Главная | Обратная связь

Психологія вищої школи: її предмет, завдання та методи

теоретичних уявлень про сутність об'єкта дослідження. Розуміння, ви­значення і вибір методів дослідження залежать від загальнонаукової та конкретно-наукової методології.

Психологія вищої школи фактично використовує всі методи і конкрет­ні методики, які застосовують у тих галузях психологічної науки, з яки­ми вона пов'язана (вікова і педагогічна психологія, соціальна психологія, психологія особистості та ін.). Є науки, які досліджують психіку не тіль­ки психологічними методами, а й фізіологічними методами (психофізіо­логія), методами герменевтики (розуміюча психологія), математичними і фізичними методами (наприклад, свідомі і несвідомі процеси), методами культурології та ін.

Методи збору емпіричних фактів обирають за цілями та завданнями дослідження:

• описати факти: спостереження, аналіз продуктів діяльності, бесіда, інтерв'ю, анкетування, вивчення життєвого шляху (біографічний ме­тод) та ін.;

• виміряти психічні явища - тести;

• визначити психологічні особливості - констатувальний експеримент (природний або лабораторний);

• знайти чинники, виявити психологічні умови розвитку та перетвори­
ти явище - формувальний психолого-педагогічний експеримент.
Для наукового вирішення психологічної проблеми зазвичай викорис­
товують комплекс методів, розробляють і реалізовують певну методику
(сукупність методів у дії).

Методика дослідження - конкретне втілення методу дослідження; вироблений спосіб організації взаємодії суб'єкта і об'єкта дослідження на основі конкретного матеріалу й визначеної процедури.

У методиці дослідження конкретизують мету, предмет дослідження, а також показники вимірюваного явища, умови проведення роботи, засоби фіксації експериментальних показників і процедуру аналізу та інтерпре­тації одержаних даних. На основі одного й того самого методу (наприк­лад, спостереження, бесіда тощо) може бути створена велика кількість методик, адже вона існує лише в логіці конкретного дослідження. У ме­тодику входить визначення тієї частини психічної реальності, яка має до­сліджуватися методами науки.

Розробляючи план експериментального дослідження, можна обрати один із трьох його шляхів.

1. Лонгітюдний план (шлях, зріз): вивчають одних і тих самих піддо­слідних протягом тривалого часу та поетапно проводять аналіз із порів­нянням результатів зрізів. Піддослідних порівнюють із самим собою через певний час у різні періоди життя, а тому їх не потрібно групувати, зістав­ляти за якимось параметрами. Проте це дослідження потребує тривалого

часу й чималих фінансових витрат. Відоме масштабне лонгітюдне дослід­ження, проведене під керівництвом Б.Г. Ананьева, яке виявило великі по­тенційні можливості розвитку особистості в студентський період життя.

2. Поперечний план реалізовують методом порівняння окремих груп піддослідних різного віку. Таке дослідження нетривале в часі, дешевше, керованіше. Проте потрібні суворіші вимоги до вибору піддослідних, до розроблення експериментальних завдань тощо. В основі лежить порів­няльний аналіз (наприклад, порівнюють коефіцієнт інтелекту студентів 1-их і 4-их курсів).

3. Можна застосовувати комбінований план, коли піддослідними є лю­ди різних вікових груп, але за однією з них (наприклад, одна експеримен­тальна група студентів) проводять тривале спостереження (лонгітюдне дослідження), а наприкінці порівнюють результати з іншою (контрольна група). Такий комбінований план застосовують, щоб виокремити ефекти хронологічного часу від ефектів історичного часу. Прикладом цього мо­же бути дослідження A.M. Прихожан, Н.М. Толстих «Підліток у підруч­нику та в житті», в якому вони порівнюють сучасних підлітків із відпо­відними характеристиками, які свого часу дала підліткам Т.В. Драгунова та інші психологи.

Для оброблення одержаного дослідницького матеріалу застосовують відомі в психологічній науці статистичні методи: кореляційний аналіз -кількісне співвідношення двох різних змінних; факторний аналіз - для визначення спорідненості окремих психологічних фактів на основі по­рівняння коефіцієнтів кореляції кожного з них. Ефективність вимірюван­ня незалежно від умов проведення визначається поняттям «надійність» і «валідність».

Надійність - ступінь узгодженості результатів, які дослідник одер­жує при багаторазовому застосуванні методики виміру. Надійна міра за­слуговує довіри, дає стійкі результати, які можна відтворити. Наприклад, тест художніх (музичних) здібностей має оцінювати конкретних людей саме так, як і раніше, скільки б разів його не повторювали. Перевірені методи застосовуються не одним поколінням дослідників. Якщо тест не надійний, то на результати може вплинути навіть настрій дослідника або піддослідного.

Валідність - це показник точності, з якою методика вимірює те, для чого вона створена, а також адекватність методу поставленому завданню дослідження.

Особливо надійними та валідними повинні бути тестові методики, які зараз широко застосовують для оцінки інтелектуальних здібностей (кое­фіцієнт IQ) або для професійної придатності.

При дослідженні студентів широко застосовують анкети та опитуваль-ники. Проте, щоб здобути за допомогою цих методів надійні результати і