 |
|
Опубліковано: Віче. – 2006. – № 23-24. – С. 41 – 44.
У процесі розбудови правової держави та становлення в Україні громадянського суспільства громадянам України гарантовано здійснення їх конституційних прав – на життя, безпечне для життя і здоров’я довкілля, освіту (статті 3, 27, 50, 53 Конституції України). Обов’язком держави є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (ст. 16), держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством (ст. 54).
На розвиток конституційних положень основні засади регулювання відносин у сфері екологічної освіти, культури, науки, здійснення екологічної експертизи закладені законодавцем у норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.: підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спеціалістів забезпечується загальною обов’язковою комплексною освітою та вихованням у галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 7).
Одним із першочергових завдань державної екологічної політики продовжує на сьогодні залишатись вдосконалення системи еколого-правової освіти, яка була б спрямована на усвідомлення небезпеки поглиблення екологічної кризи та необхідності пошуку світоглядних, наукових, освітянських, інформаційних, культурних, державно-правових та інших чинників, які працювали б на захист довкілля та на забезпечення реалізації екологічних прав громадян. Адже без цього неможливо досягти високої результативності (з точки зору правового забезпечення) режиму використання природних ресурсів, якості навколишнього природного середовища та екологічної безпеки людини й суспільства. Виходячи з положень законодавства про освіту, знання повинні формувати відповідну практику застосування екологічного законодавства, оцінка якого свідчитиме про рівень еколого-правової свідомості та правової свідомості у державі в цілому, в окремих її інституціях та у службових осіб.
Ефективність екологічного законодавства свідчить про рівень еколого-правової науки та залежить від рівня правосвідомості законодавця, а всі інші особи мають прагнути досягти цього рівня у власній правосвідомості. Законодавчо встановлено, що в Україні проводяться систематичні комплексні наукові дослідження навколишнього природного середовища та природних ресурсів з метою розробки наукових основ їх охорони та раціонального використання, забезпечення екологічної безпеки (ст. 8 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”). Важливим напрямом екологічних досліджень є розвиток та становлення еколого-правової науки.
Саме наукова обґрунтованість, об’єктивність, варіантність є важливими принципами здійснення державної, громадської та інших екологічних експертиз поряд із гарантуванням безпечного для життя і здоров’я людей навколишнього природного середовища у відповідності до ст. 6 Закону України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р. Ст. 1 цього Закону наводить визначення екологічної експертизи як виду науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідження, аналізі та оцінці перед проектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР, розвиток екологічної експертизи вбачають у забезпеченні підвищення наукової обґрунтованості, комплексності та об’єктивності висновків державної екологічної експертизи шляхом розширення залучення органами Мінприроди України до еколого-експертних оцінок спеціалізованих наукових організацій та громадськості.
З огляду на зазначене вище поглиблення наукових досліджень у сфері екологічного, земельного, аграрного, ядерного права та права екологічної безпеки із неодмінним впровадженням їх результатів у освітянські програми та навчальний процес при підготовці студентів-правників – вимога сьогодення.
Історично так склалось, що розвиток еколого-правової думки на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка стосовно теоретичних та правових засад здійснення екологічної експертизи розпочався із 70-х років ХХ століття і триває до наших днів. Провідними вченими того часу, серед яких видатний радянський та український вчений проф. В.Л. Мунтян, висловлювались прогресивні ідеї щодо різних напрямів розуміння екологічної експертизи та формування механізму її здійснення. У своїй роботі «Правова охорона природи в УРСР», яка була надрукована у 1982 р. [18], В.Л. Мунтян розглядав екологічну експертизу як складову частину попереджувальної форми контролю, один із заходів охорони навколишнього природного середовища. Поряд зі створенням передумов для формування основ теорії державної екологічної експертизи вчений приділяв увагу також і участі громадськості у вирішенні завдань екологічного контролю, зокрема участі в обговоренні проектів будов і проведенні інших господарських заходів, що впливають на стан природних ресурсів, наданню своїх висновків.
Фундатором теоретичних основ екологічної експертизи по праву вважається видатний український вчений, проф. В.І. Андрейцев, який започаткував перспективний напрям наукових міждисциплінарних досліджень – формування екологічної експертології з відповідним їй правовим опосередкуванням.
Мета, цілі, завдання, принципи, функції екологічної експертизи, особливості процедури її проведення та юридична природа її висновків вперше на території колишнього Радянського Союзу були визначені у кандидатській дисертації В.І. Андрейцева на тему «Правові питання екологічної експертизи проектів» у 1984 р. [8]. Серед численних пропозицій щодо вдосконалення законодавства, висловлених вченим у даному дослідженні, – необхідність розробки Положення про державну екологічну експертизу та доцільність розробки еколого-експертних методик.
У результаті продовження наукових досліджень проблем становлення екологічної експертології та розвитку окремих правових форм екологічної експертизи у 1990 р. побачила світ монографія В.І. Андрейцева «Правове забезпечення екологічної експертизи проектів»[7]. У ній розглянуто особливості, завдання, функції екологічної експертизи, наведено її комплексне визначення, відмічено існування декількох організаційно-правових форм екологічної експертизи, серед яких – державна, громадська (соціальна), наукова та кооперативна. З метою гарантування екологічної безпеки і захисту екологічних прав та інтересів людей пропонувалося прийняти загальносоюзний Закон про екологічну експертизу.
В період здобуття Україною незалежності розвиток еколого-правової думки і концептуальні положення майбутнього Закону про екологічну експертизу були висвітлені В.І. Андрейцевим у численних наукових статтях, у виступах на конференціях, «круглих столах», семінарах, в засобах масової інформації, екстрапольовані у викладацьку діяльність вченого. У 1991 р. було обнародувано проект Закону Української РСР про екологічну експертизу [6; 11; 22]. У той же час В.І. Андрейцев взяв активну участь і в розробці Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», в якому обов’язковість екологічної експертизи є одним з принципів охорони навколишнього природного середовища (ст. 3).
Початок нового етапу розвитку еколого-правової науки в частині дослідження правових проблем екологічної експертології пов’язаний із захистом докторської дисертації В.І. Андрейцева на тему «Теоретичні проблеми правового забезпечення ефективності екологічної експертизи» у 1992 р. [10]. Запропонований вченим проект Закону України про екологічну експертизу було покладено законодавцем в основу прийнятого закону з однойменною назвою. Основні результати дослідження теоретичних і правових питань екологічної експертизи було відображено вченим у роботі «Екологічна експертиза: право і практика» у 1992 р. [14].
Наукові напрацювання та законодавчі підходи до екологічної експертології в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка справили свій позитивний вплив на впровадження новацій у сфері правової освіти. Вперше в Україні в підручнику з екологічного права і в практикумі з екологічного та земельного права за авторством В.І. Андрейцева започатковано нову тему в Загальній частині екологічного права – «Правове регулювання здійснення екологічної експертизи» [3, с. 101 – 133; 2, с. 80 – 90]. На думку вченого, науково-правові засади екологічної експертизи становлять «комплекс теоретичних і практичних знань, поглядів, положень, ідей, підходів щодо сутності і призначення, форм, видів, організаційних, економічних, соціально-правових засад, правовідносини та механізм реалізації класу екологічних експертиз, тобто цілісна наукова дисципліна – екологічна експертологія (еколого-правова експертологія)» [3, с. 102].
Розвиток правових засад екологічної експертології із середини 90-х рр. ХХ ст. до сьогоднішніх днів пов’язаний із формуванням системи права екологічної безпеки, дослідження концептуальних засад якої в Україні започаткував В.І. Андрейцев. У соціально-правовому механізмі забезпечення екологічної безпеки екологічна експертиза розглядається як її важливий елемент, а право громадян на участь в ній – як важлива гарантія реалізації конституційного права громадян на безпечне для життя та здоров’я довкілля. Це знайшло відображення у розробленому В.І. Андрейцевим проекті Закону України «Про екологічну (природно-техногенну) безпеку» [4; 5, с. 98 – 113; 9, с. 118 – 135].
Із створенням кафедри трудового, земельного та екологічного права у 1996 р. на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка еколого-правові дослідження її вчених у другій половині 90-х рр. ХХ ст. не лише враховують, але й збагачують вчення про екологічну експертологію. Зокрема, проф. Балюк Г.І. при дослідженні проблем формування та становлення ядерного права України [13] державній екологічній експертизі відводить місце важливого елемента державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Доц. Т.Г. Ковальчук згадує екологічну експертизу у зв’язку з правовими питаннями забезпечення екологічної безпеки у сфері використання продуктів харчування [15]. У дисертаційному дослідженні доц. М.В. Краснової [17] екологічна експертиза розглядається крізь призму гарантій забезпечення права громадян на екологічну інформацію. При висвітленні правових питань екологічного ризику доц. М.О. Фролов [24] аналізує законодавство про екологічну експертизу.
Вирішення правових проблем екологічної експертології не втратило своєї значимості і в новому тисячолітті. Так, доц. В.В. Носік у науковій статті стосовно правових питань державної землевпорядної експертизи [19] розглядає питання необхідності прийняття відповідного Закону про державну землевпорядну експертизу на зразок Закону України «Про екологічну експертизу». Правовим аспектам здійснення громадської екологічної експертизи в Україні присвячено власне дисертаційне дослідження автора [20], проведення якого свого часу було визнано одним з перспективних напрямів розвитку науки на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка [16], та яке пройшло захист у Спеціалізованій вченій раді в поточному році.
Щодо комплексних еколого-правових досліджень, які проводились на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та стосувались еколого-експертної проблематики, виділимо два.
Упродовж періоду з 1999 по 2000 рр. членами кафедри трудового, земельного та екологічного права (Г.І. Балюк, Т.Г. Ковальчук, М.В. Краснова, М.О. Фролов, О.А. Шомпол та ін.) під керівництвом В.І. Андрейцева було здійснено наукове дослідження правових аспектів забезпечення екологічної безпеки в Україні. Проведення незалежної комплексної екологічної експертизи екологічно небезпечних джерел, об’єктів, зон і територій розглядалось вченими як один з превентивних засобів забезпечення екологічної безпеки [21]. За участю перелічених вчених та автора цієї статті було розроблено правовий механізм передачі територій зон відчуження і безумовного (обов’язкового) відселення, квінтесенцією якого стала розробка проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок проведення і склад експертизи матеріалів щодо зміни меж радіаційно забруднених зон» (1998 – 2001 рр.) [23].
На думку засновника і керівника наукової школи «Земельне, екологічне право та право екологічної безпеки», декана юридичного факультету Київського національного університету акад. АПрН України В.І. Андрейцева, «у контексті Болонських новацій актуальним стає діалектичне поєднання та подальша інтеграція правничої освіти та науки як нерозривний процес консолідації, творчого продукування юридичних знань у вищих навчальних закладах, поширення їх засад серед населення шляхом культивування безпосередніх зв’язків з громадськістю, через засоби масової інформації, підвищення доступності й ефективності видавничої справи у цій галузі» [12, с. 606 – 607]. Не випадково саме в університеті було проведено вкрай важливі для науковців України а також фахівців із зарубіжжя наукові та науково-практичні заходи, які сприяли взаємозбагаченню, обміну досвідом між вченими з питань вдосконалення екологічного, земельного, аграрного, ядерного законодавства, законодавства у сфері екологічної безпеки та законодавства про освіту.
Найбільш вагомими із зазначених заходів є, насамперед, Міжнародний науково-практичний семінар «Досвід викладання еколого-правових дисциплін» (15 – 16 червня 2001 р.), Науково-практична конференція «Правові проблеми доступу до інформації і правосуддя у контексті міжнародних конвенцій» (20 – 21 вересня 2002 р.), Міжнародний «круглий стіл» «Екологічний кодекс України: міфи та реальність» (12 – 13 травня 2004 р.), Міжнародна наукова конференція «Наукові правничі школи Київського університету» (12 жовтня 2005 р.), Науково-практичний семінар з природоохоронними прокурорами «Прокурорський нагляд за дотриманням земельного законодавства» (11 – 12 травня 2006 р.).
Окремі правові, організаційні, економічні та інші аспекти здійснення екологічної експертизи і Україні були предметом обговорення учасників зазначених конференцій. Питання, винесені на розгляд учасників Міжнародної наукової конференції «Наукові правничі школи Київського університету» автором цієї статті, стосувались внеску вчених наукової школи «Земельне, екологічне права та право екологічної безпеки» в дослідження правових проблем екологічної експертології. На черзі – проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Болонський процес: досягнення та проблеми вищої правничої освіти України», яку заплановано на 15 – 16 грудня 2006 р.
З метою гарантування права громадян на екологічну освіту вищі навчальні заклади, які започаткували підготовку юристів, повинні запроваджувати викладання еколого-правових дисциплін, запозичуючи позитивний досвід у тих, хто має багатолітню історію. У зв’язку з цим перспективи еколого-правової освіти залежать від результативності навчального процесу у зв’язку з доцільністю надання його учасникам активної, стимулюючої спрямованості у передачі та сприйнятті освітньо-правової інформації, вмілого її використання у процесі надання юридичної допомоги та послуг правового характеру [1, с. 20].
Розвиток екологічної експертології в контексті розвитку екологічного права та права екологічної безпеки сприяє опосередкуванню наукових доробків учених кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у навчальному процесі. І на сьогодні в робочій навчальній програмі з екологічного права для студентів четвертого курсу денної форми навчання та третього курсу заочної форми навчання виділяється окрема тема «Правове регулювання здійснення екологічної експертизи» У процесі вивчення права екологічної безпеки студентами третього курсу денної форми навчання та шостого курсу заочної форми навчання правові питання екологічної експертизи та оцінки впливу на довкілля розглядаються при вивченні організаційно-правового механізму забезпечення екологічної безпеки, гарантій реалізації права громадян на екологічну безпеку та ін.
Правовий аналіз питань щодо екологічної експертизи та оцінки впливу на довкілля входить до основних курсів та спецкурсів, які викладаються студентам за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра спеціалізації «Земельне та екологічне право», запровадженої на юридичному факультеті у 1997 р., зокрема – стосовно актуальних проблем екологічного права та права екологічної безпеки. Зазначені новації еколого-правової освіти спрямовані також на підвищення професійної підготовки молодих науково-педагогічних працівників, аспірантів і здобувачів з актуальних проблем еколого-правових досліджень.
Підтримуючи неодноразово висловлені пропозиції вчених нашого університету та інших ВУЗів (В.І. Андрейцева, А.П. Гетьмана та ін.) вважаємо за доцільне впровадження у навчальний процес студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра спеціалізації «Земельне та екологічне право», вивчення нових правових дисциплін у якості спецкурсів – «Правових засад екологічної експертології» для спеціалістів та «Правових проблем екологічної експертології» для магістрів, що сприятиме поглибленню їх знань, формуванню екологічної правосвідомості, екологічної культури та екологічного стилю мислення.
Джерела
1. Андрейцев В.І., Андрейцев В.В. Правнича освіта в Україні: проблеми теорії та практики. Навчально-практичний посібник. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 2000. – 768 с.
2. Андрейцев В.І. Екологічне і земельне право України: Практикум для студентів юрид. вузів і фак. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 272 с.
3. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
4. Андрейцев В.І. Концепція Закону України про екологічну безпеку // Вісник Київ. ун-ту. Юридичні науки. – К., 1995. – Вип. 33/34. – С. 11 – 21.
5. Андрейцев В.І. Правове забезпечення екологічної безпеки // Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – С. 50 – 113.
6. Андрейцев В.І. Правові передумови розробки Закону УРСР про екологічну експертизу // Рад. право. – 1991. – № 4. – С. 29 – 33.
7. Андрейцев В.И. Правовое обеспечение экологической экспертизы проектов. – К.: Будивэльнык, 1990. – 169 с.
8. Андрейцев В.И. Правовые вопросы экологической экспертизы проектов. – Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.06. – К., 1984. – 225 с.
9. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 332 с.
10. Андрейцев В.И. Теоретические проблемы правового обеспечения эффективности экологической экспертизы: Дисс. … д-ра юрид. наук: 12.00.06. – К., 1991. – 475 с.
11. Андрейцев В.И. Экологическая экспертиза: проблемы организации и кодификации законодательства // Сов. государство и право. – 1991. – № 7. – С. 94 – 104.
12. Андрейцев В.І. Юридичний факультет на перетині віків: документи і факти (У двох книгах). – К.: Правда Ярославичів, 2005. – 612 с.
13. Балюк Г.І. Проблеми формування та становлення ядерного права України: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01, 12.00.06. – К., 2000. – 372 с.
14. Екологічна експертиза: право і практика / В.І. Андрейцев, М.А. Пустовойт, С.В. Калиновський та ін.; За ред. В.І. Андрейцева, М.А. Пустовойта. – К.: Урожай, 1992. – 208 с.
15. Ковальчук Т.Г. Правові питання забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування: Дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.06. – К., 1996. – 201 с.
16. Концепція розвитку юридичного факультету на 2002 – 2007 навчальні роки, ухвалена Рішенням № 9 Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 24 лютого 2003 р., протокол № 5. – К.: КНУ, 2003. – 22 с.
17. Краснова М.В. Гарантії реалізації права громадян на екологічну інформацію: Дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.06. – К., 1997. – 199 с.
18. Мунтян В.Л. Правова охорона природи УРСР. – К.: Вища школа, 1982. – 232 с.
19. Носік В.В. Правові питання державної землевпорядної експертизи // Право України. – 2003. – № 1. – С. 63 – 68.
20. Позняк Е.В. Правові аспекти здійснення громадської екологічної експертизи в Україні. – Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06. – К., 2005. – 223 с.
21. Правові аспекти забезпечення екологічної безпеки в Україні (Заключний звіт з держбюджетної теми № 554). – К., 1993. / За ред. В.І. Андрейцева / УДК 34:504, № ДР 0194V000807, Інв. № 146. – К.: КНУ, 2000. – 40 с.
22. Проблеми підвищення ролі державної, наукової і громадської екологічної експертизи / Тези доп. і виступів учасників республіканської наук.-практ. конф. 28 – 29 травня 1991 р. / Відп. ред. В.В. Костицький. – Львів, 1991. – 125 с.
23. Розробка нормативно-правового механізму передачі зон відчуження і безумовного (обов’язкового) відселення (Бюджетна наукова тема № 98512, № ДР 0198U008028) / Наук. керівник В.І. Андрейцев. – К., 2002.
24. Фролов М.О. Правові аспекти екологічного ризику: Дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.06. – К., 2000. – 211 с.