 |
|
Сутність економічної теорії добробуту.
Серед економістів існують різні погляди щодо того, як визначати індивідуальний добробут. А. Пігу використовував поняття економічного добробуту — це реалізоване за певний проміжок часу споживання товарів і послуг. В умовах сьогодення під економічним добробутом часто розуміють реальний дохід індивіда, а показником економічного добробуту країни — обсяг ВВП на душу населення або р-нь національного доходу на душу населення.Основна увага приділяється проблемі оптимізації соц.го добробуту, що його А. Пігу розглядає як суму добробуту окремих індивідів. Основою соц. добробуту є екон. добробут. На думку Пігу, екон. добробут — це задоволення, яке можна оцінити в грошовому еквіваленті. Екон. причини впливають на екон. добробут будь-якої країни не безпосередньо, а через ство-ня і викор-ня об'єктивного додаткового екон. добробуту, тобто НД (нац. д. є тією частиною об'єктивного доходу, яка також вимірюється грошима). Пігу вважав головним показником нац. добробуту «нац. дивіденд». Добробут визначається рівнем і темпами зростання національного дивіденду та рівномірним його розподілом. Виходячи з цього Пігу визнає перерозподіл національного доходу однією з найважливіших функцій держави.
Існують також дві основні теорії добробуту за Парето. Перша теорема економічної теорії добробуту стверджує, що за певних умов (усі учасники — фірми і домогосподарства — є ціноодержувачами) конкурентні ринки ведуть до оптимального за Парето розміщення ресурсів, тобто ідеально конкурентна економіка досягає певної точки межі виробничих можливостей ек-ки. Ця теорема ілюструє бажаність конкуренції в економіці.Друга теорема економічної теорії добробуту стверджує, що будь-який оптимум за Парето може бути досягнутий конкурентною економікою (за умови, що всі учасники — ціноодержувачі, функції корисностей споживачів — увігнуті, множина виробничих можливостей — опукла вгору). Це означає, що будь-якому оптимуму за Парето (точці на межі виробничих можливостей) відповідають с-ма цін і розміщ. ресурсів між учасниками, які можуть привести до цього стану як до конкурентної рівноваги.
103.Необх і принципи формулювання складових понять «добробут» і «соц. справедливість».
В умовах сьогодення під економічним добробутом часто розуміють реальний дохід індивіда, а показником економічного добробуту країни — обсяг ВВП на душу населення або р-нь національного доходу на душу населення. При побудові функції суспільного добробуту існують труднощі, пов’язані з вирішенням проблеми справедливого розподілу та вибором критерію оцінки суспільного добробуту, який би не зачіпав розподілу добробуту між членами суспільства. Такий критерій був запропонований італійським економістом В. Парето. Згідно з критерієм Парето центральне поняття ек-ки обміну — поняття ефективності у розподілі благ. Оптимальним за Парето є такий розподіл ресурсів, що поліпшує становище принаймні одного індивідуума і не погіршує становище інших. Існують 2 основні теорії досягнення оптимуму за Парето.
Соц. справедливість — міра рівності (нерівності) життєвого становища людей, класів і соціальних груп, що об’єктивно зумовлюються рівнем матеріального та духовного розвитку суспільства. Міра рівності виражається в матеріальних і духовних благах, які надходять у повне розпорядження людей. Але це не означає зрівнялівки у споживанні, а встановлення і дотримання для всіх чітко визначених критеріїв. Критеріями соц.ї справедливості є: вільний вибір господарської діяльності на основі визнання багатоманітності форм власності; створення однакових правил господарювання на засадах ринкової ек-ки. Це означає: усунення різних цін на однакову продукцію та дію ринкової ціни, яка створює рівні умови реалізації продукції і послуг для всіх форм господарювання; рівне право одержувати винагороду за кількість і якість затраченої праці з урахуванням кінцевих результатів вир-ва незалежно від соц.го походження, статі, національності; гарантію безплатного медичного обслуговування в певних межах; рівні умови для розвитку здібностей, що проявляються в існуванні рівних можливостей для виховання дітей, здобуття членами суспільства загальної освіти та професійної підготовки за їх бажанням і здібностями; відсутність привілеїв і елітних умов життя для певних груп населення, окрім дітей і жінок-матерів; гарантію допомоги людям, які опинилися у надзвичайній ситуації; усунення істотних відмінностей у рівні життя жителів міста і села, а також населення різних регіонів; свободу пересування, вибору місця проживання.