 |
|
Гігієна розумової праці
Розумова діяльність людини – це багатогранність творчих, психічних та інших проявів вищої нервової діяльності, направлених на забезпечення найбільш ефективного пристосування людини до дії різноманітних чинників довкілля. Розумова діяльність визначається перш за все участю в творчому процесі ЦНС (умовно-рефлекторна діяльність) і органів відчуття. Проте для пояснення механізмів розумової діяльності суті умовних рефлексів не досить. Важливо пам’ятати також і про навчання за методом спроб, похибок і випадкового успіху Е. Тарндайка; і про вчення, про поведінку, що направляється образом І. С. Бериташвілі, і про екстраполювання діяльності за методом Л. В. Крушинського тощо.
При розумовій діяльності зменшується частота серцевих скорочень і частота дихань, підвищується кров’яний тиск, знижується рівень процесів обміну, відбувається компенсаторний перерозподіл кровообігу – у 10 разів зростає кровопостачання мозку і у стільки ж разів знижується кровопостачання ніг і органів черевної порожнини.
Інтелектуальна праця відрізняється від фізичної праці тривалими нервовими напруженнями, потребою осмислення великої кількості інформації. При виконанні фізичної роботи втома м’язів є нормальним фізіологічним станом, який оберігає організм від перенапруження. Щодо розумової діяльності природою не передбачено чітко визначених механізмів захисту. Настання розумової перевтоми, на відміну від фізичної, не веде до автоматичного припинення роботи, а викликає перенапруження нервової системи (надмірна збудженість, невротичні відхилення тощо) з подальшим захворюванням людини.
Класифікація умов праці. Вплив виробничого процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які направлені на створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров’я та високого рівня працездатності людини вивчає гігієна праці.
Оцінка умов праці проводиться на основі «Гігієнічної класифікації за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» (затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я від 31.12.1997 р.). Така класифікація потрібна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях, вона дає підстави для прийняття рішень, спрямованих на запобігання (обмеження) впливу на людину несприятливих виробничих чинників. Згідно з гігієнічною класифікацією праці, умови праці, розподіляються на 4 класи:
1 клас – оптимальні умови праці – такі, за яких зберігається не лише здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності;
2 клас – допустимі умови праці – такі рівні чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих і на їх потомство в найближчому та віддаленому періодах;
3 клас – шкідливі умови праці – наявність шкідливих виробничих чинників, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство;
4 клас – небезпечні (екстремальні) умови праці – такі рівні чинників виробничого середовища, вплив яких упродовж робочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загроз для життя.
Серед законодавчих державних документів, які мають безпосереднє відношення до захисту здоров’я робітників і службовців, є Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. Сьома стаття цього закону («Обов’язки підприємств, установ та організацій») передбачає: розробку та здійснення адміністрацією підприємств санітарних та протиепідемічних заходів; здійснення в необхідних випадках лабораторного контролю за дотриманням вимог санітарних норм стосовно рівнів шкідливих чинників виробничого середовища; інформування органів і установ державної санепідеміологічної служби про надзвичайні події та ситуації, що становлять небезпеку для здоров’я населення; відшкодування в установленому порядку працівникам і громадянам збитків, яких завдано їх здоров’ю в результаті порушення санітарного законодавства.
Згідно з вищезазначеним Законом збереження санітарного благополуччя населення досягається такими заходами:
· гігієнічною регламентацією та державною реєстрацією небезпечних чинників навколишнього та виробничого середовища;
· державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об’єктів і обумовлених ними небезпечних чинників на відповідність вимогам санітарних норм;
· включення вимог безпеки для здоров’я та життя в державні стандарти та іншу нормативно-технічну документацію;
· ліцензування видів діяльності, пов’язаних з потенційною небезпекою для здоров’я людей;
· пред’явлення гігієнічно обґрунтованих вимог до проектування, будівництва, розробки, виготовлення та використання нових засобів виробництва та технологій;
· обов’язковими медичними оглядами певних категорій населення («Положення про медичний огляд працівників певних категорій» затверджене Міністерством охорони здоров’я України).
Важливою складовою частиною законодавства в галузі гігієни праці є постанови та положення, затверджені Міністерством охорони здоров’я України («Перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх» та ін.), Санітарні правила і норми (сан П і Н) щодо окремих чинників виробничого середовища.
У забезпеченні безпеки праці важливе місце займають заходи попереджувального і поточного санітарного нагляду. Цими заходами передбачається покращання умов праці та її безпеки шляхом заборони виробництва і впровадження в народне господарство високотоксичних речовин та металів, недосконалого обладнання та технологічних процесів тощо.
Кожен дослідник повинен дотримуватися гігієни розумової праці. Організація праці дослідника, яка ґрунтується на її самоорганізації, є важливою передумовою її успішності. Працездатність вченого в значній мірі визначається правильністю поєднання розумового напруження з певними періодами відпочинку та фізичною роботою, заміни одного виду розумової праці іншим.
Стомлена увага – це неувага.
Відомий фізіолог М. Є. Введенський в свій час справедливо зауважував: стомлюються не від того, що багато працюють, а від того, що працюють неправильно. Він сформулював п’ять основних умов, які забезпечують високу працездатність:
· поступове входження (впрацьовування) в роботу;
· розміреність і ритмічність праці;
· послідовність і систематичність діяльності;
· чергування праці та відпочинку, різних видів розумової діяльності (активний відпочинок);
· сприятливе ставлення суспільства до праці.
Дослідженнями фізіологів встановлено, що центральна нервова система людини не може швидко адаптуватись до нового (зокрема, наукового) виду діяльності: ще деякий час вона знаходиться під впливом попередньої дії (післядія) з перевагою гальмівних або збудливих процесів. Щоб полегшити входження в роботу, слід розпочинати її в один і той же час у звичних, зручних, сприятливих умовах, це сприятиме використанню сформованих умовнорефлекторних механізмів щодо активізації систем енергозбереження діяльності, а, отже, сприятиме підвищенню продуктивності праці. Спочатку варто виконувати нескладні, нетворчі завдання, а згодом (після впрацьовування) переходити до серйозніших; бажано відсторонитися від усіх навколишніх подразників, вимкнути телевізор, радіоприймач, магнітофон.
Чим більше напруження викликає розумова праця, тим частішими мають бути перерви: по 5-10 хв після кожних 1-1,5 год. роботи. Триваліша пауза може призвести до руйнації сформованої під час роботи домінанти, а, отже, – до послаблення уваги, виходу з робочого ритму. Правильне чергування роботи і відпочинку, дотримання оптимального ритму сприяє тому, що організм легко переходить від одного стану до іншого.
Упродовж дня виконувати одну й ту ж роботу важко, тому бажано її урізноманітнювати: від писання переходити до читання, від читання – до перекладу, від систематизації матеріалу – до його обробки тощо.
Продуктивність праці значно підвищується, коли один вид діяльності людини час від часу змінюється іншим («активний відпочинок» за Сєченовим І. М.).Так, у вільний час Д. І. Менделєєв клеїв з картону фігурки; академік І. П. Павлов працював біля землі або катався на велосипеді; А. Ейнштейн грав на скрипці. Сприяють відновленню розумової працездатності фізичні вправи на свіжому повітрі, прогулянки, плавання, танці під музику, відвідування театру чи кіно тощо.
Для підтримання високого рівня розумової працездатності час від часу належить робити фізкультпаузи. Вправи фізкультпауз (по 5-10 хв через кожні 60 хв розумової роботи) повинні активізувати перш за все м’язи, які підтримують положення тіла, м’язи нижніх кінцівок (присідання, згинання), м’язи очей (моргання, сильні зажмурювання, колові рухи очима тощо). Ефективним є легкий самомасаж усіма пальцями верхньої частини голови, стимуляція розташованих на лиці й шиї біологічно активних точок, дихальні вправи (гіпервентиляція в поєднанні із затримкою дихання).
Розумова працездатність відзначається біологічною ритмічністю, яку слід враховувати дослідникам у своїй праці. У більшості людей інтенсивність розумових процесів підвищується з ранніх годин до полудня, і тоді знижується; після обідньої перерви та короткого відпочинку, працездатність знову дещо підвищується і перед сном спадає. В роботу слід входити поступово (впрацьовування) і працювати ритмічно, без ривків, виконуючи її (роботу) послідовно, систематично, етап за етапом. Безсистемна, нецілеспрямована праця швидко викликає перевтому. Тому ранкові години звичайно використовують для виконання найскладніших завдань, аналізу та узагальнення фактичного матеріалу, найточніших зорових спостережень.
Оптимальною температурою повітря в робочому приміщенні є +18-20 °С; норма відносної вологості – суттєвого компонента тілесного «комфорту» – 50-70%. Якщо парове опалення викликає надлишкову сухість повітря, його слід зволожувати за допомогою ємності з водою, вологого прибирання тощо. Останнє, до речі, необхідне і для ліквідації пилу, який також знижує працездатність людини.
Одяг під час роботи не повинен заважати рухам рук, тулуба, шиї (кровообіг у мозку при активній розумовій діяльності збільшується у 8-9 разів, тому свобода рухів шиї особливо важлива).
Робоче місце повинно бути освітлене достатньо та правильно:
· не прямим яскравим промінням сонця або занадто яскравою лампою, а розсіяним світлом;
· на поверхні стола не повинно бути різких або рухливих тіней;
· абажур має закривати від очей нитку напруги лампи, освітлюючи лише робочу поверхню стола;
· у полі зору не повинно бути будь-яких відблисків, наприклад, від настільного скла;
· не можна закривати шторами вікна, особливо їх верхні, найбільш світлоносні частини.
Книга, що читається, повинна лежати не на горизонтальній поверхні, а на спеціальному пюпітрі: при такому її розміщенні менше стомлюються м’язи очей і шиї. Необхідні папери, приладдя мають бути під рукою, на звичних місцях.
Не слід працювати без потреби в нічні години. Нічна праця, зазвичай, менш продуктивна і більш виснажлива, вона вимагає значно тривалішого відпочинку.
Наприкінці робочого дня (або тижня) бажано підсумувати зроблене і намітити план на наступний день. Творча праця не визнає тривалих перерв. Вони лише знижують її ефективність. Дуже важливо працювати ритмічно, дотримуючись певного розпорядку дня, передбачаючи в ньому час на відпочинок і систематичні заняття фізкультурою та спортом. Фізичні вправи, що виконуються щоденно за певною схемою, є могутнім засобом оптимізації обміну речовин, регуляції дихання та кровообігу, підвищення імунної і загальної (фізіологічної) резистентності організму.
При великих розумових навантаженнях – наприклад, під час складання іспитів, в період завершення наукової роботи тощо – особливу роль відіграють правильні сон і харчування.
Надмірно напружена діяльність мозку може зумовлювати неспокійний сон, з переглядом так званих «професійних» сновидінь (людина уві сні щось читає, пише, шукає у книжках, відповідає на запитання). Це результат неповного гальмування нервових центрів, які раніше напружено працювали, та часткового виснаження мозку. Щоб уникнути цього, слід за 1-1,5 год. до сну припинити будь-яку роботу, здійснити тривалу прогулянку на свіжому повітрі, прийняти теплу ванну або душ. Спати необхідно не менше 7-8 год. у добре провітреному приміщенні. При розумовому перевантаженні доцільним є нетривалий денний сон (30-40 хв). Лягати спати рекомендовано в один і той же час, не пізніше 23 год. Вставати бажано теж в один і той же час (для «жайворонків» ліпше до сходу сонця).
Запам’ятовування певної інформації тим ефективніше, чим більше органів відчуття беруть участь у її сприйнятті. У людей фізичної праці, спортсменів добре розвинута рухова пам’ять, у сліпих – тактильна. Важливою умовою доброго запам’ятовування є зосередження уваги на об’єкті. При вивченні нового матеріалу корисно працювати «з олівцем в руці». Щоб не забути ідей, що виникають, доцільно завжди мати з собою записник.
Фіксація в довготривалій пам’яті людини (тварини) інформації, яка сприймається мозком в перші години, місяці, роки після народження, називається імпринтінгом. За перші 3-5 років життя людина фіксує в своїй довготривалій пам’яті таку ж кількість інформації, як і за усі наступні роки життя. Шляхом імпритування впродовж перших років життя дитини формуються такі людські якості, як поведінка, мова, справедливість, чесність, почуття добра і зла тощо. На пам’яті ґрунтується навчання дітей різноманітним руховим навичкам.
Швидкість запам’ятовування повідомлення залежить не від кількості інформації, яку воно містить в собі, а від кількості слів у реченні (Дж. Міллер). Тому програми для запам’ятовування повинні бути короткими і в той же час – якнайінформативнішими. Запам’ятовування – це активний творчий процес, він вимагає настрою, натхнення, наявності достатньої мотивації і вольової установки.
Інтерференція (забування) – витіснення старих знань новими. Ступінь інтерференції залежить від різниці нових і старих знань. Так, через 30 хв після уроку школярі, які в цей час не навчались, можуть повторити більше 50% матеріалу, а якщо вони вивчали інші предмети, то здатні пригадати тільки 25% матеріалу попереднього уроку. Чим більша подібність знань, тим більша інтерференція, оскільки в цьому випадку в запам’ятовуванні нової інформації беруть участь одні й ті ж нейрони.
З віком пам’ять людини покращується – до 20-25 років, потім тримається на одному рівні – до 40-45 років, тоді поступово згасає. Перед прийняттям їжі пам’ять краща, ніж після, що ймовірно обумовлено особливостями перерозподілу кровообігу – посилений кровообіг в області черевної порожнини послаблює кровопостачання нейронів головного мозку.
Інтелектуальну роботу умовно поділяють на зорову (читання літератури, креслень, перегляд відеоматеріалів і т.п.), слухову і таку, що пов’язана з переробкою інформації в свідомості. Кожен з цих видів роботи вимагає відповідного режиму і, звичайно, – «свіжої голови». Втомливу роботу необхідно частіше поєднувати з відпочинком, пам’ятаючи, що втома – поганий супутник наукової роботи. Гарна пам’ять – це не лише прояв нормальних психічних здібностей людини, а й значною мірою наслідок її постійного тренування і вдосконалення.
3.Шляхи активізації пізнавальної діяльності студентів
Сучасна вища освіта відіграє виключно важливу роль в розвитку суспільства, відтворенні та вдосконаленні його інтелектуального потенціалу, у пропаганді здорового способу життя. Підвищення якості підготовки спеціалістів природничих наук вимагає вирішення цілої низки протиріч у системі вищої освіти, яка історично склалась в процесі взаємодії освіти, науки і практики. Основним з таких протиріч є невідповідність змісту освіти методам і формам навчання, загальної навчальної підготовки спеціаліста, спеціальній професійній підготовці. Вирішенням цих та інших протиріч повинні займатися як педагоги-теоретики, так і педагоги-практики.
Одним з напрямків інтенсифікації підготовки спеціалістів у галузі природничих наук є оптимізація навчальної діяльності студентів (науково обґрунтоване дозування розумових і фізичних навантажень, режим праці та відпочинку, раціональне харчування тощо), підбір матеріалу для проблемного навчання, використання ситуаційних задач і завдань для комп’ютерного контролю знань, спрямованих на формування вмінь і навичок, необхідних вчителю в його майбутній професійній діяльності.
Ефективність формування творчої активності вчителів залежить від багатьох чинників: кваліфікації лекторів, змісту і структури навчальних планів та програм, форм організації навчального процесу, методів і засобів навчання тощо. Про це досить вдало в свій час говорив І. Павлов: «При добрім методі і не дуже талановита людина може зробити багато. А при поганім методі і геніальна людина буде працювати марно» (Павлов, 1952).
Практичні заняття ґрунтуються на проактивному і емпіричному способах навчання. Основою проактивного навчання є відповідальне ставлення студентів до навчання; емпіричне навчання ґрунтується на досвіді (досвід передує навчанню), яким володіє студент. Йому і належить підтвердити для себе свій досвід. Вчитель же повинен створювати належну атмосферу в аудиторії (в лабораторії), яка б сприяла засвоєнню навчального матеріалу. Чим більше методів задіє вчитель у процес навчання, тим більша буде зацікавленість студентів, тим глибшим буде засвоєння нового матеріалу. Широко розповсюдженими сьогодні є такі методи навчання.
Лекції. Ефективність їх не висока (близько 5% засвоєння), проте це швидкий спосіб забезпечення студентів необхідною інформацією. Лекції, як правило, готують і читають (відповідно до навчальної програми) кваліфіковані спеціалісти – доценти і професори.
Індивідуальні (групові) читання, як і лекції, дають низький відсоток засвоєння матеріалу – до 10%, а тому обов’язково повинні поєднуватися з іншими, більш ефективними методами навчання, зокрема аудіовізуальним методом демонстрування.
Використання фільмів, відеокасет, мультимедійних проекторів значно активізує засвоєння нового матеріалу (до 20% засвоєння). Ефективність даного методу навчання може бути і більш високою за умови подальшого обговорення інформації та аналізу результатів, отриманих в процесі виконання лабораторних робіт.
Ефективність запам’ятовування нової інформації значною мірою залежить від кількості аналізаторних систем, які беруть участь у її сприйнятті. Виходячи з цього положення, метод демонстрування, який розрахований на всі способи сприйняття, є досить ефективним (30% засвоєння). З цією метою успішно використовують діапозитиви, кодопозитиви, схеми, таблиці, плакати, електростенди тощо.
Групові дискусії (близько 50% засвоєння) – словесний взаємообмін між студентами і лідерами. Вони широко використовуються на лабораторних заняттях, особливо на підсумкових з тієї чи іншої теми.
Дискусії дають можливість студентам аналізувати отримані в процесі виконання лабораторних робіт експериментальні дані, узгоджувати їх з даними підручників, інших літературних джерел. Вони значно розширюють і поглиблюють розуміння студентами матеріалу відповідної теми, сприяють формуванню вмінь і навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.
Метод групових дискусій, спрямований на вирішення тих чи інших задач (проблем), варто поєднувати з методом рольових ігор (активне навчання). Його суть у розігруванні ситуацій, які можуть виникати в процесі майбутньої професійної діяльності. Використовуючи даний метод, викладач допомагає студентам в аналізі їхніх почуттів, думок і дій. На перших порах студентам надають можливість добровільно брати участь у рольовій грі, згодом до участі в грі залучують усіх студентів групи. Для цього їм задається відповідне домашнє завдання, а його виконання оцінюється підсумковим балом. Правильно організоване рольове навчання дає високий коефіцієнт засвоєння (60-70% і більше).
Проте найбільш сприятливі умови для засвоєння нового матеріалу (близько 90% засвоєння) створюються тоді, коли студент сам виконує роль викладача – метод навчання інших. Таке навчання лежить в основі проведення педагогічних практик з методики викладання різних дисциплін. Згідно з даними американських дослідників С. Шапіро, Є. Ролана (Шапіро, Ролан, 1994) навчання учнів їхніми ж однолітками позитивно впливає на ставлення молодих людей до життєвих цінностей і життя в цілому.
Для впровадження в життя «методу навчання інших» студенти (учні) повинні володіти значним обсягом знань. Для їх здобуття необхідно затратити чимало зусиль і часу. Іншим обов’язковим компонентом активного навчання, звичайно, є наявність спеціальної літератури. Серед них для організації проблемного навчання з використанням комп’ютерних технологій особливо корисними можуть бути навчальні посібники П. Д. Плахтія «Фізіологічні основи фізичного виховання і спорту: Тестові завдання» (1997), «Фізіологія людини: Тестові завдання з загальної фізіології людини і фізіологічних основ фізичного виховання школярів» (2001), «Фізіологія людини. Ч. І, ІІ» (1997, 2000), «Фізіологічні основи фізичного виховання школярів» (2001), «Фізіологія людини. Тести» (2005), «Фізіологія людини. Лабораторний практикум» (2005), «Безпека життєдіяльності в запитаннях і відповідях» (2005), «Профілактор Євмінова як засіб профілактики і корекції постави у школярів» (2006) та ін.
Багаторічний досвід використання тестових завдань показав його високу ефективність щодо оперативного зібрання достовірної інформації про ступінь оволодіння студентами матеріалом окремих модулів і предметом в цілому. Використання тестових завдань дозволяє більш економно витрачати час, виділений на опитування, охоплювати контролем усіх студентів групи, підвищувати об’єктивність оцінки, не допускати виникнення конфліктних ситуацій між студентом і викладачем.
Контрольні запитання:
1. Дайте визначення поняттю «наука».
2. Назвіть основні функції науки?
3. Що таке наукове пізнання і наукове дослідження?
4. Які форми і рівні наукових досліджень Ви знаєте?
5. У чому відмінність емпіричного і теоретичного рівня наукового пізнання?
6. Що таке об’єкт і предмет наукових досліджень?
7. Структурні елементи науки, їх характеристика (наукова ідея, гіпотеза, теорія, закон, концепція, принципи, поняття).
8. Що таке гіпотеза, її значення у вирішенні наукових проблем.
9. Що Ви знаєте про гігієну розумової праці?
10. Назвіть основні умови, які забезпечують високу працездатність.
11. Які шляхи активізації пізнавальної діяльності студентів Ви знаєте?