 |
|
Загальна характеристика процесу огрудкування.
Останнім часом у переробку активно залучаються бідні тонковкраплені залізні руди й бідні залізисті кварцити.
Одержання концентратів високої якості з них вимагає тонкого подрібнення (до 98% класу -74 мкм). Окускування таких тонкоподрібнених концентратів відомими й широко розповсюдженими методами агломерації малоефективне, а в цілому ряді випадків взагалі неприйнятне через низьку газопроникність шихти й, як наслідок цього, різке зниження продуктивності устаткування.
У зв'язку із цим для окускування тонких концентратів розроблений і широко застосовується процес, що полягає в огрудкуванні вихідної шихти й наступному зміцненні отриманих окатишів.
Огрудкуванням називається процес окускування зволожених тонкоподрібнених матеріалів, заснований на здатності їх при перекочуванні утворювати гранули сферичної форми (окатиші) без застосування безпосереднього тиску. Для зміцнення сирі окатиші піддають випалу й іншим безвипалювальним методам зміцнення.
Огрудкування є одним зі способів окускування рудного дріб'язку, у результаті чого досягається одержання оптимального гранулометричного складу шихти, додання матеріалу необхідної однорідності й достатньої міцності. Окатиші завдяки високому ступеню окислювання й пористості мають високу здатність до відновлення й підвищений вміст заліза.
Слід зазначити також значно вигідніший тепловий баланс випалу окатишів з витратою тепла приблизно вдвічі меншою у порівнянні із процесом агломерації, а також незначний вміст або відсутність у відхідних газах окису вуглецю - однієї з основних шкідливостей агломераційного виробництва.
При виробництві окатишів використовують концен-трат, змішаний із зв’язувальними матеріалами й флюсую-чими добавками.
Найефективніше піддаються огрудкуванню концентра-ти, що містять 75-80% класу -50 мкм. Чим дрібніше й багатіше концентрат, тим більше міцність сирих й обпалених окатишів. В якості зв’язувальної добавки вико-ристовують воду.
Для зміцнення сирих окатишів у шихту вводять бентоніт - дуже тонку глинисту породу, що значно збільшує сили зчеплення між частками шихти в окатиші (0,7-1,5% маси шихти). У якості зміцнюючих добавок використовують також вапно (при виробництві офлюсо-ваних окатишів), хлористий кальцій, рідке скло, соду, вугілля.
При випалі такого окатиша всередині нього створюється відбудовна атмосфера й у цих умовах значна частина заліза відновлюється до металу. Окатиші можуть містити до 40% металевого заліза.
Сирі окатиші повинні бути досить міцними для можливості їхнього транспортування від огрудкувача до зміцнюючих агрегатів. Окатиші вважаються придатними, якщо їхній опір стиску не менше 4-5 кг/окатиш і вони не руйнуються після 5-6 скидань із висоти 300 мм. Окатиші не повинні розтріскуватися в процесі їх зміцнювального випалу.
Обпалені окатиші розділяються за крупністю на три класи: придатний продукт - 8-18 мм, донну й бортову постіль - 10-12 мм і повернення - бій й окатиші менше 8 мм.
Застосування окатишів у металургійному виробництві підвищує продуктивність доменних печей у середньому на 10-20% з одночасною економією витрати металургійного коксу. Окатиші тривалий час можуть зберігатися на відкритому повітрі, не піддаючись руйнуванню, і можуть транспортуватися практично на будь-які відстані, вони мають рівномірну крупність, а після просіювання практично не містять дріб'язку.