точки зору конституційності. Абстрактний контроль має певні переваги перед конкретними: бо дозволяє ширше поглянути на проблему співвідношень оспорюваного акту з Конституцією, забезпечує єдність і несуперечність контролю і краще відповідає ідеї поділу влади. Щоправда, конкретний контроль створює кращі можливості для більш-менш оперативного захисту прав людини;
е) за своїм обсягом конституційний контроль може бути повним або частковим. Повний контроль охоплює всю систему суспільних відносин, врегульованих конституцією. Частковий же контроль поширюється лише на певні їх сфери, наприклад на права людини і громадянина, на федеративні відносини тощо;
і) за змістом конституційний контроль буває формальним і матеріальним. При формальному контролі перевіряється дотримання конституційних умов та вимог, які стосуються до видання певного акта, тобто входило видання акта до компетенції видаваного органу, чи дотримані процедурні вимоги, і чи належним чином оформлено виданий акт. Матеріальний же контроль: має справу із змістом акта і означає перевірку відповідності цього змісту до положень конституції;
ж) з точки зору дії в часі, а точніше кажучи зворотної сили, також спостерігаються дві форми конституційного контролю. Перша форма — (ex tunc) — означає, що рішення про визнання неконституційності має зворотну силу, і норма або акт, оголошені неконституційними вважаються недійсними з самого початку (з моменту їх видання або з моменту вступу в силу конституційної норми, якій вони стали суперечити). Звідси випливає, що відносини повинні бути відновлені, з початку існування і до цього моменту, відшкодовані збитки, вчинені їх виданням і т. д. Це породжує більшість складнощів, а часом це просто неможливо, особливо коли неконституційні норми або акти діяли тривалий час. Тому частіше застосовується друга форма — (ex nunc) -яка означає що рішення про неконституційність дійсне тільки на майбутнє, а всі колишні наслідки дії неконституційної форми або акта залишаються в силі.
Орган, який здійснює конституційний контроль, може визнати суперечність у конституції або весь закон цілком, або окремі його положення. За загальним правилом, рішення органів конституційного контролю є остаточним і може бути переглянуті тільки їм самим. Правові наслідки визнання закону або іншого акту цілком, або частково втрачають юридичну силу і перестають застосовуватися судами. Це відноситься, звичайно тільки до подальшого конституційного контролю. У тих країнах, де конституційний контроль прямо не передбачений писаною конституцією, визнання закону неконституційним не тягне за собою його формальної відміни. Це може зробити тільки парламент. Опротестований закон формально рахується в корпусі діючого законодавства, але не застосовується судами. У країнах, де конституційний контроль передбачений основним законом (Індія, Канада, Колумбія), визнання закону не конституційним, означає його юридичне скасування. Для країн, які застосовують наступний конституційний контроль, важливе значення мають питання про те, з якого моменту перестає діяти закон який суперечить конституції. Значення цієї проблеми пояснюється тим, що між прийняттям закону парламентом і визнанням його неконституційним може пройти чимало часу, протягом якого на підставі опротестованого закону виникли численні правовідносини. У цьому випадку застосовуються два принципи:
а) закон визнається недійсним з моменту його вступу в силу;
б) закон вважається недійсним з моменту визнання його неконституційним.
Частіше застосовується другий прнцип, оскільки він не породжує невизначеності в цивільному обороті та інших правовідносинах.