Главная | Обратная связь

Сучасні наукові версії

 

Очевидно, варто почати з версії, яка стала однією з найпопулярніших серед дослідників націй і націоналізму на Заході і значною мірою вплинула й продовжує впливати на наукові дискусії у цій галузі. Американський історик Бенедикт Андерсон назвав її «Уявлені спільноти». Нація, за Андерсоном, це уявлена політична спільнота (imagined political community). «Вона є уявленою тому, — пише Андерсон, — що представники навіть найменшої нації не знайомі з більшістю своїх співвітчизників і навряд чи коли-небудь зустрінуть їх чи навіть почують про них, проте в уяві кожного живе образ їхньої спільності» ³⁴. Взагалі, будь-яка спільнота, більша за село давніх епох, де був можливий особистий контакт усіх жителів між собою, є уявленою. Не тільки націю, а й клас, касту, клан і т. п. можна охарактеризувати як уявлені спільноти. Ці спільноти відрізняються одна від одної не тим, що одні з них є нібито справжніми, а інші — штучними. Вони відрізняються способом уявлення.

«Функціоналістське» визначення нації, досить близьке до сформульованого Андерсоном, запропонував Е. Ґелнер. Вважаючи спроби формальної дефініції нації безплідними, він обмежився «опосередкованими», «функціональними» характеристиками, наявність яких свідчить про існування нації. Люди належать до однієї нації, наголошував він, «...тоді, і лише тоді, коли вони належать до однієї культури, де культура означає систему ідей, символів, асоціацій та способів [соціальної] поведінки й спілкування». Водночас люди можуть вважатися представниками однієї нації «...тоді, і лише тоді, коли вони визнають, що належать до єдиної нації. Іншими словами, ...нації — це артефакти людських переконань, лояльностей і почуття солідарності. Означена категорія осіб (наприклад населення якоїсь території або носії якоїсь мови) стає нацією там і тоді, де й коли представники цієї категорії безумовно визнають певні взаємні права та обов’язки як необхідну умову членства в нації. Саме це визнання одне одного як членів співтовариства перетворює їх у націю, а не будь-які інші спільні ознаки, що відокремлюють цю категорію від інших» ³⁵.

Завдяки теоретичним розробкам професора Лондонської школи економіки (Лондонський університет) Ентоні Сміта одним із найбільш плідних напрямів у дослідженнях нації й націоналізму стала історична соціологія. Для соціологів нація — це, передусім, найбільший в історії людський колектив, група. В інтерпретаціях Сміта нація представлена як велика суспільна група з певними законами колективної соціальної поведінки. (Зауважимо й те, що Е. Сміт вважається також представником так званого етнологічного (етніцистського) підходу в дослідженні нації.)

Соціологічна версія визначення нації, запропонована Е. Смітом, виглядає так: «Нація — це велика, вертикально інтегрована і територіальна мобільна група зі спільними громадянськими правами і почуттям колективності, а також з однією чи кількома спільними характеристиками, які відрізняють її членів від членів подібних груп, які можуть бути їхніми союзниками чи противниками» ³⁶. Група, якій бракує бодай однієї з наведених ознак, не може вважатися «завершеною» чи «усталеною» нацією.

Згодом Е. Сміт конкретизував це узагальнене визначення нації тими «спільними характеристиками», яких він спочатку уникав. Нація — це «...сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову, громадянську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для всіх її членів» ³⁷.

У даному випадку, очевидно, якісь коментарі зайві. Можна лише зауважити, що практично Е. Сміт дає синтетичну, узагальнену характеристику нації як великої суспільної групи, і це, зрозуміло, відразу ж відкриває необмежені можливості для пошуку конкретних випадків, які так чи інакше заперечують цю дефініцію.

Професор соціології Нью-Йоркського університету та університету Осло Краіґ Келгон пропонує суто суб’єктивістське розуміння поняття «нація» через набір характерних рис, які вважаються необхідними умовами фактичної наявності нації. Нації, вважає він, не можна визначати за допомогою лише емпіричних параметрів, таких, наприклад, як здатність досягти суверенітету, утримувати внутрішню єдність, відстоювати свої кордони чи претендувати на давню культуру. «Нації скоріше оформлюються через певний спосіб самоствердження, спосіб мовлення, думання й дії ... які дають змогу створювати колективну ідентичність, мобілізовувати людей на виконання колективних задумів, розрізняти народи й відповідні види побуту» ³⁸. Усе це складає основу «національної риторики», того набору понять і визначальних рис, цінностей, за допомогою яких нації знаходять цей «спосіб самоствердження». До цього набору, на думку К. Келгона, можна віднести:

1. Кордони (географічні чи етнічно-культурні, чи ті й інші разом).

2. Ідею неподільності, єдності нації.

3. Суверенність, за допомогою якої досягається формальна рівність з іншими націями. Суверенність зазвичай ототожнюється з наявністю самостійної держави.

4. Ідею, згідно з якою влада є легітимною лише тоді, коли вона підтримується народом і служить інтересам народу (нації).

5. Ідею ототожнення населення з нацією.

6. Безпосереднє ототожнення індивіда з нацією, «безпосереднє членство». Особистість, як частина нації, є рівною з іншими членами нації.

7. Культуру (мова, спільні цінності, вірування, звичаї тощо).

8. Уявлення про існування нації в часі, в минулому й майбутньому.

9. Спільні біологічні й спадкові риси.

10. Особливе відношення до певної історичної, іноді навіть «священної» території ³⁹.

Можна було б і далі наводити різноманітні визначення нації, але вони, здебільшого, повторюють уже згадані нами. Наведемо тут лише енциклопедичну ненормативну дефініцію, що узагальнює найусталеніші формулювання. Один із найавторитетніших англомовних словників-тлумачників — вебстерівський, дає такі визначення слова «нація»:

1. а) Рід, плем’я, кровна спільнота; б) Національність; в) Спільнота або зібрання людей чи тварин;

2. Народ, об’єднаний кровними зв’язками (спільністю походження), які загалом проявляються у спільності мови, релігії та звичаїв, почутті спільності інтересів та взаємозв’язків. Завдяки цьому євреїв та циган, наприклад, часто називають націями.

3. Найпоширеніше уявлення: будь-яка група людей, які мають спільні інститути та звичаї, почуття соціальної гомогенності (однорідності) та спільного інтересу. Більшість націй сформовані з агломератів племен чи народів спільного етнічного походження, або ж із різних етнічних груп, змішаних в одне ціле тривалою взаємодією. Найхарактернішими ознаками зазвичай вважаються єдина спільна мова або близькі діалекти, спільна релігія, традиції та історія, спільне розуміння правди й кривди та більш-менш компактне територіальне розташування. Проте одного чи декількох із цих елементів може бракувати, що не заважає групі залишатися спільнотою інтересів та не заперечує прагнення жити разом і претендувати на звання нації.

4. У ширшому значенні — населення країни, об’єднане спільним незалежним урядом; держава.

5. Студентська громада в середньовічних університетах, об’єднана за територіальним принципом.

6. Натовп, маса [людей].

7. Плем’я з групи індіанських племен ⁴⁰.

Якщо повернутися до суто наукових дефініцій нації, можна дійти висновку, що загалом більшість із них не виходить за рамки «класичних». Звичайно, не можна стверджувати, що пошук формальних визначень припинився, і сучасні наукові розробки у цьому відношенні — це лише широкі коментарі «класиків» певних наукових шкіл. З’являються нові аспекти, пов’язані з подальшою деталізацією усталених дефініцій, котрі модифікуються у зв’язку з поглибленням досліджень нації й націоналізму, з появою нових методів та підходів у вивченні даної проблеми. Докладніше про це йтиметься у наступному нарисі.

Закінчуючи огляд визначень «нації», маємо навести ще одне, надзвичайно цікаве міркування стосовно методології пізнання цього явища. На думку професора соціології Каліфорнійського університету Роджерса Брубейкера, для більшості підходів до визначення «нації» є характерною есенціалістська (субстанціалістська) віра в те, що існує якась конкретна спільнота, яку лише треба адекватно ідентифікувати за певною системою ознак. «Проблема з цим субстанціалістським підходом до розуміння націй як реальних явищ полягає в тому, — зауважує він, — що категорії [суспільної} практики ототожнюються з аналітичними категоріями» ⁴¹.Розвиваючи цю думку вченого, можна дійти висновку, що чимало дослідників опиняються в методологічній пастці, вживаючи поняття з ідеологічного чи суспільно-політичного лексикону як науково-аналітичні категорії.

Зрозуміло, що це міркування слід брати до уваги, оцінюючи пізнавальні можливості тієї чи іншої дефініції. Водночас спостереження американського дослідника не варто абсолютизувати, вважаючи дефініції з «есенціалістським підтекстом» науково непридатними чи «неповноцінними». Чи існує взагалі якась «науково стерильна» категорія для визначення глобальних суспільних явищ, що не була б пов’язана з суспільно-політичним лексиконом?

 

 

* * *

 

Незважаючи на розмаїття і суперечливість підходів до вибору формальних ознак, які характеризують суть феномена «нації», можна досить упевнено стверджувати, що загалом існує усталений набір критеріїв, за якими представники різних дисциплін і світоглядів визначають найхарактерніші риси спільноти, котра дістала назву «нація». Отже, неформальна згода щодо формальних ознак існує, і це дає змогу вести дискусію на міждисциплінарному рівні. Зауважимо, що коли йдеться про «формальне» визначення «нації» чи «формальні» ознаки останньої, слід мати на увазі, що вони водночас є відображенням, виявом суттєвих характеристик досить абстрактного явища. Таким чином, будь-яка формальна дефініція — шлях до розуміння внутрішньої структури й законів функціонування «нації».

Згадані ознаки (критерії) поділяються на «об’єктивні» і «суб’єктивні», проте цей поділ є умовним і використовується здебільшого для зручності. «Об’єктивні» ознаки сприймаються й усвідомлюються суб’єктивно, водночас «суб’єктивні» є значною мірою наслідком дії об’єктивних обставин і чинників. Залежно від великої кількості внутрішніх і зовнішніх чинників кожна конкретна нація визначається певним набором об’єктивних і суб’єктивних ознак, серед яких є домінантні, характерні саме для цієї нації чи груп націй.

Утім цілком очевидно, що існує одна суб’єктивна ознака, яка є вирішальною для існування нації, ознака, наявність якої чітко вказує на факт реального існування певної, конкретної нації як такої, нації у модерному розумінні цього слова. Різні дослідники називають її по-різному: «колективною солідарністю», «почуттям спільності», «щоденним плебісцитом», «національною свідомістю» тощо, тобто йдеться про самоусвідомлення певної спільноти, яке знаходить своє вираження в терміні «нація».

Наостанку, наведемо відомий вислів: «нація — це група людей, об’єднаних спільною помилкою щодо свого минулого і спільною відразою до своїх сусідів». Можливо, ця іронічна дефініція XIX ст., яку згадує К. Дойч, буде найкращим завершенням нашої дискусії щодо етимології поняття «нація».

 

 

Нарис 7