Главная | Обратная связь

В) Розвиток освіти на Слобожанщині. Харківський колегіум

У Лівобережній та Слобідській Україні розвиток освіти здійснювався на основі загальноросійської реформи. В 1786 р. був затверджений статут народних училищ, які поділялися на головні та малі. Головні училища з чотирирічним терміном навчання призначалися для дітей дворян. Вони були відкриті у Києві, Чернігові, Харкові, Катеринославі й інших містах. У перших двох класах учні вивчали основи граматики, арифметики, Святого Письма та малювання, в третьому і четвертому — загальні розділи російської та європейської історії, географіії, фізики, архітектури. Малі училища створювалися у повітових містах для дітей купців, заможних міщан, урядовців. їх навчальна програма відповідала першим двом класам головних училищ.

Важливим освітнім і науковим осередком на Слобожанщині став Харківський колегіум, заснований 1721 р. Навчальна програма колегіуму, подібно до програм Московського університету і Петербурзької академії, містила граматику, піїтику, риторику, філософію, класичні мови, теологію, німецьку і французьку мови. В 1765 р. при Харківському колегіумі були відкриті додаткові класи, де викладались географія, інженерна й артилерійська справа.

Філософське осмислення ідей виховання на Слобожанщині розпочи­нається з діяльності заснованого у 1726 р. Харківського Колегіуму. Серед ректорів, префектів та учителів колегіуму — Сковорода, Шванський, Прокопович, котрі, на думку В.Н.Каразіна, могли б зайняти поважне місце між самими славними німецькими вченими. Система освіти в Колегіумі основувалася на синтезі греко-візантійської, давньоруської та західно­європейської традицій і відповідала єдиній освітянській парадигмі, що відбудовувалася на українському культурному просторі.

Щоб підготувати освічених учителів, талановитих учнів, що скінчали Колегіум, посилали для дальшої науки за кордон. Наприклад, з ученої інструкції преосвященного Самуїла (1769 р.) дізнаємось, що він на власні кошти відправив двох студентів богослов’я до Германії навчатися наукам та мовам. Причому, перевага віддавалася тим учням, які вільно володіли німецькою та французькою мовами. В 1771 р. четверо учнів із французького класу, діти священно­служителів, були відправлені до Франції для вивчення найбільш талановитих представників (Руссо, Вольтера) з тією умовою, що з творів цих красномовних мислителів виберуть ті, які не містять протиріч нашій вірі та благонравію, навчаться доброго епістолярного стилю та зробляться здатними у майбутньому навчати інших. Отже, керівництву Колегіуму було не байдуже, яку освіту отримують їхні вихованці, і тому турбувалися про педагогічні кадри європейського рівня. В його стінах здійснюється формування здатних до професійної творчої діяльності, озброєних знаннями здобутків світової думки українських діячів. Творче спілкування учнів і викладачів було умовою всього освітянського процесу в Колегіумі.

Так, особливе значення приділялось написанню творів. Ці вправи розпочиналися в риториці та продовжувалися в богослов’ї та філософії. Вважалось, що твір — це вище мірило ступеня розвитку учнів, свідоцтво їх розумової зрілості. Зрештою, зважаючи на діалогічну природу філософської культури, яка розвивається через плідну взаємодію з витворами інших національних культур, що спілкуються на загально­європейському ґрунті, особливе значення приділялося вивченню філософії, рекомендовано вивчати першоджерела, по можливості, мовою оригіналу. Однією з вимог щодо викладання філософії було «...навчати по формі силогістичній, робити заперечення та приймати пристойні рішення на основі правил і законів філософських».

Отже, вихованці Колегіуму, що продовжували навчання у захід­но­європейських університетах, потім успішно репрезентували українську національну еліту, збагачуючи українську культуру європейськими ідеями гуманізму. В дусі гуманізму та античної спадщини ними зверталася увага на реальне земне життя, людську особистість, наголошувалося на тому, що в цивілізованій державі людина повинна мати право на повноцінне життя, свободу совісті, слідувати велінням свого серця. Це сприяло розвитку освіти, яка б відповідала вимогам часу, відродженню, переосмисленню й розвитку власної духовної культури з її традиціями і системою цінностей. Для обгрунтування своїх поглядів звертаються до античних традицій, оскільки, якщо скористатися висловом Є.Гуссерля, Греція є місцем народження Духовної Європи. Не дивно, що саме туди й спрямовують свій погляд українські діячі в пошуках початку історії вітчизняної культури, освіти, філософії тощо.

Отже, ідея діалогу різних систем мислення, різних цінностей, яку репрезентують освітянські програми Харківського Колегіуму, та моральна проблематика педагогічної концепції Г.С.Сковороди виявляється досить плідним ґрунтом для виникнення нових типів та видів освітньої діяльності.