 |
|
Війна з Францією і секуляризація 1803 року
Велика французька революція спочатку привела до консолідації імперії. У 1790 р. був укладений Райхенбахський союз між імператором і Прусією, що на якийсь час припинив австро-прусське протистояння, а в 1792 р. підписана Пільніцька конвенція, за якою обидві держави зобов'язалися надати військову допомогу французькому королю. Проте цілями нового австрійського імператора Франца II були не зміцнення імперії, а реалізація зовнішньополітичних планів Габсбургів, розширення Австрійської монархії, у тому числі за рахунок німецьких князівств, і вигнання французів з Німеччини. Аналогічні прагнення мав і прусський король. 23 березня 1793 р. рейхстаг оголосив імперську війну Франції. До того часу лівобережжя Рейну і австрійські Нідерланди були окуповані французами, а Франкфурт спалений. Імперська армія була вкрай слабкою. Суб'єкти імперії прагнули як можна більше обмежити участь їх військових контингентів в бойових діях за межами власних земель, відмовлялися сплачувати військові внески і намагалися якнайскоріше добитися укладення сепаратного миру з Францією. Вже в 1794 р. імперська коаліція почала розпадатися. У 1795 р., уклавши Базельський мир, з війни вийшла Пруссія, за якою послідували північнонімецькі держави, а в 1796 р. Баден і Вюртемберг. Австрійська армія, що продовжувала вести військові дії, зазнавала поразок на всіх фронтах. Нарешті, в 1797 р. французька армія Наполеона Бонапарта вторглася з Італії на територію спадкових володінь Австрії. Весною 1797 р. був укладений Кампо-Формійський мир. Імператор передавав Франції Бельгію і Ломбардію і погоджувався на поступку лівобережжя Рейну, а взамін отримав континентальні володіння Венеції і право на збільшення австрійських володінь в імперії за рахунок церковних князівств південно-східної Німеччини.
У 1798 р. в Раштаті розпочалися мирні переговори з Францією від імені імперії, на яких почалося обговорення питання надання компенсацій колишнім правителям князівств лівого берега Рейну за рахунок секуляризації церковних володінь. Переговори провалилися, але що спалахнула в 1799 р. війна Другої коаліції (1799—1801), у якій Австрія спробувала добитися реваншу, завершилася повною поразкою союзників. Люневільським миром 1801 р. була визнана анексія Францією лівого берега Рейну, у тому числі земель трьох духовних курфюрстів — Кельна, Майнца і Тріра. Вирішення питання про територіальне відшкодування постраждалим німецьким князям було винесене на розгляд імперської депутації. Після тривалих переговорів під натиском Франції і Росії і при фактичному ігноруванні позиції імператора був прийнятий остаточний проект реорганізації імперії, який і був затверджений 24 березня 1803 р.
«Завершальна постанова імперської депутації» 1803 р. передбачала кардинальну реорганізацію складу і структури Священної Римської імперії. Церковні володіння на території Німеччини були секуляризовані і переважно увійшли до складу крупних світських держав. Припиняли також своє існування як суб'єктів імперського права майже всі (за винятком шести) імперські міста. Всього було скасовано, не рахуючи анексованих Францією земель, більше 100 державних утворень у складі імперії, а чисельність населення секуляризованих земель досягала трьох мільйонів чоловік. Причому найбільші прирости відносно території і чисельності населення отримали французькі сателіти Баден, Вюртемберг і Баварія, а також Пруссія, під владу якої перейшла велика частина володінь церкви в Північній Німеччині. Після завершення територіального розмежування до 1804 р. у складі Священної Римської імперії залишилося близько 130 держав, не рахуючи володінь імперських лицарів.
Територіальні зміни спричинили радикальні зміни у складі рейхстагу і колегії курфюрстів. Були скасовані титули трьох церковних курфюрстів, а замість них курфюршеські права були надані правителям Бадена, Вюртемберга, Гессен-Касселя і ерцканцлеру імперії Карлу-Теодору Дальбергу. В результаті в колегії курфюрстів, а також в палаті князів імперського рейхстагу, більшість перейшла до протестантів і сформувалася сильна профранцузька партія. Ліквідація вільних міст і церковних князівств — традиційно основної опори імперії — призвела до втрати імперією стійкості і повного падіння впливу імператорського престолу. Священна Римська імперія остаточно перетворилася на конгломерат фактично незалежних держав і втратила перспективи свого виживання як єдиної політичної установи.