 |
|
Післякастраційний синдром
Післякастраційний синдром являє собою комплекс патологічнгих сиптомів – нервово-психічних, вегето-судинни, обмінно-ендокринних, що виникають після тотальної резекції яєчників.
Патогенез.Статеві гормони чинять дуже складну біологічну дію на весь організм. Виключення функції яєчників, пов’язане з їх втратою, веде до розвитку складного симптомо-комплексу. Важливу роль в розвитку післякастраційного синдрому відіграє вся нейроендокринна система: кора головного мозку, гіпоталамус, гіпофіз на припинення секреції статевих гормонів відповідає підвищенням секреції гонадотропних гормонів (ФСГ, ЛГ), а також кора наднирникових залоз, що приймають участь в адаптації організму до нових умов існування жіночого організму без яєчників.
Клініка. Перші симптоми післякастраційного синдрому виникають через 2-3 тижні після операції і досягають повного розвитку через 2-3 місяці. Перші 2-3 роки у переважної більшості хворих переважають нейровегетативні порушення, у 16% - психоемоційні, у 11% - обмінно-ендокринні. Згодом після операції зростає число обмінно-ендокринних порушень, при цьому психоемоційні порушення зберігаються тривалий час, а число нейровегетативних зменшується. Дефіцит естрогенів, визваний втратою яєчників, сприяє збільшенню ризику виникнення захворювань в гормонольнозалежних органах та серцево-судинній системі (гіпертонія, ішемічна хвороба серця, дисгормональна кардіопатія). Пізніше з’являються атрофічний кольпіт, цисталгія, а також обмінні порушення – гепатохолецистит, випадіння волосся. Порушення гормонального гомеостазу сприяє проявленню метаболічних порушень: зміни ліпідного обміну, ферментних систем, обміну вітамінів, мікроелементів, згортання крові, зміни метаболізму в судинній стінці та розвиток атеросклерозу. Після видалення яєчників, внаслідок послаблення процесів регенерації в тканинах ясен, може розвиватись пародонтоз.
У жінок, що хворіють на післякастраційний синдром, досить часто розвивається глауома з важким прогресуючим перебігом. Це пояснюється тим, що естрогени впливають на структуру кута передньої камери ока, регулюючи внутрішньоочний тиск.
Наведені дані про частоту і клініку післякастраційного синдрому свідчать про те, що яєчники відіграють важливу біологічну роль в організмі жінки у всі її вікові періоди.
У зв’язку з цим деякі клініцисти вважають за доцільне залишати яєчники або їх частину при гінекологічних операціях в будья-якому віці жінки. Інші вважають можливим залишити яєчники тільки у віці до 50 років.
Лікування повинно бути з урахуванням віку, екстрагенітальної патології, обсягу оперативного втручання і включати немедикаментозну, медикаментозну гормональну і негормональну терапію.
Молоді жінки після повного видалення яєчників повинні одержувати препарати статевих гормонів до досягнення віку природньої менопаузи (з урахуванням протипоказів). Гормональна терапія здійснюється призначенням естроген-гестагенних препаратів (овідон, рігевідон, новінет, регулон, нон-овлон та інші) в циклічному режимі (1 таб. 1 раз на день), або комбіновано естроген-гестагени в переривчастому режимі (1 таб. 1 раз на день 3 місяці з 2-місячною перервою). При атрофічних кольпітах, цисталгії, мастопатії, застосовується естріол 0,5 мл 1 раз на день протягом 21 дня, а також симптоматичну терапію. Жінки, що перенесли радикальні операції на яєчниках, потребують диспансерного спостереження протягом всього життя.