 |
|
Віденський конгрес і Німецький союз
Розгром Наполеона в 1813—1814 рр. і патріотичний підйом в Німеччині відкрив можливості для відновлення Священної Римської імперії. Цю ідею підтримували Англія, папа римський, а також малі і середні німецькі князівства, що бачили у відродженні імперії спосіб захисту від посягань з боку крупних держав (Пруссії, Баварії, Саксонії, Вюртемберга). У листопаді 1814 р. двадцять дев'ять німецьких князів підписали звернення до Франца II з проханням знов прийняти титул імператора. Проте реставрація Старої імперії була вже неможлива. Відповідно до австро-прусських договорів 1807 і 1813 р., угодами про приєднання колишніх членів Рейнського союзу до антифранцузької коаліції 1814 р. і, нарешті, згідно з умовами Паризького мирного договору 1814 р. Німеччина повинна була стати конфедеративним утворенням. Спроба відродження імперії загрожувала військовим конфліктом Австрії з Прусією і іншими крупними німецькими державами. На Віденському конгресі 1814—1815 р. Франц II відмовився від імператорської корони і перешкодив проекту відновлення імперії під управлінням обраного з німецьких князів імператора. Замість цього 8 червня 1815 р. був заснований Німецький союз — конфедерація 38 німецьких держав, включаючи спадкові володіння Австрійської імперії і Прусського королівства, в кордонах, приблизно відповідних колишній Священній Римській імперії. Головою Німецького союзу до 1866 р. залишався імператор Австрії. Німецький союз був розпущений після австро-прусської війни 1866 р., йому на зміну прийшов Північнонімецький союз, а з 1871 р. — Німецька імперія під верховенством Прусії.
45-?
46-47- Вначале 1848 г. Европа вступила в бурный период революций и революционных выступлений, охвативших огромную территорию от Парижа до Будапешта, от Берлина до Палермо. Различные по своим целям и задачам, все эти события характеризовались активным участием широких народных масс, явившихся главной движущей силой этих выступлений и вынесших на себе основную тяжесть борьбы.
1. Возникновение революционной ситуации
Важнейшей предпосылкой революционных выступлений в 1848 г. было значительное ухудшение положения широких народных масс, особенно в результате неурожая, поразившего в 1845—1846 гг. Францию, Ирландию, ряд германских государств, Австрию и многие другие страны Европы. В 1847 г. к этому прибавились последствия торгово-промышленного и финансового кризиса, серьезно затронувшего экономику всей Европы. В Англии к концу 1847 г. была потушена почти половина доменных печей. В хлопчатобумажной промышленности Ланкашира в ноябре 1847 г. из 920 фабрик было закрыто 200, а остальные работали три-четыре дня в неделю. Резко сократилось производство и во Франции. Только в первом полугодии 1847 г. в департаменте Сены произошло более 635 банкротств. Всюду кризис способствовал резкому ухудшению положения трудящихся масс.
Народные волнения
Предреволюционные годы отмечены народными волнениями почти во всех странах Европы. Во Франции 1847 год ознаменовался многочисленными выступлениями народных масс, происходившими почти повсеместно, главным образом в форме продовольственных волнений: городская и сельская беднота нападала на хлебные склады и лавки спекулянтов. Широко развернулось стачечное движение. Правительство жестоко расправлялось с участниками этих выступлений.
В Англии оживилось чартистское движение, происходили массовые митинги. Новая петиция, подготовленная для передачи в парламент, содержала резкую критику существующего общественного строя и требовала предоставления национальной свободы Ирландии.
В Германии ранней весной 1847 г. в ряде городов произошли стихийные выступления народных масс. Особенно серьезными были волнения в столице Пруссии — Берлине. 21 и 22 апреля голодающий народ вышел на улицу, протестуя против дороговизны и равнодушия властей к народным нуждам. Несколько лавок было разгромлено, во дворце наследника престола разбиты стекла.
На почве обострения классовых противоречий происходил подъем революционных настроений пролетариата. В то же время усиливалась оппозиционность мелкой и средней буржуазии, а в некоторых странах, например во Франции, также и части крупной промышленной буржуазии, недовольной господством финансовой аристократии.