Главная | Обратная связь

Концепція еманації «Я» М.М. Решетнікова

Фактично концепція еманації (розтікання) «Я» М.М. Решетнікова розгортається на ідеї про «клітинну структуру» депресії. Виходячи з уявлень про психічну структуру людини, що складається із «Ід», «Его», «Супер-Его», М.М. Решетніков описує свою концепцію наступним чином. «Ід» - не структуроване, безформне, представник сфери інстинктів, в ньому немає причино-наслідкових відношень, понять та простору, та часу (все існує в невизначеному світі) і його діяльність підкорена тільки одному принципу – задоволення потреб. «Ід» контактує з реальністю тільки через «Я», яке у відношенні «Ід» виступає як своєрідна оболонка.Основною функцією «Его», яка розвивається із «Ід» являється тестування реальності та взаємодія з реальністю. «Его» соціалізує, в тому числі сублімує, вимоги «Ід» і робить їх прийнятними для особистості та її «Супер-Его».«Супер-Его» розвивається частково із «Его», а частково шляхом інтроекції батьківських та інших соціальних запретів, моральних норм та установок. Тобто в нормі ми могли б уявити цю гіпотетичну структуру особистості у вигляді «клітки», де в центрі знаходиться «ядро» - це «Ід», яке оточене оболонкою «Его», а в середині цієї оболонки є певне наповнення – це зміст «Его», а поверх цієї оболонки – ще одна оболонка «Супер-Его» із своїм наповненням, змістом «Супер-Его». Якщо «Его» було ізначально «зламане» в дитинстві або навіть просто «надломлене», тоді, по-перше, в ньому немає змістовного наповнення, а якщо воно навіть було, це змістовне наповнення «Его» «розтеклося» під оболонкою «Супер-Его» і змішалося із змістовним наповненням «Супер-Его», яке є більш в’язким і більш мощним, домінуючим – у нормально соціалізуючої особистості. Так як «Его» фактично відсутнє або присутнє де не де тільки у вигляді фрагментів, при цьому «Его» все рівно залишається спустошеним, тоді «Ід» напряму контактує із «Супер-Его», яке не приймає і жорстоко засуджує потреби «Ід», що диктуються принципом задоволення і ніяким чином не співвідносяться з реальністю, так як вони не трансформовані за допомогою «Его» навіть в будь-якій соціально прийнятній формі. По-друге, так як «Я» було «зламане» в ранньому дитинстві, то з нього не могло розвинутися нормальне «Супер-Его», тому єдина зовнішня оболонка представлена майже повністю батьківськими заборонами та оцінками та самими жорсткими варіантами моральних норм та соціальних установок, тобто «Супер-Его» примушено в певному ступені неприродно та насильницьки ідентифікувати «Его» та «Ід» - це проявляється в самозвинуваченнях, навіть в тих смертних гріхах, до більшої частини яких людина немала ніякого відношення, або у когнітивних викривленнях, що проявляється у приписуванні собі негативних якостей та їх гіперболізація (я невдаха, у мене ніколи нічого не вийде, тому, що в цій ситуації невийшло). В решті решт фрагментарне «Его», яке немає власного змістовного наповнення, не просто мєчється, а затиснуто між владними спонуканнями, прагненню до задоволення «Ід» і не менш жорсткими вимогами «Супер-Его», і йому, цьому спустошеному «Его» не до спілкування із зовнішнім світом. Весь запит цього спустошеного та ожесточенного «Его» до зовнішнього світу більшою частиною обумовлений потребою в любові, в такої любові, яка йому уявляється і яка вряд чи можлива – як в терапії так і за її межами). А значить вихідна терапія повинна будуватися на востановлені адекватного «Его» клієнта, що здатне до адекватного тестування реальності і адекватної оцінки того, що можна отримати від цієї реальності (одночасно з постійними зусиллями терапевта по інтроекції його терапевтичного «Супер-Его» взамін жорстоко батьківського). «Зламане Я», «фрагментарне Я», «спустошене Я» - це характеризує дітей, людей що будуть залежні відносини; кожна людина будучі дитиною відчувала залежність відносин до нього своїх батьків, або тих хто їх заміщав, кожна така людина пережила найважливіший дефіцит – дефіцит любові. Занадто холодне та відчужене, надто контролююче та домінуюче, надто критичне та принизливе або надто непослідовне відношення батьків надломило хрупке «Его», яке тільки почало утворюватися на основі того зворотнього зв’язку, який маленька дитина отримувала у зв’язку із своїми самопроявами. Система уявлень про себе, ще не закінчивши формуватися, вже була пошкоджена або спустошена. Кожна людина, яка розвивається таким чином, «володіє втратою» і тому постійно шукає любові, яка була необхідна і яку вона так і не змогла знайти.Таким чином, «Его», як система уявлень про себе, як структура, що покликана до побудови реальної картини світу, визначення людини в цьому світі і необхідна для врегулювання інстинктів, потреб та бажань з реальними можливостями, виявляється порушеною.Що відбувається далі? Людина із спустошеним «Его» прагне його заповнити за допомогою тих людей, з якими вона вступає в значимі стосунки, оскільки її власне «Его» колись було порушено та спустошено в результаті стосунків з близькими людьми, любові яких вона потребувала, тепер людина прагне востановити та заповнити «Его» також за допомогою стосунків, що предполагають любов.