Главная | Обратная связь

Психологія вищої школи

Набуття студентом досвіду практично-професійної діяльності вима­гає управління з боку викладача, забезпечення взаємодії викладача зі сту­дентами та студентів між собою. Суб'єкт навчання завжди живе в реаль­ній соціальній групі, має змогу порівнювати свої дії та їхню педагогічну оцінку з діями та оцінкою інших. Викладач через таку взаємодію («ви-кладач-студент», «студент-студент») здійснює керівництво соціальними взаємодіями студентів у процесі навчання. У психології вищої школи ви­діляються принципи організації такої взаємодії: діалогізації, проблема-тизації, персоналізації, індивідуалізації і диференціації навчання.

Відповідно до принципу діалогізації заняття (як лекційне, так і прак­тичне) не повинно перетворюватися на просту передачу знань. Його тре­ба будувати як обговорення різних точок зору, як спільний пошук істини, тобто у формі діалогу (діалог культур та ідей, діалог знання і незнання, діалог у свідомості індивіда голосів «практика» і «теоретика» тощо), а не монологу. У такому режимі педагогічного співробітництва, творчого обговорення різних теоретичних і практичних аспектів проблеми у сту­дентів будуть формуватися, актуалізуватися і пізнавальні, і професійні, і широкі соціальні мотиви. Створюються умови для їхньої індивідуальної інтелектуальної творчості, зокрема, стимулюються дивні на перший по­гляд вигадки (ідеї), які є особистими відкриттями студентів, часто неза­лежними від логіки навчального процесу.

Принцип проблематизацїї передбачає систематичне створення на­вчально-пізнавальних проблемних ситуацій, психолого-педагогічних умов для самостійного виявлення і визначення студентами пізнавальних завдань. Принцип персоналізації застерігає від того, щоб особисте спіл­кування викладача зі студентом не підмінялося рольовим. Воно має від­буватися в умовах рівного партнерства.

Принципи індивідуалізації і диференціації навчання передбачають врахування індивідуальних особливостей та інтересів студентів, ство­рення максимально сприятливих умов для розвитку їхніх здібностей і нахилів. Унаслідок цього у студентів підвищується відповідальність, уміння вирішувати завдання, здатність до саморегуляції та адекватнішої самооцінки.

Організаційно-педагогічною основою управління на рівні педагогіч­ного процесу є сукупність мети, завдань, принципів і методів навчання. Мета сучасного освітнього процесу - не тільки засвоєння системи про­фесійних знань, умінь і навичок, а й формування внутрішнього суб'єк­тивного світу студента, достеменних інтелектуальних якостей його осо­бистості, певного типу ставлення до світу (як він сприймає, розуміє і пояснює те, що відбувається), збагачення індивідуального ментального (розумового) досвіду - досягнення інтелектуальної зрілості (див. те­му «Загальна психологічна характеристика студентського віку»). Таким

5. Психологічні засади управління навчальним процесом у вищій школі~1 3 "7

чином, на перший план висувається проблема формування в майбутньо­го фахівця компетентності, творчості та ініціативності, самореалізації, унікальності складу розуму.

Компетентність - такий тип організації знань, який дає можливість приймати ефективні рішення в певній професійній діяльності. Порівняй­те такі судження: «Лікар знає і намагається лікувати» і «Компетентний лікар знає і вилікує». Тобто справа не в обсязі знань, не в їхній міцності (засвоєні знання швидко застарівають), а в тому, наскільки вони надійні як основа для прийняття рішення.

Знання компетентного фахівця характеризуються такими якостями:

- різноманітність;

- чітка визначеність;

- взаємозв'язок між собою;

- гнучкість;

- швидкість актуалізації;

- можливість їх широкого застосування;

- категоріальний характер;

- наявність знань про власні знання.

Природа компетентності така, що вона може формуватися тільки в єдності з інтересами і цінностями студента. Мова повинна йти про інте­лектуальне його виховання з урахуванням майбутньої професійної спе­ціалізації.

Інтелектуальна творчість - процес створення суб'єктивно і об'єк­тивно нових ідей, способів діяльності. Вороги творчості - страх та інер­ція (ригідність) думки. У зв'язку з цим важливо, щоб навчання було пси­хологічно комфортним (а для цього потрібна позитивна мотивація сту­дентів).

Інтелектуальна саморегуляція- вміння довільно керувати власною інтелектуальною діяльністю, а головне, знати слабкі та сильні сторони свого інтелекту і цілеспрямовано будувати процес самонавчання.

Унікальність складу розуму - індивідуальні, своєрідні способи інте­лектуального ставлення до того, що відбувається; це уміння компенсува­ти слабкі сторони свого інтелекту сильними його сторонами; це сформо-ваність індивідуальних пізнавальних переваг.

Звичайно, професійне мислення студентів розвивається не лише при розв'язанні ними професійних завдань, а також при вивченні окремих наук, зокрема при оволодінні понятійним апаратом науки. Навчальна ін­формація є засобом організації власної пізнавальної діяльності (а не мета навчання). Студент - суб'єкт власної навчально-професійної діяльності. Завдання навчання - розвивати креативність у майбутніх фахівців. Креа-тивність - здатність створювати нове, оригінальне; це адаптивна гнуч­кість до нового та чутливість до проблем.