 |
|
Акти міжнародних організацій.
Міжнародні організації наділені договірної правосуб’єктністю, тобто вправі укладати угоди у рамках своєї компетенції.
Рішення міжнародних організацій можна визначити як узгоджене волевиявлення держав-членів у компетентному органі у відповідності з правилами процедури та положеннями статуту даної організації.
Міжнародні організації в силу своєї правосуб’єктності приймають участь у нормотворчій діяльності. При цьому, важливо зазначити, що така діяльність може бути поділена на безпосередню правотворчість та допоміжну роль у нормотворчому процесі держав.
Безпосередня правотворчість міжнародних організацій виявляється у їх договірній практиці і у рішеннях, що ними приймаються..
Не всі рішення міжнародних організацій містять нормовстановлюючі положення. Рішення з процедурних, фінансових, організаційних та інших питаннях внутрішнього права міжнародних організацій є обов’язковими для всіх держав-членів, якщо обов’язковість таких рішень передбачена установчим актом та дотримано всіх правил їх прийняття.
Рекомендації міжнародних організацій не містять, як правило, юридично обов’язкових норм, але можуть отримати визнання у якості таких як у звичайній, так і в договірній практиці держав.
Для набрання чинності регламентів деяких організацій передбачена необхідність їх наступного прийняття державами.
Отже, рішення міжнародних організацій є джерелами міжнародного економічного права тільки у тому випадку, якщо вони згідно установчому акту цієї організації мають обов’язковий характер та містять правила, розраховані на неодноразове застосування, тобто відносяться до нормативних міжнародно-правових актів.
У якості джерел міжнародного економічного права можуть виступати лише рішення міжурядових організацій, що є формою міждержавного співробітництва. Рішення неурядових організацій, ні за яких умов не можуть бути джерелами міжнародного економічного права, оскільки такі організації не в змозі у силу свого статусу, регулювати міждержавні відносини.
У якості джерел МЕП слід розглядати й рішення міжнародних організацій. Тільки якщо міжнародні договори та звичаї – це універсальні джерела, то рішення (резолюції) міжнародних організацій – це спеціальні джерела МЕП.
Для міжнародного економічного права особливу роль відіграють такі, зокрема, резолюції ГА ООН, як, наприклад:
· Хартія економічних прав та обов’язків держав 1974 р.;
· Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами у відповідності до Статуту ООН 1970 р.;
· Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмеженою діловою практикою 1980 р.
В ЮНКТАД у 1964 р. були прийняті відомі «Принципи, що визначають міжнародні торгові відносини і торгівельну політику, що сприяють розвитку».
Вказані документи, є резолюціями міжнародних організацій, містять у собі декілька видів норм:
· Діючі договірні та звичаєво-правові норми/принципи МП та/або галузеві норми/принципи МЕП; при цьому конкретизується, уточнюються їх зміст та взаємозв’язок;
· Нові принципи та норми, які у результаті згоди держав (opinio juris), без тривалої практики і прецедентів, стали звичайними нормами МП/МЕП (ця обставина й надає резолюціям міжнародних організацій характер спеціального джерела МП);
· Політичні (рекомендаційні) норми, що мають вищу силу обов’язковості морально-політичного характеру (такі норми, зазвичай стають етапом на шляху формування договірних або звичаєво-правових норм МП/МЕП, знаходять закріплення у внутрішньодержавному праві). Такого роду норми отримали назву «м’якого права».