Главная | Обратная связь

Лекція 3. Макрокосмічність людини.

1. Містичний досвід і його ознаки.

2. Антропологія як божественна самосвідомість людини.

3. Ідея "ноосфери".

Людина - мікрокосм, але в ній дана розгадка таємниці буття - макрокосму. Природа сьогодні в багатьох нюансах втратила свою життєстійкість, вона омертвіла. Це відбулося з вини людини. Але призначення людини - оживити макрокосм, повернути життя всій ієрархії сутності природи.

На думку багатьох філософів, тільки у містичній та окультній філософії розкривалося істинне вчення про людину як мікрокосм. Через містичну духовну традицію людина посвячувалася (ініціювалася) у власне таїну, у сенс всебуття. Містика сильна своїм вченням про космічність людини. Антропологічно орієнтовані філософи вбачали у містиці стародавню форму універсального осягнення буття. Містичне занурення у себе, на думку М. Бердяєва, є завжди вихід із себе, прорив за межі. Містика вчить, що глибини людини більше ніж людські, в них прихований таємничий звязок з Богом і світом ("Філософія свободи").

Містика - це аж ніяк не набір наївних ілюзій, сліпих вірувань, які затемнюють світло розумності. Це перш за все стародавня і глибока духовна традиція, яка володіє солідним прогностичним потенціалом, світоглядною проникливістю. Містика - це передумова релігійної епохи. Відомий американський філософУ. Джеймс у праці "Багатоманітність містичного досвіду" прагнув виокремити деякі загальні риси містичних переживань. Першу він назвав"невимовність" ("неизреченность"). Мова у Джемса йшла про те, що людина, яка зіткнулася з містичним досвідом, не в стані повною мірою, використовуючи мовні засоби, виразити сутність переживань такого роду. Щоб знати про них, слід відчути їх самому. Звідси видно, що містичні стани належать до емоційної сфери, а не до інтелектуальної. Ось що писав Джемс: "Неможливо пояснити якість або цінність будь-якого відчуття тому, хто його не відчував. Потрібний музичний слух для оцінки симфонії. Потрібно було б бути колись закоханим, щоб зрозуміти стан закоханого". Інакше говорячи, людина, яка пройшла через містичний досвід - або неочікуване набуття знання, як у Я. Бьоме чи Пророка Мухаммада, або сповіді людей, які пережили клінічну смерть, - не може викласти власні відчуття і набуті переживання звичайною поцейбічною мовою.

Невимовність як ознака містичного досвіду повязана не з тим, що він закорінений у чуттєвій природі людини. Швидше можна говорити про те, що сам цей досвід не має конкретних аналогів у земному житті. Специфіка містичних переживань інша, ніж звичайні повсякденні враження буття. У них нема розрізнення емоційного і раціонального, бо це цілісний, універсальний досвід. Люди, які пережили клінічну смерть, важко підбирають слова, щоб розповісти про зустріч зі Світлоносною істотою, про відокремлення душі від тіла, про мандри душі. невимовність цих відчуттів зумовлена не тим, що вони відмежовані від розсудку, інтелекту. Мова йде про прилучення до неземного, потойбічного, трансцендентного досвіду. Той, хто не набув містичний досвід, залишається несприймаючим його, бо це щось принципово інше ...

Друга ознака містичного досвіду - це інтуїтивність. Джеймс підкреслював, що, хоча ці стани стосуються сфери відчуттів, вони проте є особливою формою пізнання. Людина проникає в глибини істини, закриті для здорового глузду. Це своєрідніодкровення, моменти внутрішнього просвітлення. Однак виникає питання, чи можна інтуїцію вважати базовою ознакою для містичного досвіду, адже вона супроводжує і наукову творчість, коли іскри осяяння увінчують аналітичну роботу інтелекту. демонструючи невичерпний потенціал рефлексії?

Джеймс приходить до висновку, що невірним є принижувати інтуїцію, віддаючи їй тільки належне тоді, коли вона вивірена розумом, що вона тільки доповнює інтелект. Насправді ж інтуїція є цілком самостійним і самодостатнім засобом світосприйняття. Між наукою і містикою існують багатомірні звязки. Саме в містиці народилася ідея всеохопності, універсальності, цілісності світу. Більше того, стародавній Гнозис взагалі базувався не стільки на аналітичному мисленні, експерементальній практиці, скільки на споглядальному, всеохоплюючому і інтуїтивному осягненні реальності. Власне містика неможлива без інтуїтивності, вона напіввідкриває певну реальність, котра постає у своїй цілісності і нерозімкненості. Інтуїція видається фрагментарною тільки у стсунку до логічної конструкції. Насправді ж вона всеохопна і всепроникаюча. Ось чому у наївній, дофілософській свідомості є здоровий реалізм,універсальне відчуття буття, котре значною мірою було розділене і пригнічене розвитком раціоналізму, відданям перевазі "Царству Кількості" перед "Царством Якості".

Інтуїція - базовий природний дар людини. Фантазуючи, передбачаючи події, людина мовби реалізує власну природу. Саме так трактував цю проблему філософський антрополог Арнольд Гален. для людини, на його думку, важливим є не тільки належний життєвий досвід, але й досвід можливого, уявленого через фантазію. Він тому розглядав людину як істоту, яка фантазує, здатну увійти у реальність через інтуїцію.

Саме філософські антропологи прагнули зрозуміти, чи не затьмарився притаманний нам дар уяви? Чи не загубили ми коштовні властивості мрійників? чому наше повсякдення втратила поетичний вимір? Навіть наші сни стали буденними, тривожними, достовірними, в той час як Платону приснився лебідь, який опустився йому на груди...

Найбільш сильна сторона містичних (окультних) вчень - це вчення про космічність людини, це розуміння, що все, що відбувається у людині, має світове значення і відбивається на космосі. Знали містики, що душевні стихії людини - космічні, що в людині можна відкрити всі нашарування світу. Наприклад, гнів для містиків не тільки стихія людська, але й стихія космосу. Астрологія вгадала нерозривний звязок людини з космосом і цим прорвалася до істини, прихованої від науки про людину, яка не знає неба, і від науки про небо, яка не знає людину... Містики вчили, що людина перевершує всі явища природного світу і є верховним центром буття. В людині існують таємні, заповітні, окультні космічні сили.

Величезних вершин досягає самосвідомість людини у Каббалі. Вона вчить про Небесного Адама Кадмона. "Людина, - говориться в основній книзі Каббали "Зохар", - є разом з тим і наслідок, і вища точка творення. Тому вона створена у сьомий день. Як тільки появилася людинаа, все було закінчене, і світ вищий, і світ нижчий. тому що все було вміщене в людині, вона зєднює всі форми". людина в Каббалі слугує посередником і поєднувачем між Богом і природою. І Бог і природа відбиваються в її двоякій суті.

На думку М. Бердяєва, у звичайній обрядовій християнській свідомості істина про людину-макрокосм задавлена відчуттям гріха і падіння людини, говорить про пристрасті і про звільнення від гріха і не вміщує в собі творчої таїни людської природи. Істина про людину не була відкрита звичайній пастві церковними служителями, які оберігали ветхозавітну антропологію. І тільки у містиці, щонайперше у монашестві (Хуана де ла Крус) та ісихазмі (Григорій Палама), відкривається посвяченим значно більша істина про людину. Проте гностичним даром володіли й рядові містики, такі як Я. Бьоме, Парацельс, Йоганн Екхарт, Емануїл Сведенборг, Ангелус Сілезіус, містична істина відкривалася й через мистецтво Данте, Мікеланджело, Петрарки, Новаліса... Проте християнство вчить, що справжнє антропологічне знання можливе тільки після воскресіння Христа, через демонстрацію боговсиновлення людини. Христос відновлює втрачений родовід людини, її право на божественне походження і божественне призначення. Боголюдина є одкровенням не тільки божественної, але й людської величі.

Думка про макрокосмічність людини розглядається не тільки у релігійній свідомості. У специфічній формі вона знаходить прояв також усвітській, натуралістичній традиції. Людиина у ній трактується як природне створіння (мікрокосм), але в той же час підкреслюється її особлива, незамінна роль у перетворенні, розбудові світу. Людина трактується як специфічна, дійсно космічна ланка у грандіозному процесі розвитку світу.

Вибудовуючи універсальну модель всесвітньої еволюції, відомий французький філософ і вчений Тейяр де Шарденрозійшовся з біблійним переказом про створення людини. Розвиток унівесуму він описує як грандіозну пригоду матерії. Органічний світ виростає з неорганічної природи, що дає підстави Шардену подати процес розвитку універсуму як величний і напередвизначений процес. Під час еволюції Шарден розрізняє послідовні, якісно відмінні стадії: переджиття (літосфера), життя (біосфера), думка (ноосфера) і наджиття. Він вважає, що еволюція одушевлена цілеспрямованою свідомістю - "ортогенезою", весь рух спрямований у бік кінцевої цілі - пункту "Омега"", який слугує символічним позначенням Христа.

Ідея ноосферинароджується у Шардена під час осмислення взаємодії між природою і суспільством, в якому визначальну роль відіграє усвідомлена, розумна діяльність людини. Це галузь, всередині якої природа і соціум спрямовані назустріч один одному, визначається як техносфера, антропосфера, соціосфера. Людина, йдучи за закладеною у ній здібністю, створила довкола планети тонку духовно-спіритуальну оболонку. Це своєрідна жива плівка, на якій відбиті ментальні знаки, культурні шифри, художні образи. Ноосфера, отже, - це нова, вища стадія біосфери. Вона була б неможливою без людини і людства.

Розвиваючи сутність ідеї ноосфери, В. Вернадський відзначав, що людина стає могутньою геологічною всезростаючою силою, яка на ХХ ст. стала всепланетарним цілим. І сила, могутність людини повязана не з матерією, а мозком, з розумом, з працею. "Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. У ній вперше людина стає могутньою геологічною силою. Вона може і повинна перебудувати своєю працею і думкою галузь свого життя, перебудовувати докорінним чином у порівнянні з тим, що було раніше. Перед нею відкриваються все більш і більш ширші можливості".

Отже, макрокосмічність людини зумовлена тим, що вона створила ноосферу як замешкання духа, як скарбницю духовних багатств. Якщо раніше людина, обєднюючись із собі подібними, підкорювалася природному примусу, то тепер вона відчуває свою космічність.

Але якщо Шарден і Вернадський оперували більше такими поняттями як людство і соціальність, менше піклуючись про про власне антропологічні характеристики людини (тобто більшою мірою віддавали перевагу логоцентричному підходові до людинпи), тоС. Федоров, К. Ціолковський і О. Бердник закликали замислитися над проблемою безсмертя індивіда і заселенням космосу безсмертними досконалими людьми.

Також академік М. Моїсеєв у своїй праці "Людина і ноосфера"(1990) писав про гармонічний розвиток (коеволюцію) Природи і Суспільства, і умовою цього ставив вирішення проблем стабільної життєдіяльності, екологічних умов та інших соціальних факторів.

Ідея ноосфери містить у собі антропологічний зміст. Вона вказує на унікальний дар людини, її неповторні деміургійні властивості. Людина всередині цієї системи розглядається як найважливіша стадія всесвітньої еволюції. Проте людина в ідеї ноосфери залишається дещо збідненою, людина є лише природним створінням, а божественна самосвідомість людини у цій концепції відсутня.