Главная | Обратная связь

Таємниця антропогенези.

У людини дійсно є ціла група властивостей, котрі відсутні в довколишній природі, у інших живих істот(розум, соціальність, праця, мова, совість, уява, співчуття). Кожен мислитель, який намагається створити власну версію антропогенези, по суті, прагне довести, що саме та чи інша якість дозволила людині стати самій собою, тобто виокремитися з природного царства. Тобто та чи набута якість перетворила людину на особливий рід сущого. Хоча ці концепції часто суперечать одна одній, але у них є щось і спільне.

Розглянемо основні доктрини:

- теологічну;

- діяльнісно-трудову;

- біолого-психологічну;

- психоаналітичну;

- символічну.

Теологічна версія розглядає людину як створену істоту із "земного праху" (глини), тобто вилучена із земної частини створеної матерії, і для здійснення певної місії в неї Бог вдохнув "дух життя" (глину замішано на крові переможеного бога-відступника Кінгу). Одночасно з цим істота, яка володіє суттєвими вадами, обмежене у своїй можливості розкити свій потенціал з причин того, що впало гріх (або замішане на "гріховній" крові). Іншими словами. людині притаманний стан відчудження, коли людська істота знає, що вона відокремлена від свого походження, від своєї цілі. Факт гріхопадіння - найсуттєвіша ознака людини в теологічній доктрині. Інші істоти такі, які вони є. Людська ж істота не тільки є яяк така, вона також знає про себе щось більше. Людина усвідомлює, що вона не зможе бути тим, чим їй належалося бути. Людина є собою у біологічному, але не в духовному або етичному сенсі. Отже, в людині міститься розгадка таїни буття, бо людина - це макрокосм, яка тимчасово і з певною місією вкинута у тварний мікрокосм.

Інша ж версія, яка вже виникла не в релігійному середовищі, а в сфері науки і філософії, принципово розводить такі поняття як "тварина" і "людина", починаючи з думки, що людина - це зовсім не тварина і закінчуючи позицією, що людина - це тварина особливого типу. Проте яким чином у людині виникає щось, що вивищує її над тваринним світом? Першим спробував дати відповідь на основі емпіричних доказів своєю еволюційною теорією Ч. Дарвін, а після нього цей підхід отримує подльший розвиток у найновіших концепціях.

Вік найдревніших приматів сягає 70 млн. років тому (динозаври зникли 45 млн. років тому; ще раніше був спільний предок приматів та кошачих). Близько 1,6 млн. - 100 тис. років тому на планеті існує предок людини homo erectus, який населяє Азію, Африку і Європу і однорідний за проявами культури (мисливтво, збиральництво, використання вогню, постійні житла, мова у вигляді сигналів і жестів). Від нього походять африканські австралопітеки, хоча обидва види певний час співіснували. Згодом у вигляді скачка зявляються неандертальці (останні залишки датуються 25 тис. р. тому на Піренеях), а 80-40 тис. років тому зявляється людина сучасного типу (кроманьонець), який 40 тис. р. тому залишає свою прабатьківщину в Африці і перебирається в Азію біля зходження Африканського рогу і Аравійського пів-острова і мігруючи вздовж океанічного шельфу і залишаючи відколи, які просуваються в глиб Євразії вздовж річок, добирається десь у 20 тис. р. тому Індонезії та Австралії, а потім і Америки.

Однак як людина стал людиною? Як виокремилася з великої групи гомінід?

Згідно з трудовою теорією походження людини, мавпи начебто переконалися, що штучні знаряддя більш ефективні, ніж природні. Тоді вони стали створювати знаряддя і спільно працювати. Мозок став розвиватися, зявилася мова, бо тільки під час праці виникає потреба сказати щось один одному... Отже, праця створила людину. Але ж щоб працювати, слід володіти хоча б якимись проблисками свідомості, яким чином мавпа могла щось видумати, винайти, відкрити, не вміючи вигадувати, винаходити? Та й що таке праця? Хіба бобер не здійснює цілеспрмовану діяльність, хіба вовки або гієни не координують спільні дії. Якщо ж називати працею щось, що виокремлює людину з природного світу, розуміючи під нею специфічно людський спосіб життєдіяльності, то як він зявився раніше людини ? Як взагалі людина могла набути те, що не закладене в її інстинктах? Що змушує шукати позаприродні шляхи самовираження? На ці питання трудова теорія не відповідає.

Інша ж теорія антропогенезузаперечує особливу специфічну здібність людського розуму. Між твариною і людиною тут нема жодної відмінності,людина - це особливий вид тварини. В ній присутні ті ж самі елементи, сили і закони, які властиві всім живим істотам, але проявляються вони у більш складних умовах. Все психічне і духовне виводиться з відчуттів, інстинктів і потягів. Людина, отже, істота біологічна і інстинктивна. Проте як пояснити походження таких людських властивостей як розум, совість, віра.

Отже, виникає думка: людина не могла походити від тварини. Але могла виходити з "надтварини". Але звідки вона взялася? своєрідну версію антропогенезу пропонує психологія (Поршнєв Б.В., "Про початок людської історії"). Згідно з психологічною теорією пралюдина була непогано закорінена в природі, але не займалася хижацтвом. Проте надалі відбулося фатальне розщеплення виду пізніх палеоантропних гомінід. Тобто виник підвид пралюдини, який перетворився на хижака-людожера. Через те, що у природі представники одного виду вкрай рідко поїдають своїх співродичів, то дана подія викликала справжній вибух у плавному еволюціійному розвитку тварин.

Прихильники даної концепції вважають, що саме жертви цієї метаморфози пішли шляхом олюднення. Навіювання, сугестивність і стала центром сапієнтизації гомінід. Щоб порятуватися, приречені на зїдання змушені були ускладнювати інтердиктивну взаємодію. Почуття страху робило жертву невротиком (у нього відбувається т.зв. "ультрапарадоксальна інверсія процесів центральної нервової системи", коли позитивний подразник викликає заторможення, а негативний викликає позитивну реакцію, збудження). Це негативне, патологічне і яке веде до загибелі явище для тварини перетворилося в опору принципово нової форми торможення, яка стала у людини позитивною нормою її вищої нервової діяльності.

Іншими словами, склалося декілька типів палеоантропів. Перший - це палеоантропи-хижаки, які поїдають собі подібних і вони межово близькі до дорозумного свого предка-нехижака. Другий тип (теж "хижаки") - це сугестори, які лише успішно імітували інтердиктивні дії палеоантропів-супертварин (але головним чином харчувалися тваринною падаллю), але самі ще не здатні протистояти психічному тиску останніх. Третій вид - дифузний. Це ті саме спожиті в їжу жертви, які не мали засобів психологічного захисту від дій палеоантропів, паралізуючих волю до спротиву. Це - "людина розумна".Четвертий вид - це неоантропи, які безпосередньо поєднуються з дифузним видом, але які сформувалися дещо пізніше. Вони більш продвинуті у напрямку сапієнтизації і здатні вже усвідомлено не піддаватися магнетизуючому впливові інтердикції.

Дана концепція прагне зобразити витоки еволюційного стрибка у свідомості без відсилання до знарядь. В даному випадку нема потреби говорити, що мавпа зрозуміла, осягнула, усвідомила. пралюдина виявилася в екстремальній ситуації і тут склалися зміни у самій психіці тварини.

Прихильники викладеної теорії навіть виокремили складені типи людей не тільки в давнину, але й у всій історії. Концепція кидає виклик ортодоксальній біології, ідеї поступальної еволюції, під час якої успадковуються сприятливі навики. Проте вона зовсім не пояснює головного пункту: чому деякі пралюди стали раптом хижаками. Цей вихідний момент людської переісторії залишається нерозкритим, головний, найсуттєвіший стрибок у розвитку виявляється нерозкритим...

З даною теорією корелюється теорія З. Фрейда, яка виникла дещо раніше. Засновник психоаналізу вважав, що людина володіє властивістю, якої нема у тваринному світі. Але ця якість не природжена у людині. Вона виникає неочікувано, випадково, але не безглуздо. Мова йде про срвість як дар, який виокремив люди ну з царства тварин. Фрейд виводив феномен совісті з перворідного гріха, здійсненого пралюдьми, - вбивства первісного "батька" (тотема). Сексуальне суперництво дітей з батьком (яке наявне і в тваринному світі) призвело до того, що вони вбили його і з'їли, але потім на них прийшло розкаяння ("комплекс Едіпа"). Діти поклялися ніколи не робити таких вчинків, організували екзогамний рід, тобто набули здатність до соціального життя. Так відбулося, на думку Фрейда, народження людини з тварини. Але як могло проявити себе почуття, яке до того не було відоме людині? "Я повинен стверджувати, - пише З. Фрейд, - що почуття вини існувало до вчинку... Людей цих цілком можна було б назвати злочинцями внаслідок усвідомлення вини". Але дана теорія є надто абстрактною, вона цілком будується на факті набуття совісті.

Отже, людина втратила свою відпочаткову природу. Деякі вчені стверджують, що це під впливом космічного опромінення або радіоактивності родовищ радіоактивних руд у Східній Африці відбулися мутації у механізмі спадковості. Разом з втратою природного відбувся ще один регрес - послаблення або втрата деяких інстинктів. Людина як біологічна істота виявилася приреченою на вимирання, але не маючи чіткої інстинктуальної програми, не знаючи, як вести себе в конкретних природних умовах з користю для себе, людина безсвідомо почала приглядатися до інших тварин, більш закорінених у природі. Вона мовби вийшла за межі видової програми. Здатність людини до подражаннязовсім не унікальна, вона є у мавп ("мавпування"), у мавп, у попугая, деяких видів риб, тому людині, щоб подражати тваринам не потрібні проблиски свідомості. Але у поєднанні з ослабленою інстинктивною базою схильність до подражання мала далекі наслідки. Вона замінила сам спосіб людського існування. Отже, для виявлення специфічності людини як живої істоти важлива не людська природа сама по собі, аформи її буття.

Отже, людина неусвідомлено подражала тваринам. Це не було закладено в інстинкті, але виявилося рятівною властивістю. Перетворюючись то в одну то в другу істоту, вона поступово виробила певну систему орієнтирів, які надбудовуються над інстинктами, доповнюючи їх. Недолік поступово перетворювався у вартість, у самостійний і оригінальний засіб пристосування до оточуючого середовища. Концепція символічного, ігрового пристосування людини до природного світу розроблена у працях Е. Кассірера.

Тварини безпосередньо реагують на зовнішній стимул, а у людини ця відповідь повинна зазнати мислиннєвої обробки. Людина живе вже не просто у фізичному світі, але й у символічному всесвіті (міфологія, мова, мистецтво і наука). Для людини характерний саме символічний спосіб спілкування з світом, відмінний від знакових, сигнальних систем тварин. Сигнали є частинами фізичного світу, символи ж, не володіючи субстанційним буттям, володіють перш за все функціональною цінністю.

Отже, ось звідки походить соціальна програма! Початково вона складалася з самої природи, зі спроби вціліти, подражаючи тваринам. Потім у людини почала складатися особлива система - вона стала творцем символів. У них проявилася спроба закріпити різні стандарти поведінки, які підказані іншими живими істотами.