 |
|
Використання матеріальних ресурсів з державного, оперативного, регіонального та місцевого резерву
Державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється:
– у зв'язку з їх освіженням (поновленням) і заміною;
– у порядку тимчасового позичання;
– у порядку розбронювання;
– для надання гуманітарної допомоги;
– для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
– у разі настання особливого періоду.
Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення.
Якщо відпуск матеріальних цінностей з державного резерву провадиться у порядку позичання, одержувач (позичальник) – підприємство, установа або організація на основі контракту (договору) подає гарантійне зобов'язання про повернення матеріальних цінностей до державного резерву. В контракті (договорі) повинно бути передбачено спосіб забезпечення зобов'язання одержувача (позичальника) у вигляді застави або банківської гарантії.
За позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України.
Реалізація матеріальних цінностей з державного резерву, що підлягають розбронюванню, здійснюється на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відпуск матеріальних цінностей із державного резерву для надання гуманітарної допомоги здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відпуск матеріальних цінностей із незнижуваного запасу провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим з Верховною Радою України.
Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій провадиться центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, за поданням міністерств, інших органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на які покладено функції щодо координації робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій за рішенням Кабінету Міністрів України. Витрати на відпуск цих матеріальних цінностей, враховуючи
їх вартість, відшкодовуються за рахунок коштів, передбачених на ці цілі Державним бюджетом України.
Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в разі настання особливого періоду провадиться згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
3.2 Забезпечення техногенної безпеки суб`єктами господарювання
3.2.1 Загальні принципи забезпечення техногенної безпеки суб`єктами господарювання
Оцінка ризиків виникнення НС техногенного характеру суб`єктами господарювання здійснюється з урахуванням питань техногенної, пожежної, ядерної та радіаційної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності несучих елементів будівель і споруд на випадок:
– прояв терористичної діяльності;
– наявності будівель та споруд з порушенням умов експлуатації;
– наявності об`єктів з критичним станом виробничих фондів та порушенням умов експлуатації;
– виникнення небезпечних ситуацій (порушення умов експлуатації) на небезпечних об’єктах, ядерних установках.
Суб`єкти господарювання повинні забезпечувати виконання вимог техногенної безпеки шляхом:
– виконання вимог Кодексу ЦЗ, Правил, норм і стандартів, якими передбачені відповідні норми щодо забезпечення техногенної безпеки, ЦЗ, а також виконання приписів, розпоряджень і постанов, що відповідно до законодавства виносяться посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки;
– інформування відповідних органів влади про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації відповідно до порядку, встановленого цими органами влади;
– включення до планів реагування на НС розділів «Техногенна безпека».
На об`єктах з чисельністю працюючого персоналу 50 осіб і менше питання техногенної безпеки включаються до інструкції щодо дій персоналу об`єкта у разі загрози або виникнення НС;
– забезпечення безперешкодного доступу у випадках, передбачених законом, посадових осіб центрального органу, що реалізує державну політику у сфері ЦЗ, техногенної та пожежної безпеки;
– розміщення в друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах, інформаційних стендах та в будь-який інший прийнятий спосіб інформації про заходи безпеки та відповідну поведінку населення на випадок виникнення НС;
– здійснення навчання персоналу діям на випадок виникнення НС;
– забезпечення відповідно до законодавства своїх працівників засобами колективного та індивідуального захисту;
– включення до положень про підрозділи з питань цивільного захисту завдань і функцій щодо забезпечення техногенної безпеки;
– розроблення відповідних інструкцій та інших організаційно-розпорядчих документів щодо забезпечення техногенної безпеки, здійснення постійного контролю за їх дотриманням;
– організації заходів щодо захисту своїх працівників від шкідливого впливу НС техногенного та природного характеру;
– фінансування витрат у порядку та обсягах, необхідних для повного і якісного забезпечення вимог техногенної безпеки.
Керівники (власники) небезпечних об`єктів, крім того, відповідно до Кодексу повинні забезпечити:
– розроблення організаційно-розпорядчих документів щодо забезпечення техногенної безпеки;
– оцінку ризиків виникнення НС на небезпечних об`єктах та повідомлення про її результати центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки;
– утворення об’єктових формувань та спеціалізованих служб ЦЗ, створення необхідної для їх функціонування матеріально-технічної бази, забезпечення готовності таких формувань до дій за призначенням;
– створення диспетчерських служб;
– здійснення заходів щодо неперевищення прийнятного рівня ризиків виникнення НС техногенного характеру на небезпечних об`єктах;
– здійснення навчання працівників правилам техногенної безпеки;
– декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки;
– розроблення ПЛАС;
– проведення об’єктових тренувань і навчань з питань ЦЗ, з урахуванням вимог техногенної безпеки;
– впровадження, експлуатацію та технічне обслуговування систем раннього виявлення НС та оповіщення населення у випадку їх виникнення;
– забезпечення аварійно-рятувального обслуговування своїх об`єктів;
– впровадження та утримання у робочому стані засобів зв'язку, аварійно-рятувальної техніки та обладнання і використання їх за призначенням;
– здійснення за власні кошти заходів захисту населення і територій від НС, що зменшують рівень ризику виникнення НС техногенного характеру;
– своєчасне інформування органів управління та сил ЦЗ про аварійні ситуації, які пов'язані з небезпечними речовинами і можуть завдати шкоди життю та здоров'ю населення і навколишньому середовищу;
– створення, виходячи з максимальної гіпотетичної (прогнозованої) надзвичайної ситуації, характерної для конкретної території, галузі, об'єкта, а також передбаченого обсягу робіт з ліквідації її наслідків, і використання матеріальних резервів, необхідних для запобігання НС, у тому числі техногенного характеру, та ліквідації їх наслідків;
– розроблення заходів щодо забезпечення техногенної безпеки, з урахуванням досягнень науки і техніки, позитивного досвіду із зазначеного питання;
– наявність постійно поновлювального запасу відповідних медичних препаратів, сучасних антидотів та інших фармацевтичних препаратів, у тому числі кисню;
– на основі міжгалузевої і галузевої нормативної документації, рекомендацій, довідкової і науково-технічної літератури, а також з урахуванням аварій і аварійних ситуацій, що відбувалися на них та аналогічних об'єктах, постійний аналіз небезпеки процесів виробництва та інформування місцевих органів влади про всі небезпеки, встановлені в процесі аналізу, та суб`єктів господарювання, об'єкти яких можуть опинитися у прогнозованих зонах НС, надавати їм результати виконаного аналізу небезпеки, а також інші матеріали, що потрібні для планування заходів захисту населення і територій від НС техногенного характеру;
– виконання інших завдань і заходів у сфері ЦЗ, що забезпечують виконання заходів техногенної безпеки з урахуванням вимог Кодексу та інших законодавчих актів.
Суб`єкти господарювання, небезпечні об`єкти яких розташовані у міській зоні, повинні утримувати кількість небезпечних хімічних речовин (далі – НХР) в обсягах, передбачених проектними нормами зберігання (накопичення) та технологічними регламентами, але не більше тридобового споживання.
На майданчиках (у будівлях) небезпечних об`єктів, розташованих у заміській зоні, кількість НХР не може перевищувати більше 2 тис. тонн при зберіганні на одному майданчику (у будівлі), якщо ці майданчики (будівлі) розташовані на відстані більше ніж 500 м один від одного.
Загальна кількість НХР на всіх майданчиках для зберігання (у будівлях) небезпечних об`єктів, розташованих на відстані менш ніж 500 м один від одного, не може перевищувати 2 тис. тонн.
Відстань майданчиків (будівель), на яких зберігаються НХР, від населених пунктів або місць масового скупчення людей не може бути менш ніж межі зони можливого хімічного забруднення, розрахованої відповідно до додатку В (обов`язкового) до ДБН 1.2-4-2006 «Система надійності та безпеки в будівництві. Інженерно-технічні заходи цивільного захисту» (далі – розрахункова межа).
За погодженням з місцевими органами влади на майданчиках (у будівлях), розташованих у заміській зоні, може встановлюватися інша кількість зберігання (накопичення) НХР за умов здійснення суб`єктом господарювання інженерно-технічних заходів із зменшення розрахункової межі.
Запаси НХР повинні зберігатись на базових складах у заміських зонах відповідно до ДБН В.1.2-4-2006 «Система надійності та безпеки в будівництві. Інженерно-технічні заходи цивільного захисту» та ДБН 360-92** «Планування та забудова міських та сільських поселень».
Відповідальні особи не мають права здійснювати самостійне відновлення робіт, що припинені відповідно до законодавства, а також ігнорувати вимоги рішень судів, приписів, розпоряджень і постанов щодо усунення порушень на відповідному об'єкті або території.
Працівник (робітник) або інша особа, яка порушила вимоги Правил, несе, залежно від спричинених порушенням наслідків, особисту відповідальність відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, що порушення сталося через особисте невиконання працівником (робітником) вимог Правил або через невірне виконання розпорядження відповідного керівника.