 |
|
П.Сорокін визначив ряд принципів вертикальної мобільності.
1. Навряд чи коли-небудь існували суспільства, соціальні верстви яких були абсолютно закритими або в яких відсутня була б вертикальна мобільність в її трьох основних аспектах — економічній, політичній, професійній.
2. Ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з однієї соціальної страти в іншу здійснювався б без будь-якого опору. Якби мобільність була б абсолютно вільною, то в суспільстві, яке виникло, не було б соціальних страт.
3. Інтенсивність і загальність вертикальної соціальної мобільності змінюється від суспільства до суспільства, тобто в просторі. Щоб впевнитися в цьому, достатньо порівняти індійське кастове суспільство і сучасне американське. Якщо взяти вищі щаблі в політичній, економічній і професійній пірамідах в обох суспільствах, то буде видно, що всі вони в Індії визначені фактом народження і є тільки небагато індивідів, які досягли високого положення, піднімаючись з найнижчих страт. Тим часом в США серед відомих людей в промисловості і фінансах 38,8% в минулому і 19,6% в сучасному поколінні починали бідняками; 31,5% мультиміліонерів починали свою кар'єру, маючи середній достаток.
4. Інтенсивність і всеосяжність вертикальної мобільності — економічної, політичної і професійної — коливається в межах одного і того ж суспільства в різні періоди його історії. В історії будь-якої країни або соціальної групи існують періоди, коли вертикальна мобільність зростає як кількісно, так і якісно, однак існують періоди, коли вона зменшується.
5. У вертикальній мобільності в її трьох основних формах немає постійного напрямку ні в бік посилення, ні в бік послаблення інтенсивності і всеосяжності. Це припущення є дійсним для історії будь-якої країни, для історії великих соціальних організмів і, нарешті, для всієї історії людства.
Аналізу соціальної мобільності була присвячена також робота Т Лассуела "Клас і страта", де він зазначав, що фактично всі матеріали стосовно соціальної мобільності, які були опубліковані в СІЛА—це матеріали про висхідну мобільність. Оскільки частиною американського характеру є прагнення піднестися над батьками і ровесниками, то найчастіше мас місце саме висхідна соціальна мобільність'.
8) Еволюція уявлень про права людини.
Однією з основних проблем, яку має вирішити світове співтовариство, є проблема прав людини. Шлях людства до нинішнього розуміння прав людини був складним і тривалим. Уже в первісний період, об'єднуючись за ознакою роду, племені, люди створювали правила поведінки, підкоряючись яким було легше вижити. Так з'явилися перші моральні норми, частина яких після утворення держави почала закріплюватися спеціальними розпорядженнями, указами правителів і перетворилася на обов'язкові вимоги. Вони дістали назви юридичних, чи правових, норм, за дотриманням яких держава суворо стежила, а за порушення карало (закони Хам-мурапі у Вави лоні XVIII ст. до н. є.)
У Давній Греції з'явилася ідея права як загальної приналежності. «Право не є чимось, що надається кожній людській істоті, де б вона не була, уже на тій підставі, що воно є людським і розумним», — стверджували грецькі філософи. Проте Давня Греція і Давній Рим були рабовласницькими державами, де ідея загальних і рівних прав людини була нездійсненна, так само як і за часів Середньовіччя.
Першим кроком, що наблизив торжество прав людини, стало прийняття англійської Великої хартії вольностей 1215 р.: «Жодна людина не буде арештована або ув'язнена, чи позбавлена майна, чи оголошена поза законом, або вигнана... інакше як за законним вироком рівного йому і за законом країни». Хартія проголоптувала деякі привілеї лицарства, селянства і городян.
Тільки у XVIII ст. спочатку у США була прийнята Декларація незалежності (1776), а потім у Франції проголошена Декларація прав людини і громадянина (1789). У цих документах стверджувалася рівність всіх людей у правах, що належать їм від народження. Ці документи започаткували реалізацію ідеї правової держави, для якої поняття «гідність особистості», «права людини», «свобода» є визначальними. Необхідність створення такої держави як гаранта прав і свобод людини довела історія XX ст.
У 1945 року була створена Організація Об'єднаних Націй. Головним своїм завданням ООН проголосила підтримку і зміцнення міжнародного миру і безпеки, забезпечення прав людини в усьому світі. Із цією метою були прийняті важливі міжнародно-правові акти, у яких були визначені основні стандарти прав і свобод людини. Це Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., яка рекомендувала усім країнам імп-лементувати стандарти цих прав у національну правову базу, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права та ін. Загалом за час свого існування ООН прийняла понад 70 міжнародних документів у галузі прав людини, але основними все ж вважають названі три документи. У них втілені найбільш прогресивні погляди світової спільноти з питань прав особистості. 10 грудня в усіх країнах відзначається як День прав людини. 28 червня — день Конституції України, якій цього року виповнилося 15 років.
ї