 |
|
Франція у період Реставрації.
У 1814 р. на вимогу країн-переможців у Франції було відновлено династію Бурбонів. Але реставрація не означала повного відновлення існуючих раніше порядків і повернення Франції до старої абсолютної монархії. Навіть європейські монархи-реакціонери враховували можливість нового революційного вибуху. Ухвали Віденського конгресу зобов'язували Людовіка XVIII запровадити у Франції конституцію і не порушувати основи суспільного ладу, що сформувався у часи Республіки та Імперії. Тому новий король ще у 1814 р. визнав громадянську рівність усіх своїх підданих, ствердив права нових власників на майно, здобуте у період революції. У Франції було збережено наполеонівські кодекси, зокрема цивільний.
Проте численні дворяни-емігранти на чолі з графом Д'Артуа, що повернулись на батьківщину, вимагали відновлення колишніх станових привілеїв і повернення втрачених маєтків. Після «Ста днів» Наполеона у Франції почався справжній «білий терор». За підозрою у симпатіях до імператора, за участь у революційних подіях було заарештовано понад 70 тис. чол. У політичних справах 1815 р. було винесено 10 тис. обвинувачувальних вироків. У багатьох районах країни, особливо на півдні Франції, чинилися погроми і масові вбивства колишніх офіцерів наполеонівської армії, революціонерів та лібералів.
Документи свідчать
З «Хартії 1814 р.»
Король є верховний голова держави...
Законодавча влада здійснюється спільно королем, палатою перів і палатою депутатів від департаментів.
Закони вносяться королем...
Палати можуть просити короля подати закон з будь-якого питання та вказати, яким, на їхню думку, має бути зміст цього закону...
Жоден депутат не може бути допущеним в палату [перів], якщо йому не виповнилося сорока років і він не сплачує тисячу франків прямих податків...
Електорат (виборці), що беруть участь у виборах депутатів [нижньої палати], не можуть мати права голосу, якщо вони не сплачують прямих податків у розмірі триста франків і якщо їм ще не виповнилося тридцяти років.
Які вікові та майнові обмеження для депутатів парламенту та виборців встановлював цей документ?
Однак Людовік XVIII і його наближені розуміли, що їх завдання полягає у примиренні французів, що прожили чверть століття в країні у часи Республіки та Імперії, і тих дворян, що у цей час перебували за кордоном. Знаряддям цього примирення, на думку короля, мала стати дарована ним Конституція - «Хартія 1814 р.». Про повернення до абсолютизму не йшлося взагалі. Франція ставала конституційною монархією. Влада короля обмежувалась двопалатним парламентом, що, як і в Англії, складався з палати перів (довічно призначались королем) і палати депутатів. Проте для виборців встановлювався високий майновий ценз. Виборчі права здобули лише 90 тис. чол., а право бути обраними депутатами - 15 тис. чол.
Не дивно, що в обраній в 1815 р. палаті депутатів панували ультрарояліс-ти, які вважали себе більшими монархістами, ніж сам король. Людовік XVIII навіть змушений був розпустити цю «неперевершену палату». Нові вибори принесли перемогу поміркованим роялістам, і уряд став проводити більш гнучку, обережну політику.
Проте після смерті Людовіка XVIII у 1824 р., коли престол посів під іменем Карла X граф Д'Артуа, в країні знову посилюється реакція. На вимогу дворян парламент приймає закон про виплату компенсацій колишнім емігрантам за втрачені під час революції маєтки і майно. За рахунок платників податків, насамперед селянства, дворяни отримали відшкодування у розмірі майже 1 млрд франків. Пресу було поставлено під повний контроль уряду. Загальне невдоволення у суспільстві викликав закон про введення надзвичайно суворих покарань, до страти включно, за злочини проти католицької церкви. У цей час про Бурбонів справедливо казали, що за 25 років вигнання «вони нічому не навчились і нічого не забули».
Поміркуйте!
Як ви розумієте вислів «вони нічому не навчились і нічого не забули» стосовно Бурбонів?
Орієнтація уряду лише на інтереси дворян посилила невдоволення ліберальної буржуазії. Вона вимагала розширення кола виборців, обмеження впливу церкви на громадське життя та свободи преси. Частина лібералів стала схилятися до думки про необхідність зміни династії Бурбонів, яка занадто себе скомпрометувала. Цим вони намагались попередити нову революцію. «Пристойним» кандидатом на престол вважався близький родич королівської сім'ї герцог Луї-Філіпп Орлеанський<span id="fck_dom_range_temp_1268663287625_480" />. Герцог зовсім не походив на типового аристократа, уникав світських розваг, вів життя звичайного буржуа. Парижани пам'ятали, що він був сподвижником Лафайєта на початку революції 1789 р., а у фінансових колах його чудово знали як здібного маклера і гравця на фондовій біржі.