 |
|
Меценатство в Україні (К. Острозький, Г. Гулевичівна, П. Могила, І. Мазепа)
Меценатство — добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги. Назва походить від прізвища римлянина Мецената (Мекенат), який був покровителем мистецтв за імператора Августа і другом Горація та інших поетів.
Меценатство розповсюджується на фінансову підтримку закладів культури і освіти, заснуваня нових театрів, галерей мистецтва, нових навчальних закладів, підтримку мистецької діяльності акторів, поетів, художників тощо.
Створення бiльшостi бiблiотек свiту, як правило, пов'язане з меценатами, благодiйництвом, пожертвами багатих людей у виглядi книжок, грошей на будiвництво бiблiотек, добровiльного надання книжкових колекцiй у користування, вiдкриття та iснування бiблiотек на членськi внески.
Наприклад, створення Нацiональної парламентської бiблiотеки України пов'язане з рядом вiдомих iмен iнтелiгенцiї тих часiв: професорiв Унiверситету св. Володимира (I.Лучаєцький, М.Бубнов, М.Дашкевич, I.Огiєнко, Л. Бiлогриць-Котляревський та iн.), директорiв київських гiмназiй (Андрiяшев, Стороженко), ректорiв Духовної семiнарiї архiмандритiв (Iриней, Iоаннiкiй, Феодосiй, Амвросiй та iн.), київських губернаторiв М.Казнакова, I.Фундуклея, члена мiської Думи М.Юзефовича, предводителя дворянства О.Горвата, пiдприємцiв i купцiв (Бродський, Галаган, Лiббе), князя Лопухiна i багатьох iнших, якi здiйснювали нагляд за дiяльнiстю бiблiотеки, дбали про її розвиток, вносили грошовi пожертви та передавали власнi бiблiотеки до її фондів .
Один з найстарiших культурно-освiтнiх закладiв України Харкiвська державна наукова бiблiотека iм. В.Г.Короленка також утворена при сприяннi видатних вчених та громадських дiячiв: М.Сумцiва, Х.Данилевського, А.Гурського, В. Франковського, Д.Багалiя.
Найбiльшої пiдтримки меценатiв i спонсорiв в Українi зараз отримує мистецтво. Бiльшiсть концертiв, вистав, конкурсiв проходять при сприяннi спонсорiв. На жаль, бiблiотеки як установи культури в залученнi спонсорiв i меценатiв значно вiдстають вiд закладiв мистецтва.
Костянтин Василь II Острозький (* 2 лютого (12 лютого) 1526 — † 13 лютого (23 лютого) 1608) — князь (син Костянтина I Івановича Острозького), український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.
Острозькі — одна з найвідоміших родин в українській історії XIV—XVI ст. Імена Костянтина Івановича Острозького й молодшого сина його Василя (Костянтина) Острозького назавжди залишилися на скрижалях людської пам'яті. Збереглося чимало високих оцінок особи князя Костянтина Острозького його сучасниками, починаючи від польського короля Стефанія Баторія й папського нунція Спа-ноччі.
Уславився князь і як захисник православної віри, яка в ті часи зазнавала великих утисків від шляхти. Давав Костянтин Острозький щедрі пожертви на храми, сцорудив дві церкви у Вільно, в Острозі заснував монастир Святої Трійці. Всі Острозькі постійно жертвували великі кошти на Києво-Печерський монастир. Не був винятком і Костянтин Іванович. 1516 р. він разом із дружиною Тетяною видав цьому монастиреві нову грамоту, в якій підтверджувалось: "Небожчиця матка і теща моя, княгиня Семеновая Юр'євича Настасья (Гольшанська), придала двор свой на Волиню Городок іс приселки". Постійно опікувався Острозький і Дер-манським монастирем (його дід був ктитором цього монастира).
За його життя Константина Острог став найвищим культурним осередком усієї вкраїнської землі. Князь Костянтин закладав школи по містах і містечках і заснував вищу школу (академію) в Острозі.
Разом з академією в Острозі було закладено друкарню. Тут уперше надруковано Біблію. Костянтин Острозький сам добирав тексти до перекладу, написав передмову до видання. Про цю подію (а Біблія з'явилася друком 1581 р.) митрополит Іларіон написав так: "Нову книжку з захопленням повітав увесь слов'янський світ, і вона швидко поширилась не тільки серед українського народу, але й далеко поза ним. На довгі часи, на 170 літ, Острозька Біблія на всім слов'янськім світі стала найбільше шанованою книгою, скрізь користувалася великою повагою і ніде не мала конкурента".
Острозький — не просто щедрий меценат і великий патріот. Він саме та людина, яка впливала на свій час, інтелектуально динамізуючи його, перспективно спрямовуючи на майбутнє. Людина, яка наблизила нас до Європи.
Єлизавета (Галина, Галшка[1]) Василівна Гулевич (відома як Галшка Гулевичівна) (1575, Затурці, за іншими даними Лозчина — 1642, Луцьк) — одна з засновниць Київського братства, монастиря і школи при ньому.
15 жовтня 1615 р. Г. Гулевичівна подала до київських городських книг фундуш (дарчу), в якій відказала власний двір із землею, зі всім добром з того двору і землі на ставропігійний монастир і на школу дітям як шляхетським, так і міщанським. Таким чином розпочала своє життя Київська братська школа.
По смерті чоловіка Галшка повернулася до Луцька, підтримувала Луцьке братство і його школу. У 1641 р. Галшка склала тестамент, за яким майже все своє майно заповіла на Луцьку братську школу і Хрестовоздвиженську церкву, де й була похована.
Петро́ Моги́ла (рум. Petru Movilă; 31 грудня 1596, Сучава — 1 січня 1647, Київ) — молдавський боярин, український політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року, екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року.
Після гетьмана Сагайдачного просвітницькі традиції меценатства продовжив Петро Могила (1596 – 1647), митрополит Київський (1633 – 1647). Він зосередив свою діяльність на Київській колегії. Відразу після вступу в сан митрополита Могила перетворив Київську братську школу на колегію, заснував школу у Вінниці. На утримання братської колегії і монастиря Могила приписав дві лаврські волості, подарував колегії власне село Позняківку і, крім того, постійно надавав допомогу грішми на будівництво, підтримку вчителів, учнів. За його прикладом записана в братство шляхта допомагала колегії різними пожертвуваннями і щорічно обирала старост зі свого середовища для нагляду й сприяння її утриманню. Частина учнів, що була «маломаєтна», жила на утриманні колегії в її будинку, який звався бурсою й утримувався за кошти Петра Могили.
З іменем митрополита Петра Могили пов’язане відродження Софії Київської після багатьох десятиріч її занепаду, який провів у Софії великі реставраційні роботи, заснував при ній чоловічий монастир, вклавши у цю справу кошти численних дародавців, у тому числі особисті. Зібрав до Софії мощі святих, забезпечив її богослужбовими книгами і церковним начинням [2].
Іва́н Мазе́па (20 березня 1639 — 21 вересня 1709) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687—1704)[1] і всій Наддніпрянській Україні(1704—1709)[2]. Князь Священної Римської Імперії (1707—1709). Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Під патронатом московського царя Петра І проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького в кордонах часів Хмельниччини.
Іван Мазепа був чи не найщедрішим покровителем церковного будівництва, який відрестував, побудував не менше 20 величних споруд.
З щедрим меценацтвом Івана Мазепи тісно пов’язаний розквіт та підйом Чернігова в кінці XVII-XVIII ст., перетворення його на на другий після Києва культурно-духовний центр в Гетьманщині. Епіцентром уваги гетьмана в Чернігові був Борисоглібський монастир – резиденція чернігівських архієпископів. Гетьман надав 10000 золотих на розбудову кафедрального монастиря. Особливо він протегував чернігівському архієпископу Іоану Максимовичу, який за сприяння та фінансування гетьмана Іван Мазепи розпочав у кафедрі будівництво цілого комплексу приміщень.що складався з монастирської трапезної, дзвіниці та корпусу колегіуму. Один з найстаріших навчальних закладів в Лівобережній Україні – Чернігівський колегіум – відкривається за допомогою та дозволом гетьмана Івана Мазепи.
Крім цього, Мазепа надав кафедральному Борисоглібському собору розкішні царські срібні ворота для іконостасу, виготовлені в м. Аугсбурзі (Німеччина) відомим ювеліром П. Дрентветтом, вірогідно, за малюнком чернігівського гравера. Внизу воріт розміщений герб Івана Мазепи з монограмою І.С.М.Г.З. - Іван Степанович Мазепа – гетьман Запорізький. Нині вони експонуються в соборі.
Понад 5000 тисяч золотих виділив гетьман на будівництво дерев’яної церкви св. Іоанна, яка знаходилася в чернігівській фортеці і до нашого часу не збереглася. В кінці XVII ст. прилучився гетьман і до відновлення П’ятницької церкви: його герб знаходився на барочному фронтоні церкви.
Гетьманським “панским благоволением” була збудована також папірня для друкарні Троїцько-Іллінського монастиря. На знак подяки тут надруковано п’ять книг і два панегірики, присвячені гетьману-благодійнику.
Іван Мазепа дав десять тисяч злотих на завершення будівництва величного Троїцького собору (1678-1695 рр.) – головної споруди Троїцько-Іллінського монастиря. До 1805 року зберігався напис про мецената в центральному куполі собору.
Коштом Івана Мазепи були виготовлені срібні шати для чудотворної ікони Троїцько-Іллінської Богоматері, яка була написана в 1658 р. ченцем Григорієм Дубенським.