ЛЕКЦІЯ № 6. ПРАВИЛА СПІЛКУВАННЯ ФАХІВЦЯ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ЗУСТРІЧЕЙ, ПЕРЕГОВОРІВ, ПРИЙОМІВ ТА ПО ТЕЛЕФОНУ

Прийом відвідувачів - це приватне ділове мовлення, що є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання службових обов'язків. Мовлення керівника, який приймає відвідувачів, перестає бути його приватною справою - це мовлення офіційне, від імені уста­нови, яку він представляє.

Під час розмови з відвідувачами керівник має дотримуватись низ­ки вимог щодо культури усного мовлення, зокрема:

- темп мовлення узгоджувати з тематикою і ситуацією розмови, індивідуальними рисами мовця. Він повинен бути неспішним, але не надто млявим і байдужим;

- тон розмови обирати спокійний, діловий, стриманий. Керівник має уважно слухати, чітко давати поради;

- намагатися не напружувати голос і до кінця фрази помітно його знижувати;

- робити порівняно невелику кількість пауз. Кожна пауза має уви­разнювати сказане, створювати психологічний підтекст. Вона, звичай­но, може бути викликана потребою знайти влучне потрібне слово;

- слова вимовляти виразно, але менш старанно, ніж при публіч­ному мовленні. Окремі звуки можуть послаблюватися. Надмірну ре­тельність в артикуляції сприймають як вияв агресивності, нетерпимо­сті, бажання якнайшвидше „виставити відвідувача за двері";

- мовлення керівника має відзначатися багатством слів та виразів (можна використовувати крилаті вислови та фразеологізми). Перевагу слід надавати загальновживаній та стилістично нейтральній лексиці. Абсо­лютно відсутні образливі, просторічні слова, жаргонізми та діалектизми.

Важливими є й вимоги, які ставлять до мовлення та культури пове­дінки відвідувача. Людина, яка прийшла на прийом, має назвати себе (прізвище, рід занять, посаду) і коротко викласти суть справи, подяку­вати за пораду, допомогу. В кабінет керівника не прийнято заходити і сідати без дозволу чи запрошення, а керівникові не личить годинами „тримати відвідувача за дверима", чи не запропонувати йому сісти, чи не провести в кінці розмови до дверей або хоча б подати руку, особли­во якщо це літня людина.

Поширеним видом усного ділового мовлення є телефонна розмова. Це найпростіший і найефективніший спосіб встановлення ділового кон­такту. Тут не працюють міміка, жести. Візуальний контакт між спів­розмовниками відсутній, тому дуже важливими є інтонація та лексичне вираження. Обмеженість у часі, можливість технічних перешкод зни­жують ефективність цього виду мовлення. Однак суттєвими перевагами телефонної розмови над іншими способами є оперативність переда­вання інформації, швидкість реагування на інформацію, можливість дистанційного керування діями, зручність.

Успіх ділової розмови по телефону залежить від уміння дотриму­ватися певних правил поведінки - телефонного етикету. „Не випус­кайте з уваги тієї обставини, що телефонна розмова - це великою мі­рою ваша візитна картка, - зауважують фахівці школи бізнесу'⁷. Умін­ня ділових людей вести телефонні розмови сприяє й авторитету фірми, організації, яку вони представляють.

Службова телефонна бесіда має таку структуру:

- момент встановлення зв'язку (вітання, взаємне представлення);

- виклад суті справи (повідомлення мети дзвінка, ознайомлення з проблемою);

- обговорення ситуації, проблеми;

- закінчення розмови (резюме, прощання).

Деякі важливі аспекти ведення ділової телефонної розмови:

• Часові межі. Кожна телефонна розмова у середньому триває 3-5 хвилин. Із часом виробляється вміння розмовляти по телефону корот­ко, висловлюватися чітко і стисло. Цьому сприяє володіння інформа­цією, попередня підготовка до розмови. Якщо передбачається тривала розмова, потрібно запитати, чи має співрозмовник достатньо часу для бесіди. Час ділових регулярних розмов краще узгоджувати з партне­ром. Завжди треба намагатися телефонувати у зручний час - не теле­фонувати до дев'ятої години зранку та після десятої ввечері.

• Дотримання мовного етикету. Обов'язково потрібно вживати формули вітання (на початку розмови, а також тоді, коли до слухавки підійшов інший співрозмовник), прощання (у кінці розмови), подяки, вибачення - відповідно до ситуації. Важливе значення має взаємне пред­ставлення на початку телефонної розмови: треба назвати прізвище, ім'я, по батькові, посаду й організацію, яку ви представляєте. Говорити без поспіху, розбірливо (щоб можна було записати). Прохання, запитання потрібно формулювати тактовно і люб'язно (з ким хочете розмовляти, з якого приводу телефонуєте, прохання занотувати, переказати інформа­цію та ін.). Для цього існує низка обов'язкових етикетних реплік, якими, неначе паролями, обмінюються обидві сторони спілкування, напр.: Чи не могли б ви запросити до телефону...?; Будь ласка, покличте..; Чи можу я розмовляти з...?; Чи можу я телефонувати пізніше?; Мені ре­комендували звернутися до вас з питання... ; Зачекайте хвилинку, зараз я передам слухавку; Прошу зачекати; Зателефонуйте, будь ласка, піз­ніше, через двадцять хвилин, вона зараз дуже зайнята; Чи не могли б ви йому переказати...?; Перекажіть, будь ласка, інформацію та ін.

• Максимальна насиченість інформацією. Дотримання цієї ви­моги характеризує співрозмовників як досвідчених ділових людей. Якщо це "вихідна" розмова, вона потребує продуманості й підготов­ки. Мати під рукою план розмови, порядок питань, документи, дати, цифри, прізвища, потрібні номери телефонів, ключові слова розмови -означає подбати про те, щоб розмова була ефективною.

• Конструктивність розмови. Також залежить від компетент­ності ділових партнерів, умінні наголошувати на суттєвому, уникати непорозумінь, вести діалог, а не монолог, тобто уважно слухати спів­розмовника. Якщо розмова довга, час від часу бажано підсумовувати досягнуті угоди, підтримувати розмову принагідними репліками. Вар­то записувати важливу інформацію - це допоможе дотримати слова і виконати певні обіцянки чи домовленості. У разі виникнення склад­них питань можна запропонувати співрозмовникові зустрітися.

• Позитивне емоційне тло - одне з найважливіших правил діло­вої телефонної розмови. Потрібно бути доброзичливим, розмовляти при­вітно, звичним рівним голосом, спокійно, виразно, витримано, а не гуч­но й галасливо. Під час розмови варто називати співрозмовника на ім'я та по батькові, це завжди для нього приємно. Не перечити співрозмовни­кові, не перебивати, не виказувати своєї невдоволеності, не вдаватися до категорично-наказового тону, не погрожувати, уникати бурхливого вияву емоцій. Намагатися, щоб телефонна розмова не була монотонною чи, навпаки, хаотичною. Важливими чинниками творення позитивного тону телефонної розмови є голос, інтонація, паузи, логічний наголос.

• Мова. Звичайно, лише літературна. Висловлюватися потрібно сти­сло, точно, стежити за логікою викладу думок, послідовністю, викорис­товувати короткі, правильно побудовані речення. „Телефонну розмову не можна "переглянути" і стилістично виправити, - зауважує Н. Бабич, - у ній „не працюють" міміка, жести, але вона надзвичайно економна в одержанні інформації, для чого ефективно використовується лексичне й інтонаційне багатство мови"'⁸. Важливість розмови вимагає добору потрібних слів, переконливості аргументів, збільшує вагу реплік. Стиль розмови залежить і від ступеня знайомства співрозмовників, їхнього віку, статі, посади тощо. Більша розкутість синтаксису, елементи гу­мору, веселий тон розмови мають бути доречними, тобто тільки допо­магати, а не шкодити справі.

• Технічні моменти телефонної розмови. Наведемо декілька пра­вил телефонного ділового спілкування.

Набирайте номер телефону тільки тоді, коли переконані у його пра­вильності.

Слухавку намагайтеся підняти між другим та четвертим дзвінком. Після п'ятого телефонного дзвінка спрацьовує автовідповідач.

Якщо вам зателефонували у той час, коли ви вирішуєте термінову справу, попросіть вибачення і пообіцяйте сконтактуватися з тим, хто телефонує, пізніше. Обов'язково дотримуйте слова. Можна попроси­ти партнера, щоб він сам зателефонував пізніше, коли ви будете вільні.

Якщо співробітника, якого просять до телефону, немає на місці, а питання, яке порушує адресант, може вирішити інший співробітник, потрібно запросити його або дати відповідний номер телефону.

Якщо сталося роз'єднання з технічних причин, відновлює зв'язок той, хто телефонував.

Закінчує розмову той, хто її почав. Якщо співрозмовник жінка, то ініціативу варто віддати їй.

Не ведіть двох розмов одночасно.

Ніколи не кладіть несподівано слухавки.

На помилковий дзвінок реагуйте ввічливо, за власний помилковий дзвінок просіть вибачення.

Пам'ятайте, що службовий телефон - для службового користування.

Отже, основні вимоги до мовця, що говорить по телефону, такі: 1) чіткість, чистота артикуляції, правильність дикції; 2) середній за силою голос мовлення; 3) лаконізм висловлювання (лексичний і син­таксичний), чіткість, виразність побудови фрази; 4) темп мовлення -середній; 5) тон мовлення - спокійний, ввічливи.

ЛЕКЦІЯ № 6. ТЕРМІНИ І ТЕРМІНОЛОГІЯ. ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ ТЕРМІНИ

Мета: ознайомити з термінами та термінологічними системами; розвивати уміння використовувати терміни при складанні текстів документів; виховувати інтерес до рідної мови.

План:

1. Термін та його ознаки

2. Історія виникнення термінів

3. Використання термінів у офіційно-діловому стилі

4. Вузькоспеціальні та загальнонаукові терміни

5. Види термінів

6. Способи творення термінів. Запозичення з іноземних мов

Література:

1. Кочан І.М. Динаміка і кодифікація термінів з міжнародними компонентами в сучасній українській мові. - Львів, 2004;

2. Гнатишена І.М., Кияк Т.Р. Словник інтер­національних терміноелементів грецького та латинського походження в сучасній термінології. - К., 1996.

3. Панько ТІ., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. - Львів, 1994. -С. 144.

4. Козловець І. Роль запозичень у формуванні української фінансово-кредитної системи // Лінгвістичні студії: 36. наук, праць.. - Донецьк, 2003. - Вип. II. - С. 467.

5. Жовтобрюх М.А. Науковий стиль української мови // Мовознавство. - 1968. - № 1.-С. 8.

Термін - слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя. Слово термін відоме ще з античних часів. У латинській мові (terminus) воно означало „кінець", „кордон", „межу". У середньовіччі набуло вже значення „визначення", „позначення". У старофранцузькій мові знаходять навіть номінацію terme - „слово". В Україні ця назва поширюється вже у XVIII ст.

Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукуп­ність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавством.

Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, С. Рудницький, О. Курило, О. Огонов-ський, І. Пулюй та ін. Вони доклали багато зусиль до вироблення фа­хової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнучи до того, щоб термінологія була „всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного"⁸.

Термін - це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій де­фініції — лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві озна­ки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.

Характерні ознаки терміна:

а) належність до певної термінологічної системи;

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність в межах однієї терміносистеми;

г) точність;

д) стилістична нейтральність;

е) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;
є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних від-
тінків.

Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідни­ках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому зна­ченні, які подано у словниках.

Від XVIII ст. активно вживається слово номенклатура (від лат. nomenklatura - перелік, список). Воно стає поширеним після того, як шведський ботанік К. Лінней створює класифікацію рослин. Упродовж наступних століть це слово перетворюється у фактичний дублет тер­мінології. Усе ж потрібно чітко розмежовувати ці поняття. В основі терміна лежить загальне поняття, а в основі номенклатурної назви -одиничне. Сьогодні під номенклатурними назвами розуміють: 1) су­купність номенів, тобто назв; 2) сукупність умовних символів, графіч­них позначок, що нерідко складаються з цифр та букв; 3) сукупність термінів без дефініцій; 4) сукупність міжнародних (греко-латинських) назв на позначення видів та елементів у біології, хімії, медицині тощо⁹. Номенклатурою є серійні назви машин, приладів, верстатів, продук­ції, що випускається, назви рослин, звірів, найменування організацій, підприємств, географічних назв і т. ін.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою тер­мінологію. „Усяка наука, - за словами І. Свєнціцького, - це систематич­не і дотепне окреслення (дефініція) певних явищ - особливою, тій науці належною мовою"¹⁰. Загалом серед термінологічної лексики можна виділити: суспільно-політичну, науково-технічну, природничу, адміні­стративно-ділову тощо. Кожна з них має свої підсистеми, напр.:

— політичну (демократія, інтеграція, уряд, соціал-демократ, центризм, фракція);

-юридичну (законодавство, апеляція, позов, адвокат, прокурор, санкції);

— військову (плацдарм, переворот, зброя, полковник, контрудар);

— філософську (діалектика, базис, парадокс, еклектика, тотожність);

— біологічну (клітина, суцвіття, генетика, рецептор, клонування);

— геологічну (мінерал, кора, палеозой, шлейф, копалини); -лінгвістичну (фонема, суфікс, дієслово, прийменник, граматика,

синтаксис);

— літературознавчу (сюжет, персонаж, алітерація, поема, епі­лог, кульмінація);

— електротехнічну (люмінесценція, закорочення, конденсатор, за­побіжник);

— радіотехнічну (ретрансляція, діод, іконоскоп, декодер, осцило­граф);

— фізичну (спектроскопія, тиск, реостат, електрон, атом, протон);

— математичну (степінь, множення, трикутник, квадрат, інтег­рал, куб);

— хімічну (іон, каталізація, реактив, луг, кислота, лакмус); -медичну (хірургія, укол, термометр, тонзиліт, пеніцилін); -музичну (квартет, адажіо, соло, піанісимо, стакато, октава);

— морську (лайнер, лоцман, катер, тоннаж, шлюз, баркас);

—спортивну (тайм, аут, бокс, нокаут, ферзь, пенальті) та ін.

Послуговується термінами і офіційно-діловий стиль мови, напр.,

справочинство, рапорт, канцелярія, протокол, довідка, посвідчення та ін. Існують такі вимоги до використання термінів у діловому мовленні:

1) термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: діловодство, спра­вочинство, але не діловедення, справоведення; автобіографія, а не життєпис; меню, а не стравоспис та ін.;

2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику. Наприклад, циркуляр - це лише директивний лист, а не будь-якого іншого типу;

3) якщо термін є багатозначним, автор документа має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа - особова справа, судова справа.

Документ буде виконувати свої функції, якщо той, хто укладає його, і той, кому він адресований, точно і чітко бачать за терміном поняття, яке він називає.

Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спіль­ний термінологічний фонд: „Ізольованих терміносистем немає. Вони містять уніфіковані щодо норм сучасної мови терміни на міжгалузе­вому рівні"".

Терміни також поділяють на загальнонаукові та вузькоспеціальні.

Загальнонаукові терміни - це звичайні слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі, ді­лових документах. Такі терміни прості, доступні, зрозумілі, вони ні­якого спеціального змісту не мають (ідея, гіпотеза, процес, формула, аналіз, синтез, закон, документ, охорона). „Вони не завжди зручні, -зауважує А. Корж, - часто багатозначні, допускають різні тлумачення, можуть застосовуватися то в одному, то в іншому значенні. Тому вико­ристання таких термінів доцільне, якщо їх значення зрозуміле для всіх і не породжує ніяких сумнівів у певному контексті"¹².

Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполучення, які по­значають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, на­приклад, юридичної: правовідносини, юридична особа, речовий доказ, неправдиве свідчення, законопроект, свідок; економічної: інвестицій­ні ресурси, комерційний банк, обіг коштів, прибуток-нетто, надком-пенсація тощо. Для цих термінів характерна семантична конкретність, однозначність.

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами тво­рення. За структурними моделями терміни поділяють на:

-однокомпонентні терміни, напр.: валюта, бюджет, файл, то­варообіг, підприємництво, податок, бісектриса, чисельник, меридіан;

- двокомпонентні терміни - найчастіше це словосполучення іменник + іменник, напр.: еритема шкіри, швидкість запису, норма вартості, частини мови, недоторканість особи, принципи маркетингу, кон'юнктура ринку; або прикметник + іменник, напр.: нормативний акт, матеріальна відповідальність, земельна рента, приватна влас­ність, виробничі фонди, обіговий капітал, ринкова інфраструктура;

- трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники: прикметник + прикметник + іменник, напр.: пересувна телевізійна установка, щілинні приголосні звуки, необхідний робочий час, нова економічна політика, гарантований щорічний дохід; прикмет­ник + іменник + іменник, напр.: структурний тип речення, типовий носій запису, міжнародний поділ праці, еквівалентна форма власнос­ті, вартісна будова капіталу, валютні фонди підприємств; іменник + прикметник + іменник, напр.: осердя магнітної головки, речення усклад­неного типу, відтворення грошового капіталу, вартість робочого міс­ця, плинність робочої сили, податок на цінні папери; іменник + імен­ник + іменник, напр.: розширювач діапазону гучності, категорія чис­ла іменника, інвентаризація в установах банків, кругооборот коштів підприємств, управління просуванням товару;

- багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, напр.: фонд оплати праці підприємства, поперед­ня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг, резерв кош­тів на непередбачені роботи та витрати, середня квадратична по­хибка ряду вимірів, міжнародний комерційний арбітражний суд, пов­на відновна вартість основних фондів.

За статистикою, понад 70% термінів у різних терміносистемах - це словосполучення. Вони становлять певну семантико-синтаксичну єд­ність, відтворюються в готовому вигляді.

У термінології представлено усі способи українського словотворення. Як і більшість слів української мови, терміни творяться морфологічним способом. У творенні термінів беруть участь суфікси, напр.: -нн(я): опо­даткування, страхування, кооперування, знецінення, депонування, прико­рочування, розжарювання; -ість: рентабельність, заборгованість, пла­тоспроможність, самоокупність селективність, теплобарвність; -ач: підсилювач, переривач, вмикач, заломлювач; -ств(о): підприємство, ка­значейство, банкрутство, законодавство, рабовласництво; -аці(я): пеленгація, індексація, міграція, ревальвація та ін. Багато термінів із ну­льовим суфіксом, напр: обіг, примус, вклад, оборот, актив, пасив, пере-заряд, випар, осад. Інші способи творення - додавання префіксів (україн­ських та іншомовних): надприбуток, перевиробництво, перепродукція, непружний, піддіапазон, протиструм, антидемократичний, ретранс­ляція, іммобілізація, дисбаланс, іррегуляція, дезінфекція, або префіксів і суфіксів одночасно: безстроковий, безготівковий, безвалютний, підважок, відосередник, сузір 'я, бездротяний. Активні способи творення термінів з різних галузей - осново- та словоскладання, напр.: електрострум, ампер-секунда, автоколивання, держава-монополія, прем 'єр-міністр, тест-матриця, лікар-терапевт, госпрозрахунок, високоприбутковий, супермаркет; абревіація, напр.: лавсан, піар, рація, біоніка.

Аналіз термінів за походженням дав змогу мовознавцям зробити висновок, що близько 40% у різногалузевих мікросистемах - слова, запозичені з інших мов. Багато термінів - слова інтернаціональної лек­сики з грецькими і латинськими коренями. З грецької мови прийшла значна частина медичних, природничих, суспільно-політичних термі­нів, хімічні назви, терміни астрономії та географії, математики і фізи­ки, мовознавства і літературознавства, напр.: біологія, бактерія, йод, озон, економія, політика, автономія, догма, галактика, клімат, тео­рема, метафора, драма. Запозичення з латинської мови також пов'я­зані з медициною, біологією, філософією, соціально-економічними на­уками, технікою, мовознавством, напр.: вакуум, гербарій, еволюція, агітіція, інфекція, мотор, кримінал, модус, абревіація, інфінітив, стан­ція, трансляція, оренда. Запозичення із західноєвропейських мов мож­на узагальнити так:

а) з німецької мови прийшли слова на позначення військових по-
нять (штаб, гауптвахта, солдат, офіцер, юнкер), торгівлі, виробницт-
ва, техніки (шахта, бухгалтер, агент, акція, вексель, маклер, верстат,
клапан, гвинт, ланцюг, сигнал);

б) з французької мови українська запозичила терміни суспільно-
політичного життя (парламент, депутат, генерал, бюро, демонстра-
ція), мистецтва (сюжет, увертюра, п 'єса, сюїта, режисер, ансамбль),
військової галузі (армія, авіатор, екіпаж, десант, парашут, арсенал,
гарнізон), техніки (шасі, карбюратор, реле, зонд, ресора);

в) з англійської прийшли слова на позначення понять з мореплав-
ства (шхуна, док, мічман), спорту (фініш, футбол, бейсбол, фристайл,
хокей, нокаут), техніки (трамвай, ескалатор, комбайн, блюмінг, буль-
дозер, тролейбус), економіки (менеджер, спонсор, бюджет, лізинг,
консалтинг, дисконт, бартер), інформаційної технології (інтерфейс,
кластер, драйвер, модем, файл, принтер, сканер, хаб, джойстик, трек-
бол, тачпад);

г) з голландської мови українська запозичила морські терміни (боц-
ман, кіль, шлюпка, трап, пеленг, каюта, матрос, гавань, бакен, шкіпер);

д) з італійської мови прийшло в українську багато слів-термінів
музичного мистецтва (віолончель, дует, соло, композитор, тенор, піа-
ніно, фортепіано, адажіо, арія, опера, сопрано, бас) та ін.

„Термінологія - це атрибут науки, а наукова сфера, як відомо, має міжнародний характер, - констатує І. Козловець. - Рухливість термінів, зміна їхнього статусу, термінологічна міграція - наслідок інтегратив­них процесів у науці. Питома вага запозичених слів у лексичній систе­мі кожної мови постійно зростає внаслідок формування глобального інформаційного простору, суспільних та економічних процесів, спря­мованих на світову інтеграцію. Відомо, що близько 90% нових слів, що з'являються в мові, - це терміни"'³.

Чужомовні слова українська мова засвоює по-різному: одні при­стосовує відповідно до своїх правил, тоді вони "змінюються відповід­но до її духу, набувають у ній громадянства", інші - залишає незмін­ними, тоді вони "не заховують свої чужомовні прикмети". Узагалі вся історія українського термінотворення пов'язана з вирішенням пробле­ми відбору національної чи чужомовної назви для того, щоб позначи­ти конкретне наукове поняття. Вимоги творити терміни в дусі народ­ної мови, зрозумілі, доступні, звучали ще наприкінці XIX ст. Один із авторів журналу „Основа" (1861) М. Левченко свого часу писав: „Тер­міни наукові треба складати в дусі народної мови". Він пропонував словничок кількох десятків інтернаціональних слів та їх україномов­ний переклад, напр.: арифметика — щотниця, астрономія — зірниця, автомат — самодрук, амплітуда —розмах.

Однак існувала й інша думка, що опора на власні мовні ресурси не може відбуватися ізольовано від міжнародної практики термінотво­рення, чий вплив є закономірним і неодмінним для кожної природно сформованої мови. Зокрема, професор М. Грушевський 1917 року за­кликав: „Принципу крайнього етнографізму, єдино правильного в се­редині XIX ст., ми повинні тепер зректися".

Отже, інтернаціональне не протистоїть національному, а втілюєть­ся в ньому. Цим пояснюється факт, що інтернаціоналізація терміноло­гічних систем є одним із природних і вагомих шляхів їх самобутнього розвитку. „Сучасна українська термінологія, - на думку М. Жовтобрю­ха, - розвивається і нормалізується з урахуванням її національних та інтернаціональних функцій. Ігнорування однієї із цих функцій може негативно вплинути на нормалізацію термінології і стати гальмівним чинником у розвитку наукового стилю літературної мови"¹⁴.

У 1918 році українська мова стояла перед сумним фактором впливу російської мови. В умілих руках русифікаторів вона ставала часто ма­каронічною у науковій термінології та фразеології. Як відповідь на русифікацію виникає пуризм - російські слова замінюють на питомо українські, напр.: контрабанда — перемитництво, в діаметрі — попе­речно, конус — стіжок, атом — неділка, масштаб — мірило, прес — чав, гіпотенуза - протипрямка, піраміда - гостриця, фільтр-цідило, кон­тур - обрис, маятник — хитун, сплав — стоп, басейн — водозбір та ін. Тільки завдяки вагомим здобуткам наприкінці XIX - на початку XX ст. 20-30-ті pp. XX ст. стали "золотим десятиріччям" українського словни­карства¹⁵ .

Романтичні спроби утвердження власне української наукової лексики у словниках 20-30-х років підлягають суворому більшовицькому осуду, їх називають „самостійницькими проявами" і націоналістичними пере­крученнями. Створену в цей час науково-технічну термінологію вилу­чають з наукового обігу. „Неважко уявити, - зауважують сьогодні науков­ці, - яких успіхів досягла б українська термінологічна наука й терміноло­гічна практика, якби не репресії, що обрушилися на Інститут наукової мови у 1930 р. Звинувачення у зв'язках зі сфабрикованою „Спілкою ви­зволення України", підміна науково-лінгвістичного аналізу термінологі­чних словників тавруванням їх укладачів як "буржуазних націоналістів", заміна наукових дискусій, без яких не розвивається жодна наука, стаття­ми, що були на рівні судових вироків [...] на десятиліття загальмували розбудову української термінолексики, заполонили її недоречними ру­сизмами (передусім так званими подвійними кальками), не відповідни­ми внутрішній структурі та евфонії української літературної мови"¹⁶.

Кілька десятиліть українська науково-технічна інтелігенція пере­бувала в поняттєвому полі близькоспорідненої російської мови. Ця мова настільки ввійшла в свідомість українців, що розмежувати українські та російські форми може часом лише фахівець. З російської мови укра­їнська перейняла слова-терміни, які вживають у невідповідному зна­ченні, напр.: рос. лошадиная сила — це робота, а не кінська сила. З'яв­ляються кальки, побудовані з відхиленням від норм українського слово­творення, напр.: лісовод замість лісівник, вітролом замість вітровал.