 |
|
Основні етапи еволюції світової валютної системи
Розглянувши основні системи валютних курсів, можна перейти до характеристики світової валютної системи (СВС).
Валютна система - це форма організації й регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством або міждержавними угодами.
Розрізняють:
- національну валютну систему (у межах окремої країни);
- міждержавну або регіональну (наприклад, Європейська валютна система);
- світову валютну систему.
Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей.
Світові гроші - це гроші, які обслуговують міжнародні економічні, політичні, культурні відносини.
Національна валютна система нерозривно пов'язана зі світовою валютною системою. Взаємний їхній зв'язок не означає їхньої тотожності, оскільки різні їхні завдання, умови функціонування й регулювання, вплив на економіку окремих країн і на світове господарство.
Історії відомі три основні етапи еволюції світової валютної системи.
I етап - етап золотомонетного стандарту;
II етап - етап золотодевізного стандарту;
III етап - етап паперово-валютного стандарту.
Етап золотомонетного стандарту (або золотого стандарту) - 1867 - 1922 рр.
Ознаки золотомонетного стандарту:
1) наявність фіксованих валютних курсів;
2) функціонування золота як світових грошей;
3) фіксація золотого вмісту національної валюти;
4) безпосередня конвертація національних валют у золото;
5) вільне переміщення золота між країнами (його експорт й імпорт);
6) підтримка твердого співвідношення між запасами золота в країні й внутрішньої пропозиції грошей;
7) вільний обіг золота у вигляді монет на внутрішньому й зовнішньому ринках.
Оскільки золотий вміст кожної валюти було зафіксовано, валютні курси також були фіксованими, що називалося монетним паритетом.
Валютні курси могли коливатися навколо монетного паритету в рамках «золотих точок» на розмір вартості пересилання золота, еквівалента однієї одиниці іноземної валюти, між двома грошовими центрами (скажімо, між банком у Нью-Йорку й банком у Лондоні). У межах «золотих точок» валютний курс визначався на основі попиту та пропозиції. У випадку, якщо в результаті знецінення валютний курс виходив за межі «золотої точки», починався відплив золота із країни, що повертало курс на місце. Розмір відпливу золота становив негативне сальдо платіжного балансу. Навпаки, зростання курсу національної валюти стримувався припливом золота, що дорівнював позитивному сальдо платіжного балансу країни.
Фіксована система валютних курсів при золотомонетному стандарті означала, що країни були не в змозі контролювати свою грошову масу: при дефіциті ПБ грошова маса скорочувалася, що, виходячи з кількісної теорії грошей, викликало падіння цін, стимулюючи експорт і скорочуючи імпорт доти, поки баланс не відновлювався. При позитивному сальдо ПБ відбувалося зворотне коректування. Тим самим при золотому стандарті дефіцит ПБ покривався золотом. Однак оскільки золоті резерви країн були обмежені, будь-які дисбаланси міжнародних розрахунків повинні були виправлятися швидко. На практиці в період золотого стандарту дисбаланси міжнародних розрахунків покривалися не стільки за рахунок перевезення золота, скільки за рахунок перетікання короткострокових капіталів: дефіцит ПБ вів до скорочення грошової маси в країні, у результаті чого зростали процентні ставки, які залучали капітал з-за кордону.
Позитивні сторони золотомонетного стандарту:
1) повна конвертованість національних валют;
2) стабільність купівельної спроможності грошей;
3) стабільність валютних курсів (відсутність невизначеності й малий ризик);
4) стабільність світових цін;
5) автоматичне вирівнювання дефіцитів й активів ПБ.
Негативні сторони золотомонетного стандарту:
1) залежність від рівня видобутку золота;
2) недостатня гнучкість валютної системи;
3) стихійне регулювання валютних систем;
4) виключення державного втручання у сферу валютних відносин.
Зазначені негативні риси золотого стандарту, а також Перша світова війна й економічні кризи призвели цю систему до краху. Справа у тому, що система золотого стандарту могла функціонувати доти, поки один з учасників не вичерпає свої золоті запаси. А таких країн, що втратили золотий запас, у результаті Першої світової війни виявилося багато.
Етап золотодевізного стандарту (1922 - 1976 р.)
Суть золотодевізного стандарту: поряд із золотом функції світових грошей стали виконувати й окремі валюти провідних країн світу.
Система золотодевізного стандарту була затверджена на Міжнародній Генуезькій конференції в 1922 р.
На цьому етапі виділяють три періоди:
1-й період - 1922-1933 рр. Його основні принципи:
1) як платіжні кошти більше 30 держав світу стали використовувати золото й девізи - іноземну валюту;
2) зберігалися золоті паритети валют, і валюта обмінювалася на золото;
3) установлювався режим валютних курсів, що вільно коливалися.
2-й період - 1933-1944рр.
Основна особливість - перехід до використання паперових грошей у межах світового господарства.
Характерні риси валютної системи в даному періоді:
1) всі країни усередині своїх територій стали використовувати паперові гроші;
2) ліквідовано обіг золота у вигляді монет усередині країни;
3) скасовано оборотність паперових грошей у золото усередині країни;
4) стали застосовувати державні заходи щодо регулювання міжнародних валютних відносин.
3-й період - 1944-1975 р.
Він був організаційно оформлений на Міжнародній фінансовій конференції у
м. Бреттон-Вудсі (США, 1944 р.), звідси назва періоду - «Бреттон-Вудська валютна система».
Основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи:
1) Введено новий золотодевізный стандарт, заснований на золоті й двох резервних валютах (долар США й фунт стерлінгів Англії)
2) Бреттон-Вудська валютна система припускала чотири форми використання золота:
- збережено золоті паритети країн і введена їхня фіксація у МВФ;
- золото продовжувало використовуватися як міжнародні платіжні й резервні кошти (заборонено купувати й продавати золото приватним особам);
- долар США прирівнювався до золота;
- долар США розмінювався на золото іноземними центральними банками й урядовими закладами.
3) Передбачалася взаємна конвертованість валют (коливання курсу національних валют стосовно долара США встановлювалися в межах ±1-2%).
4) Конвертованість валют стала здійснюватися на основі їхнього співвідношення до долара США (золото - долар - національна валюта).
5) Уперше у світі були створені міжнародні валютно-фінансові організації: МВФ, МБРР.
6) Девальвація національних валют допускалася більше ніж на 10% лише з дозволу МВФ.
Однак під тиском США, які до цього часу володіли 2/3 світових запасів золота й були найбільшою промисловою країною, затвердився у світі доларовий стандарт, тобто фактично сформувалася світова валютна система, заснована на пануванні долара. Долар США став базою валютного паритету, переважним засобом міжнародних розрахунків, резервним активом і засобом для валютних інтервенцій. Опорою доларової гегемонії стали також «доларовий голод» - гостра нестача доларів, викликана дефіцитом платіжного балансу країн, особливо за розрахунками з США, і нестачою золотовалютних резервів. Платіжний баланс США також в основному зводився з дефіцитом. Панування валюти однієї країни на світовому валютному ринку стало усе більше дестабілізуюче впливати на валюти інших країн. Тим більше що наприкінці 60-х років ХХ ст. стала поступово слабшати економічна, фінансово-валютна перевага США над конкурентами Західної Європи і Японії, які стали тіснити американських партнерів. Війна США у В'єтнамі, гонка озброєнь також вплинули на положення долара США на світовому ринку. У 1971 р. вибухнула чергова валютно-кредитна криза, пов'язана із тривалою депресією в США після економічної кризи 1969-1970 рр., що виявилася у масштабному продажу доларів за золото й за сталі валюти (марка ФРН, ф. ст. Англії, японська ієна), а також у падінні курсу долара. США провели офіційну девальвацію долара в грудні 1971 р., але в лютому-березні 1973 р. валютна криза знову обрушилася на долар. США ухвалили рішення щодо припиненні розміну доларів на золото. Це означало крах Бреттон-Вудської валютної системи.
Етап паперово-валютного стандарту - з 1976 р.
На міжнародній конференції країн-членів МВФ у січні 1976 р. у м. Кінгстоні (о. Ямайка) були сформульовані такі принципи нової (Ямайської) світової валютної системи:
1 Замість золотодевізного стандарту був уведений стандарт СДР (спеціальні права запозичення). СДР - новий вид міжнародних розрахункових коштів. Кошик СДР складався з п'яти валют, що було визначено на відповідній конференції. Валютний кошик - це метод порівняння середньозваженого курсу однієї валюти стосовно певного набору інших валют .
Визначення питомої ваги кожної валюти проводилося з урахуванням частки країни в міжнародній торгівлі, а для долара США береться до уваги його питома вага й у міжнародних розрахунках, тому його частка становила у кошику СДР 40%, німецької марки - 21%, японської ієни - 17%, французького франка - 11%, фунта стерлінгів Великої Британії - 11%.
Разом з цим у 2001 р. у зв’язку з введенням євровалюти кошик СДР складається з чотирьох валют (долар США, євро, фунт стерлінгів Великої Британії та японська ієна).
2 Замість принципу обміну валюти на золото за схемою золото - долар - національна валюта введений принцип оборотності валюти за схемою: СДР - національна валюта.
3 Завершено демонетизацію золота, що означало:
- втрату золотом грошових функцій;
- перетворення золота у звичайний товар, що вільно продається й купується, а його ціна визначається попитом та пропозицією;
- скасування фіксації золотих паритетів; золото перестало бути мірою вартості товару.
4 Країни-члени МВФ - стали вільно вибирати системи (режими) валютних курсів.
5 Міждержавне валютне регулювання став здійснювати МВФ.