Главная | Обратная связь

Психологія вищої школи

Психологія виховання студентської молоді

ЭЭ

 

- розпізнавати настрій іншої людини;

- чуйно відчувати потреби та бажання людей навколо.

Таким чином, духовність - це зверненість до духовної близькості лю­дей і моральних соціальних цінностей, занурення в досягнення цивілі­зації і національну культуру. Духовність виявляється також у здібності відчувати себе відповідальним за свої дії та поведінку, за свою сім'ю і родину, за Україну та долю людства загалом.

Духовність- це пристрасна самовіддача і творчість в ім'я вищих смислів. Як результат цього, особистість стає автентичною та конгруент­ною, люди навколо стають більш самодостатніми, спільноти - такими, які саморозвиваються, а взаємодія зі світом стає благородно людською. Духовність особистості проявляється у спонтанному служінні світу, який також осягається як спонтанний, є гармонією переживання людської і світової спонтанності. Духовна особистість не може ґвалтувати себе, ін­шу людину, спільноту і світ. Вона прагне, щоб усі названі сутності розви­валися творчо, вільно і були результативними (О.П. Колісник).

Розуміння сенсу життя - головне завдання духовного розвитку люди­ни. Показники духовності людини (за М.Й. Боришевським):

• життєствердна поведінка;

• позитивне сприйняття себе та іншого;

• притаманність оптимістичної гіпотези;

• широке поле ціннісних орієнтацій;

• знаходження щастя в різних проявах життя;

• естетичний розвиток, здібність розрізняти красиве й потворне;

• наявність екологічних цінностей (але не лише захоплюватися приро­дою, а й ніколи не робити їй зло), валеологічних цінностей (дбати про своє психофізіологічне здоров'я);

• високодуховною не може бути непатріотична людина, яка не шанує своїх батьків і рідну мову, культуру і традиції свого народу.

Таким чином, духовність визначає багатство внутрішнього світу осо­бистості, розвиток інтелектуальних і емоційних її запитів. Духовність людини конкретно виявляється в її цінностях. Цінність - це те, що люди­на цінує (предмети і явища соціального життя, які є благом для людини і відповідають її потребам, ідеалам). Цінність не тотожна ціні!

Є цінності периферійні, які з віком людини змінюються (цінності до­шкільника відрізняються від цінностей юнака), і є цінності базові, які залишаються на все життя людини (батьки, родина, діти та ін.). Є також цінності, які визнаються цілим народом, громадою, суспільством, - це абсолютні цінності, загальнолюдські, вічні (Віра, Надія, Любов та ін.).

Вибіркове ставлення людини до матеріальних і духовних цінностей як системи настанов, переконань, що виявляються в її поведінці, визна­чають як її ціннісні орієнтації. Це більш-менш стійке ставлення людини

до сукупності матеріальних і духовних благ та ідеалів, які вона розглядає як предмети, цілі або засоби для задоволення потреб своєї життєдіяль­ності. Ціннісні орієнтації дають можливість людині свідомо визначати й оцінювати своє місце в часі й просторі природного і соціального середо­вища, обирати стиль поведінки, базуючись на особистісному досвіді й відповідно до конкретних умов життєвої ситуації. Вони відображають факт приєднання суб'єкта до соціальних зв'язків і відношень, входжен­ня у духовну систему цінностей суспільства, і загалом визначають спря­мованість особистості. Функція ціннісних орієнтацій - регулювання по­ведінки і діяльності людини в найбільш значущих життєвих ситуаціях. Ціннісні орієнтації - інтегральне утворення, яке пов'язане з потребно-мотиваційною та смисловою сферами особистості.

Таким чином, духовність завжди передбачає вихід за межі егоїстич­них інтересів, за межі особистої користі, вона центрована на моральній культурі людства. Про духовність, про цінності людини говоримо лише тоді, коли ставимо питання: «Заради чого здійснюється діяльність лю­дини?», «У чому сенс досягнення нею цілей, намірів, прагнень?», «Який зміст вищих моральних категорій: справедливість, чесність, милосердя, любов?» тощо.

Відтак, цілі й наміри духовно зрілої особистості вкорінені в систе­му індивідуальних цінностей, через що вони виконують функцію вищого критерію для орієнтації у світі та опори для особистісного самовизна­чення. Цілковите злиття особистості з духовними цінностями надає їй необхідної спонукальної сили, робить людину вільною у прийнятті рі­шень і повністю відповідальною за своє духовне самовизначення. Отже, духовний світ людини виявляється саме у відчутті внутрішньої свободи, у натхненні, у пристрастях, у творчості.

Принцип гуманізації освіти пов'язаний із принципом єдності націо­нального і загальнолюдського у змісті виховання, який передбачає також виховання у молоді громадянської свідомості і національної самосвідо­мості, патріотичних почуттів, почуття гордості за належність до свого народу, нації, що виявляється в активному засвоєнні національної куль­тури, збереженні традицій і звичаїв, у спрямованості своєї діяльності на національні інтереси.

Краща форма боротьби з бездуховністю й агресивністю - протиста­вити їм духовність і культуру нації, народу, традиції моральності гро­мадського життя. Треба починати не з буття, а національної свідомості, одухотворення життя і трудового процесу. Саме тому формування в сту­дентської молоді національної самосвідомості зараз набуває особливої актуальності. Виховання національної самосвідомості громадян є гли­бинною життєвою необхідністю. «Національність є індивідуальне бут­тя, поза яким неможливе існування людства» (М. Бердяев).